1899 Р., було відкрито ще один український осередок – книгарню

«Киевской старины». В 1907 р. «Киевскую старину» було перетворено

на громадськополітичний і літературний журнал «Україна», який

проіснував лише один рік, а потім самоліквідувався.

У 1992 р. естафету свого попередника прийняла редакція істо

ричного науковопопулярного та літературного часопису українською

мовою під назвою «Київська старовина».

Стара громада виступила ініціатором створення словника україн

ської мови і доручила це відомому письменнику, публіцисту, фольк

лористу і мовознавцю Борису Грінченку (1863–1910). Він став упо

рядником і редактором «Словаря української мови» в 4х томах (68

тисяч слів), за який йому присудили премію Російської академії наук.

Головним критерієм для Б.Грінченка як одного з найвизначніших

представників українського народництва було розуміння вислову

селянином. Б.Грінченко виступав за повсякденну культурницьку

роботу, за оволодіння народом культури, за подолання роз’єднаності

між народом – селянством та інтелігенцією.

У XIX – на початку XX ст. діяла і давала плоди священна тра

диція українського меценатства. В цей час знайшлися люди – ук

раїнські патріоти, які, власне, відродили, продовжили ті традиції,

що започаткували К.Острозький, Г.Гулевичівна, П.Сагайдачний,

П.Могила, І.Мазепа. Одним з перших українських цукрозаводчиків

і меценатів був Федір Симиренко (1791–1867). Багатьма добро

дійними, доброчинними справами уславилися вже згадувані В.Тар

новський і Г.Ґалаґан, Микола Терещенко (1819–1903), київський

цукрозаводчик Василь Симиренко (1831–1915), Євген Чикаленко

(1861–1929), Микола Аркас (1853–1909), Богдан Ханенко (1848–

1917). Матеріальна підтримка ними діячів української культури,

багатьох культурницьких починань є яскравим виявом їхніх па

тріотичних почуттів, найщирішого ставлення до справ

національного відродження України, української культури.

В.Тарновський (Старший) ще в 1840 р. фінансував перший випуск

«Кобзаря» Т.Шевченка.

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Родина Терещенків на меценатство витратила близько 5 млн. крб.,

підтверджуючи тим самим девіз їхнього дворянського герба – «Праг

нути до громадських справ». Художнє зібрання Терещенків лягло в

основу Київського музею російського мистецтва. Ця родина фінансо

во утримувала Київську малювальну школу. Дочка М.Терещенка

Варвара була одружена з Б.Ханенком. Виконуючи заповіт чоловіка,

вона передала в дарунок Києву свій особняк і величезну колекцію

творів живопису. Зараз це – Музей західного і східного мистецтва.

Григорій Ґалаґан (15.08.1819–25.09.1888) в пам’ять про померлого

єдиного сина Павла заснував колегію Павла Ґалаґана в Києві (1871),

закриту російським урядом в 1916 р., пожертвував свій маєток у

с. Дігтярі для ремісничого училища (1876). Завдяки йому в Прилуках

було відкрито чоловічу й жіночу гімназії. Працюючи головою Півден

ноЗахідного відділу імператорського Російського географічного това

риства і співробітником Київської археографічної комісії, надавав до

помогу цим організаціям. Разом з В.Симиренком, В.Тарновським

(Молодшим) матеріально підтримував журнал «Киевская старина». За

згадками і записами відомого громадського і культурного діяча, редак

тора «Киевской старины» В.П.Науменка, В.Симиренко був постійним

жертводавцем журналу, щорічно перераховував на його потреби