Страхування професійної відповідальності.

Страхуванння професійної відповідальності - достатньо молодий вид страхування, но він вже багатьох країнах світу здійснюється в обов”язковій формі. Наявність страхового полісу є одним з елементів, необхідних для отрмання ліцензії на приватну професійну практику певними категоріями фахівців.

У Україні страхування професійної відповідальності, причому в добровільній формі, тільки набуває розвитку.

Особливість страхування професійної відповідальності полягає у тому, що страховик зобов”язується згідно з договором страхування виплатити страхувальнику компенсацію за позовом третьої сторони за шкоду, заподіяну їй страхувальником через недбалість або помилку при виконанні ним своїх професійних обов”язків. Страхування проводиться виключно у відношенні фізичних осіб, що здійснюють приватну професійну діяльність.

Факт настання страхового випадку признається після вступлення в законну силу рішення суду, що встановив майнову відповідальнсть страхувателя за спричинення матеріальної шкоди клієнту та відповідно його розмір.

Договір страхування професійної відповідальності рахується укладеним на користь третіх осіб, перед якими спеціаліст повинен нести відповідальність за свої дії при здійсненні професійної діяльності.

Строк виплати страхової компенсації визначається в договорі страхування. Розмір страхової компенсації встановлюється у відповідності з договором страхування і залежить від розміру страхвої суми.

Страхова премія встановлюється із тарифних ставок та залежить від вибраної страхової суми.

В залежності від роду дільності особи певною професійною діяльністю можуть бути нанесені шкода здоров”ю, матеріальні або фінансові збитки.

Страхування відповідальності за нанесення шкоди навколишньому середовищу.

Страхування відповідальності за нанесення шкоди навколишньому середовищу (екологічне страхування) тільки набуває розвитку в Україні та носить добровільний характер.

Сутність цього виду страхування зображена на рис. 9.2

Тема 9

ПЕРЕСТРАХУВАННЯ І СПІВСТРАХУАННЯ.

Батьківщиною перестрахування є Німеччина. Перше товариство перестрахування було створене в Кельні в 1846 р., потім виникло Мюнхенське перестрахувальне товариство. Сучасні міжнародні договірні операції можна розділити на наступні групи. ( мал. 1 ).

Прямі міжнародні договірні страхові операції означають, що полісотримач

(страховик ) однієї країни укладає договір страхування із страховиком іншої країни.. Такі операції укладаються як безпосередньо головною конторою іноземного страховика, так і через страхових брокерів.

Пряме страхування передбачає, що договори страхування укладаються через агентські організації страхувальника за кордоном. Такі операції відбуваються, коли відсутній національний страховий ринок, та є конкретні фінансово – комерційні переваги (більш низькі тарифи, більший обсяг страхового покриття, валютні фактори тощо) або факти юридичних (фактичних) вимог ( контракти на умовах СІФ ) .

Посередницьке страхування означає, що договори страхування укладаються юридично самостійними страховими компаніями за кордоном, ін. іл. дочірніми страховими компаніями.

На міжнародному страховому ринку з метою передачі ризиків повністю іншим страховим або перестрахувальним компаніям часто використовують фронтування або фронтинг.

Фронтинг – ( англ. Front – виходити на ) – операція , у процесі якої компанія оформлює страховий поліс, але ризик ( частину або повністю ) передає іншому страховику, який не фігурує в угоді і частіше всього залишається невідомим для страхувальника. Іншими словами , фронтирування або фронтинг, означає прийняття на страхування ( в перестрахування ) ризиків з метою передачі їх повністю або частково іншим страховим компаніям, за відповідну винагороду.

Здійснюється в тому випадку, коли страховик бажає вийти на ринки, куди його поліси не допускаються. Тоді страховик звертається до місцевої страхової компанії з пропозицією оформити за винагороду страховий поліс, а потім переводить ризики та страховий внесок на себе.

Страхова компанія, що видає на прохання іншого страховика страховий поліс від свого імені, має на увазі що 100% прийнятого ризику буде перестраховано у того ж страховика, на прохання якого видається поліс, називається фронтующією компанією, а сам страховий поліс – фронт – полісом.

