М. В. Кордон

УКРАЇНСЬКА ТА ЗАРУБІЖНА КУЛЬТУРА

3-тє видання

Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів

Київ

"Центр учбової літератури"

2010

УДК 008(477+187)(075.8)

ББК 71(4УКР)+71(О)я73

К 66

Гриф надано

Міністерством освіти і науки України

(Лист № 14/18.2 – 255 від 07.02.2005 р.)

Рецензенти:

М. І. Лавринович – доктор історичних наук, професор;

О. М. Швидак – доктор історичних наук, професор.

Кордон М. В.

К 66

Українська та зарубіжна культура: Підручник. 3-тє видання. –

Київ: Центр учбової літератури, 2010. — 584 с.

ISBN 978¤611¤01¤0015¤1

Розглядається історія української та зарубіжної культури — від

первісного суспільства до кінця XX ст. Висвітлені, насамперед, пи

тання розвитку освіти, наукових знань, літератури і мистецтва на

різних етапах людської історії.

Для студентів вищих навчальних закладів.

© Кордон М. В., 2010.

© Центр учбової літератури, 2010.

Лекція 16

КУЛЬТУРА УКРАЇНИ В XIX – НА ПОЧАТКУ XX СТ.

• Початок українського культурного відродження.

• КирилоМефодіївське братство, «Руська трійця», громади.

• Репресії царизму проти української культури.

• М.П.Драгоманов.

• Переміщення центру національнокультурного руху в Галичину.

• Український культурний рух на початку XX ст.

На кінець XVIII ст. внаслідок політики російського царизму було

остаточно ліквідовано автономію України – Гетьманщини, її права,

вольності та привілеї. Із скасуванням гетьманства та полковосотен

ного устрою вона стала просто адміністративною одиницею, зведе

ною за станом до звичайної російської провінції. Україна перестала

існувати як окремий державний організм із самостійним внутрішнім

життям, на всій її території насильно встановлювалися органи уп

равління Російської імперії. Вона була остаточно, за висловом Петра І,

«прибрана до рук» Росією. Зникли всі особливості місцевого устрою,

які відповідали народному характеру і складали кращі набуття на

ціональної культури. Це – організація народної освіти, своєрідний

устрій церковнорелігійного життя. Вони поступилися своїм місцем

загальноросійському порядкові, який тримався на трьох китах: цен

тралізмові, абсолютизмі, бюрократизмі.

Україна втратила навіть своє ім’я. Його офіційно заступила «Ма

лоросія». Поволі втрачалася самоназва українців. Замість того вво

дився офіційнобюрократичний термін «малоросіянин» – у співвідно

шенні до Московської держави – «Великої Русі».

Незважаючи на несприятливі умови (не було державного захис

ту української культури), процес творення на українській землі «і

під чужими урядами» ні на мить не припинявся, не уривався, за

висловом Михайла Драгоманова, «поступ цивілізації» народу нашо

го. Це знайшло свій прояв у розвитку освіти.

Лекція 16. Культура України в XIX – на початку XX ст.

На початку XIX ст. в Наддніпрянській Україні єдиним вищим

навчальним закладом лишалася КиєвоМогилянська академія. Вона

не могла забезпечити належного розвитку вищої освіти. Згодом відо

мий український вченийекономіст, винахідник, просвітник і гро

мадський діяч Василь Назарович Каразін (9.02.1773–6.11.1842) доміг

ся згоди царського уряду на заснування університету в Харкові,

організував серед дворянства збір коштів на його утримання, напи

сав проект першого статуту.

17 Січня 1805 р. Відбулося відкриття Харківського університету.

До нього було зараховано 33 казеннокоштних та 23 своєкоштних сту

денти. Усього ж протягом першої половини XIX ст. цей заклад закін

чило 2800 чоловік. Університет одержав широку автономію на зра

зок тодішніх західноєвропейських університетів. Структура його

зазнавала численних реорганізацій і лише в 50х роках усталилася.

