1 Зербіно Дмитро. Таланти для науки. Як їх шукати? // Віче. – 2000. –

№12. – С. 130.

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

двоповерховий будинок. Засновником та першим директором семі

нарії став видатний український педагог і прогресивний діяч, ко

лишній член КирилоМефодіївського братства Іван Якович Посяда.

Зпоміж більш ніж двадцяти тисяч вихованців училища ви

діляється постать українського письменника Степана Васильченка

(Панасенка), який приїхав навчатися до цього «єдиного малесенько

го огника для бідних здібних селянських дітей» з Ічні на Чернігів

щині. Відлуння років навчання знайшло відтворення в його «Запис

ках учителя» та оповіданні «Оксана».

В XIX ст. поборники ідеї української самостійності ніяк не мог

ли знайти легального ґрунту для своєї роботи в Росії. Урядова по

літика зводилась до того, щоб не допускати ніякого українства – ні

радикального, ні поміркованого, ні клерикального, проводячи тра

диційний курс асиміляції українського населення в напрямку його

русифікації. Власті ретельно слідкували за тим, щоб не розвивалися

будьякі елементи української культури. Це особливо стало помітним

після придушення польського повстання 1830 р. Якраз у цей час

зникли залишки українських національних елементів у місцевому са

моврядуванні. Було розформовано київську міську міліцію у кількості

2000 чол. Вони за традицією носили козацьку форму.

У цій тяжкій ситуації в Україні залишалася одна сила, що рятува

ла український народ від денаціоналізації. Цією силою була націо

нальна свідомість. Цю ідею успадкувати українські діячі XIX ст. Це

позитивно вплинуло на українську культуру, сприяло її розвитку і в

XX ст.

Формуванню національної самосвідомості українського народу,

поширенню просвіти, видавничої справи та шкільництва сприяла

діяльність КирилоМефодіївського братства (1846–1847). Щодо куль

турноісторичного процесу, то тут братство визнавало рівні права всіх

народів на національну самобутність, державну та політичну са

мостійність, вільний розвиток мови та національної культури. Брат

ству належала думка про особливі риси українського народу та його

культури: волелюбність та природний демократизм, поетичність та

віротерпимість.

Найбільш концентровано думки кириломефодіївців про сус

пільний розвиток і долю України викладені у «Книзі буття українсько

го народу», авторами якої були М.Костомаров і М.Гулак. Написана

високим біблійним стилем на зразок подібних книг на Заході, вона

Лекція 16. Культура України в XIX – на початку XX ст.

подає в короткому викладі картини світової, слов’янської та украї

нської історії, провіщає майбутнє української землі: «І встане Украї

на із своєї могили, і знову озоветься до всіх братів своїх слов’ян, і

почують крик її, і встане Слов’янщина, і не зостанеться ні царя, ні

царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні

превосходительства, ні пана, ні боярина, ні кріпака, ні холопа – ні в

Московщині, ні в Україні, ні в Чехії, ні у хоруган, ні у сербів, ні у бол

гар, Україна буде неподлеглою Річчю Посполитою в союзі слов’янськім.

Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місто, де на карті

намальована Україна; «От камень, его же нє брегоша зиждущим, той

бисть во главу».

Михайло Грушевський в «Очерке истории украинского народа»

так оцінив історичне значення КирилоМефодіївського товариства:

„Здесь мы впервые видим попытки теоретического формирования

украинской идеи в политической и общественной среде в духе про

гресса и свободы».

Ідеї близькі до тих, що відстоювало братство, висувалися також

славнозвісною «Руською трійцею». Це було демократичнопросвіти

тельське літературне угруповання, яке діяло протягом 1833–1837 рр.

в Галичині. Утворилося воно у Львові зі студентів духовної семінарії

та університету. Новоприйняті члени зобов’язувалися «чесним сло

вом протягом всього життя працювати на користь народу і відрод

ження національної літератури». Назва походить від кількості кері

вного ядра засновників (Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків

Головацький), яких укупі їхні ж товариші прозвали «Руською (що

за термінологією мови українського населення тодішньої Галичини

означало «українською») трійцею».

Маркіян Шашкевич (1811–1843), Іван Вагилевич (1811–1866),

Яків Головацький (1814–1888) стали зачинателями, засновниками

української літератури на західноукраїнських землях. Головним дев

ізом їх творчості стало твердження: «нарід руський – одне з голов

них поколінь слов’янських, ...русини Галичини є часткою великого

українського народу, який має свою історію, мову і культуру».

Про прагнення «Руської трійці» свідчать спогади Я.Головацько

го про М.Шашкевича, який на початку діяльності гуртка заявив:

«Нам, молодим русинам, треба об’єднатися в гурток, вправлятися в

слов’янській і руській мовах, вводити в руських колах розмовну русь

ку мову, піднімати дух народний, просвіщати народ і, протистоячи

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

полонізму, воскресити руську писемність в Галичині». В цьому зас

півувачі національного відродження в Галичині вбачали своє головне

завдання, адже державною мовою в Галичині під Австрією була

німецька, яку в 1867 р. замінила польська мова.

Згуртувавши навколо себе однодумців, «трійчани» почали «ходи

ти в народ», записувати пісні та перекази, слова й вирази, вживані

простими людьми. Приклад у цій справі подав Я.Головацький – сту

дент філософського факультету Львівського університету. З порт

фелем, на якому латиною було написано відомий вислів, що озна

чає: «Все моє ношу з собою», він подорожував по містечках і селах

Галичини і Буковини, а згодом побував й на Закарпатті, робив фоль

клорні записи, фіксував власні спостереження народного побуту.