У наш час в Україні розвивається страховий ринок, створюються нові компанії, збільшуються обсяги страхування, підвищується рівень конкуренції між страховиками. Проте жорстка конкуренція на страховому ринку унеможливлює вільний вибір сприятливих ризиків, через що в портфелі страхової компанії можуть з‘явитись ризики з надто високою відповідальністю, а настання лише одного повного збитку може призвести до значного погіршення фінансового стану страхової організації. Отже, виникає нагальна потреба у розвитку перестрахувальних відносин і співстрахування. Перестрахування і співстрахування стають важливими, необхідними елементами страхового ринку.

Найважливішим чинником, що впливає на перестрахування і співстрахування та обумовлює їх розвиток, є, безперечно, існуюча законодавча база.

Згідно з ЗУ “Про страхування” страховик, який укладає договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування. У співстрахуванні , на відміну від перестрахування , страховик залишається відповідальним перед страхувальником лише в розмірі своєї частки.

Перестрахування – вторинний розподіл ризику, система економічних відносин, у відповідності до якої страховик, приймає на страхування ризики, частину відповідальності по яким виходячи з своїх фінансових можливостей передає на погоджених умовах іншим страховикам з метою створення, по можливості збалансованого портфеля договорів страхування, забезпечення фінансової стабільності та рентабельності своїх страхових операцій. Перестрахування допомагає захистити страховий портфель та перерозподілити можливі великі виплати між декількома компаніями.

В договорі перестрахування приймають участь дві сторони:

1. страхове товариство, що передає ризик

2. страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність

Ризик, що передається називається перестраховочним ризиком. Сам процес, повязаний з передачею ризику, називається цедуванням ризику або перестраховочною цесією ( лат. Cessia – уступка будь-кому вимог по зобовязанню іншої особи, передання будь-кому своїх прав на будь-що).

Перестрахувальник, або цедент, - страховик, що прийняв на страхування ризик та

передав його повністю або частково в перестрахування іншому страховику.

Страховик, що прийняв в перестрахування ризики, називається

перестраховиком. Сприяння в передачі ризику в перестрахування часто здійснює перестраховочний брокер.

Прийнявши в перестрахування ризик, перестраховик може частково передати його третьому страховику. Таку операцію прийнято називати ретроцесією, перестраховика що передає ризик в ретроцесією, - ретроцесіонером.

Під вартістю перестрахування розуміють не тільки премію в його долі, що належить перестраховику , а і ті витрати, які компанія буде нести по веденню справ в звязку з передачею ризиків в перестрахування. До таких витрат відносять: оформлення перестраховочних договорів, ведення картотек клієнтів тощо.

Вірне визначення розміру перестрахування має велике значення для кожної страхової компанії Власне утримання цедента– економічно обґрунтованої суми , в межах якої страхова компанія залишає (утримує) на свою відповідальність певну долю ризиків, що страхуються і передає в перестрахування суми, більше цього рівня. Мова йде про найбільш поширену форму перестрахованого договору, так називаєму ексцеденту форму.

Розглянемо ряд факторів, що при правильному іх сполученні повинні бути основою визначення лімітів власного утримання.:

• середня збитковість по ризикам, що страхуються або видам страхування , по яким встановлюються ліміти власного утримання;

• обсяг премій – чим більше обсяг премій при незначному відхиленні від загальної кількості ризиків, тим вище може бути ліміт власного утримання;

• середня дохідність ( або прибутковість ) операцій по відповідному виду страхування – чим прибутковіше операція, тим вище встановлюється ліміт власного утримання;

• територіальний розподіл застрахованих обєктів – чим більше застрахованих обєктів знаходиться в одній зоні, тим вище встановлюється ліміт власного утримання;

• розмір розходів на ведення справи – якщо розходи по веденню справ по певному виду страхування є занадто високими, страхова компанія буде прямувати до встановленню лімітів власного утримання на таоку рівні, щоб частина цих витрат була перекладена на пере страховиків або покрита за рахунок комісійної винагороди.