1873). Товариство організовувало переважно по селах бібліотеки,

читальні, клуби, хори, театральні аматорські гуртки, видавало науко

вопопулярну та художню літературу, народні календарі, часописи.

Так, в 1862 р. у Львові почав виходити перший в Галичині українсь

кий громадськополітичний часопис – тижневик «Вечорниці».

В XIX ст. в Галичині виникають просвіти. Основна їхня мета –

масове поширення освіти і національної свідомості серед українського

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

народу. Просвіти сприяли, боролись, виступали за соборність та дер

жавність України. Вони організовувати бібліотеки, народні музеї,

читальні, самодіяльні хори, театри, видавали газети, підручники, по

пуляризували твори Т.Шевченка та інших письменників, відкривали

школи, курси для неграмотних.

Найбільш значною стала львівська просвіта, заснована 8 грудня

1868 Р. Заходами народовців на чолі з одним із своїх лідерів

композитором, музичним діячем, літератором Анатолем Клименто

вичем Вахнянином, який до 1870 р. був її першим головою. Це –

перша просвіта в Україні. Звідси бере свій початок просвітянський

рух. У творенні та діяльності просвіт брали участь Юрій Федькович,

Іван Франко, Борис Грінченко, Михайло Коцюбинський, Іван Липа,

Микола Аркас, Іван Огієнко, Микола Лисенко, Леся Українка, мит

рополит Андрій Шептицький. Почесними членами просвіти, крім

А.Вахнянина, Б.Грінченка, М.Лисенка, І.Франка, Ю.Федьковича,

були Володимир Антонович, Павло Житецький, Олександр

Кониський, Іван НечуйЛевицький, Іван Пулюй, Михайло

Старицький, Василь Тарновський, Володимир Гнатюк, Євген

Чикаленко, Михайло Грушевський, Богдан Лепкий, Софія Русова,

Степан СмальСтоцький, Василь Стефаник. У просвітянських

виданнях друкуватися І.НечуйЛевицький, Б.Грінченко, Дмитро До

рошенко (1882–1915). А.Вахнянин був організатором першого в Га

личині концерту, присвяченого пам’яті Т.Шевченка (1864).

В 1905 р. українська інтелігенція почата створювати просвіти у

Східній Україні на зразок західноукраїнських. Перші просвітні орга

нізації виникли у Катеринославі, Одесі, потім – у Києві. Житомирі,

Кам’янціПодільському. Житомирська просвіта була тісно зв’язана з

волинським товариством боротьби з неписьменністю, яке існувало з

1901 Р. У Житомирі просвіта вимагала для українського народу про

грам у галузі української мови.

Заходами Михайла Коцюбинського та Іллі Шрага в 1908 р. засно

вано просвіту у Чернігові, заходами Миколи Аркаса – у Миколаєві.

Просвітянський рух ширився і по інших територіях Російської

імперії, заселених українцями: на Кубані, в Новочеркаську, в Баку й

Владивостоці. Але після 1907 р. царський уряд заборонив діяльність

майже всіх українських просвіт.

В Галичині ж просвіти продовжували діяти. Вони там проіснува

ли аж до 1939 р. На початок війни 1914 р. 75% українських населених

Лекція 16. Культура України в XIX – на початку XX ст.

пунктів Галичини мали свої читальні (не було їх тільки у невелич

ких селах і хуторах), 15% з них мали власні будинки (Народні доми),

працювали аматорські драматичні театри, хори, читальнібібліотеки.

Завдяки підтримці митрополита уніатської церкви Андрія Шептиць

кого у Львові засновано український національний музей (1913).

Здійснювались також спроби організувати сільську молодь. На

зразок чеських організацій у 1894 р. були засновані гімнастичні това

риства під назвою «Сокіл» і «Січ».

У Галичині стали традиційними щорічні відзначення шев

ченківських днів, які перетворилися у національне свято українців.

Особливо широко були відзначені 50річчя від дня смерті у 1911 р.

і 100річчя від дня народження Кобзаря у 1914 р. У Галичині було

споруджено кілька десятків пам’ятників Т.Шевченкові. Представни

ки галицьких українців взяли участь в урочистостях в 1903 р. у Пол

таві з нагоди відкриття пам’ятника класику української літератури

І.П.Котляревському. Відбулося справжнє єднання українців, яких

розмежовував російськоавстрійський кордон.

В Галичині, яка була підвладна АвстроУгорщині, де у 60х ро

ках було проведено ряд політичних реформ, які перетворили її в

конституційну монархію, чинилося менше перешкод для розвитку

української культури, ніж в Наддніпрянській Україні. Галичина, за

словами М.Грушевського, незважаючи на тяжкі умови власного на

ціонального життя, прийняла на себе роль центру українського ру

ху, духовного П’ємонту, свого роду «культурного арсеналу, де ство

рювались і удосконалювались засоби національного, культурного і

політикосуспільного відродження українського народу». Над

дніпрянці позбавлені можливості друкувати свої літературні твори

рідною мовою у себе вдома, багато друкувалися в Галичині.

Тут побачили світ твори П.Куліша, Марка Вовчка, В.Антонови

ча, О.Кониського, І.НечуяЛевицького, Панаса Мирного. У Львові в