Ще далі у своїх практичних діях пішов І.Вагилевич. Виїхавши в

гірські райони Галичини, він не тільки збирав фольклор, а й закли

кав селян до боротьби проти національного та соціального гноблен

ня. Це не лишилося поза увагою властей – його заарештували і під

конвоєм доставили додому.

В 1836 р. І.Вагилевич завершив перший у вітчизняній літературі

переклад українською мовою славнозвісної давньоруської поеми

«Слово о полку Ігоревім». Однак тавро політично неблагонадійного

перешкодило йому опублікувати цю працю.

Такою ж прикрою була доля підготовленої в 1836 р. до друку

М.Шашкевичем «Читанки для діточок в народних училах руських».

Вона побачила світ в 1850 р., тобто через сім років після смерті упо

рядника. Читанка містила доступну для розуміння учнів інформа

цію про навколишній світ і державний устрій Австрійської імперії,

перекази розповідей Біблії, моральноповчальні тексти народних

дитячих пісень, а також описи правил окремих розваг та ігор.

М.Шашкевич першим у навчальній практиці Львівської духов

ної семінарії почав виголошувати офіційні промови українською

мовою, а не лише латинською, польською чи німецькою, як було ра

ніше. Крім того, діячі «Руської трійці» одночасно виголосили украї

нською мовою релігійні проповіді в трьох церквах Львова. Все це

справило величезне враження на слухачів і, як вони самі визнавали,

піднесло їхній «руський дух о сто процент».

У 1837 р. у Пешті (Угорщина) надруковано українською мовою

підготовлений членами «Руської трійці» збірник «Русалка Дністро

вая». З нього почалася нова українська література в Західній Україні.

Лекція 16. Культура України в XIX – на початку XX ст.

Він вийшов тисячним тиражем, сто примірників з якого видавець

переслав з Угорщини до Відня, а решту до Львова. Однак власті

наклали арешт на це видання. Вдалося врятувати лише ті двісті при

мірників, що упорядники встигли розпродати, подарувати різним

особам і установам, а також залишити для себе.

Збірник містив фольклорний матеріал, зібраний у Галичині, і ряд

власних творів з проблем історії України. У вступному слові, яке на

писав М.Шашкевич, прозвучав заклик до культурного та літератур

ного відродження «русинів», духовного єднання українців Над

дністрянської та Наддніпрянської України:

Вспоминайте, браття милі...

Може спомин собі дасть

Воскресити в новій силі

Руську славу, руську власть!

М.Шашкевич закликав співвітчизників уважно вивчати історич

не минуле, бо з нього «взриш як твої отці, твої діди жили, що діяли,

що їх веселило, що радувало, а що печалило, якеє сонце між ними

сіяло, як думали, яким духом обнімали природу, окресності, світ

цілий, ...що їх наділяло до сильного діяння, а що їм силу віднімало,

який їх язик, яка бесіда, яка їх душа, яке серце...». У збірнику пропа

гувалась також ідея єдності українського народу з іншими слов’янсь

кими народами.

Оцінюючи ідейний зміст «Русалки Дністрової», І.Франко заува

жив, що «вона була на ті часи явищем наскрізь революційним. Вона

підтвердила, що народна пісня, легенда і звичаї є першоджерелом

національного самопізнання. Незважаючи на цензурну заборону,

«Русалка Дністровая» поряд із «Кобзарем» Т.Шевченка стала духов

ним орієнтиром національнопатріотичних сил західноукраїнських

земель на тривалу перспективу.

Головним організатором і провідним автором збірника «Русалка

Дністровая», душею «Руської трійці» був М.Шашкевич – людина з

неабиякими організаторськими здібностями. Лише 32 роки прожив

він, але назавжди увійшов в історію української культури як буди

тель Галичини, зачинатель там українського письменства. Він пер

шим почав писати літературні твори народною українською мовою.

За словами І.Франка, М.Шашкевич – «поет, оповідач, кореспондент і

проповідник, як людина наскрізь симпатична, щира й проста, пройнята

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

належною любов’ю до рідного народу і непохитно певна своєї доро

ги, як у мистецтві, так і в життю».

Діяльність М.Шашкевича та його соратників започаткувала

справжнє національнокультурне відродження в Галичині, сприяла

посиленню ідей демократії та гуманізму, пробудженню самосвідомості

народу, появі й активізації прогресивних тенденцій у суспільнопо

літичному житті. Але видання «Русалки Дністрової» стало апогеєм

діяльності «Руської трійці». Переслідувана властями, вона невдовзі

розпалася. Згодом один з цих трьох піонерів національного відрод

ження в Галичині – І.Вагилевич перейшов до прихильників полон

ізації, а Я.Головацький, який під час буржуазнодемократичної

революції 1848–1849 рр. в Австрії обійняв посаду професора і

завідувача утвореної на початку 1849 р. кафедри української мови та

літератури, а згодом – ректора Львівського університету, став на

позицію погодінського панславізму і виїхав до Росії, де й помер на

посаді голови Віденської археографічної комісії.

Національнокультурному відродженню Галичини сприяли рево

люційні події 1848 р. в Австрійській імперії. Тоді у Львові була ство

рена перша українська політична організація – Головна руська (ук

раїнська) рада. Вона виступила з вимогами культурнонаціональної

реформи для українського населення Галичини.

Головна руська рада ініціювала проведення у Львові в жовтні