Навчання проводилося на чотирьох факультетах: історикофілологіч

ному, фізикоматематичному, юридичному, медичному.

В.Каразін прагнув забезпечити навчальний процес в університеті

кращими науковими та педагогічними силами. Йому самому належать

наукові праці з кліматології, агрономії, метеорології, гірничої справи.

Він був винахідником парового опалення, сушильних апаратів, печі

для сухої перегонки дерева, технології видобування селітри, конст

руктором сільськогосподарських машин. Сучасники слушно прозва

ли його «українським Ломоносовим».

В університеті працювали два відомі професори математики –

Тимофій Федорович Осиповський (1765–1832) та його учень, ака

демік Петербурзької Академії наук та кількох іноземних академій

Михайло Васильович Остроградський (24.09.1801–1.01.1861). У 1813 р.

Т.Ф.Осиповський став ректором університету. Виданий ним у Пе

тербурзі тритомний «Курс математики» протягом кількох десятиліть

служив вітчизняним підручником з цієї важливої галузі.

В університеті були викладачами: відомий письменник Петро

ГулакАртемовський (1790–1865), історики Микола Іванович Кос

томаров (1817–1885) та з 1882 р. – Дмитро Іванович Багалій (1857–

1932).

З Харківським університетом пов’язане й ім’я відомого філолога

славіста, професора Ізмаїла Івановича Срезневського (1812–1880).

Крім педагогічної, І.Срезневський займався науковою роботою.

В 1833–1838 рр. він видавав у Харкові «Запорожскую старину» –

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

фольклорну й істориколітературну збірку, яка була дуже популяр

ною на той час. Всього вийшло 6 книг. Тут вміщено історичні пісні

й думи ХVI–ХVIII ст., уривки козацьких літописів, переказів, урив

ки з «Історії Русів». Крім того, І.Срезневський включив до збірки і

свої статті й стилізації під фольклор. Він же першим виступив в 1834 р.

у пресі за якнайширше використання української мови, висловивши

тверде переконання в тому, що її чекає літературна слава.

Український фольклор, зібраний І.Срезневським, зацікавив Ми

колу Васильовича Гоголя (1809–1852), який мріяв тоді написати істо

рію України. Високо цінував публікації молодого вченого Михайло

Олександрович Максимович (1804–1873), який постійно з ним лис

тувався. Своє захоплення збірником «Запорожская старина» вис

ловив в листі до П.Корольова 22.05.1842 р. Т.Г.Шевченко: «Лежу

п’яту добу і читаю «Старину», добра книга, дякую вам і Срезневсь

кому. Я думаю дещо з неї зробити, якщо здоровий буду, там багато

такого, від чого навіть облизуєшся, дякую вам».

Російський Харківський університет став не просто науково

освітнім центром Слобідської та Лівобережної України, а й провідни

ком, колискою нової української романтичної культури, одним з

перших осередків українського національнокультурного відродження

XIX – початку XX ст. При університеті була заснована друкарня та

книгарня, започатковано видання газет, журналів, альманахів. У Хар

кові з 1816 до 1819 р. випускався перший в Україні літературноху

дожній, науковий і громадськополітичний журнал «Украинский

вестник», який проголосив своїм девізом: «Сприяти всебічному підне

сенню науки й літератури». Часопис першим започаткував друку

вання українською мовою. Він радив широко її використовувати на

сторінках друкованих видань, публікувати нею друковані праці вче

них, які, «можливо, змагатимуться з найосвіченішими народами

Європи». В січні 1816 р. почав виходити перший в Україні журнал

сатири і гумору «Харьковский Демокрит».

Заснування першого у Східній Україні університету, видання пер

ших українських журналів, діяльність найвизначніших культурних

сил того часу сприяли тому, що на початку XIX ст. Харків став най

більшим культурним центром в Україні.

У Києві єдиним вищим навчальним закладом до 1834 р. була

духовна академія, відкрита в 1819 р. у Братському монастирі, де до