Страхування цивільної відповідальності перевізника.

Перевізник – траспортне підприємство, що здійснює перевозку грузів та / або пассажирів на підставі заключеної угоди або іншого документа (коносамента, квітка тощо). Відповідальність перевізника – захід примусового впливу, що застосовується на підставі законодавства або договору, що порушив договірні умови або правила перевозки, що виражається в компенсації потерпілому нанесених збитків.

Страхування відповідальності автоперевізника відбувається на випадок винекнення збитків, пов”язаних з експлуатацією автотранспорту як засобу перевезення та обумовленої претензіями про компенсацію спричиненної шкоди з сторони осіб, що заключили з перевізником договір про перевозку вантажів. Умови настання та обсяг відповідальності визначається національним законодавством кожної країни, а також нормами міжнародного права (Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогам).

Страхування відповідальності автоперевізника відноситься до добровільного виду страхування. Однак в міжнародному автомобільному сполученні це страхування отримало широкий розвиток, так як є для власника вантажу додатковою гарантією виконання зобов”язань, взятих на себе автоперевізиком.

В договір страхування відповідальності автоперевізника в міжнородному сполученні звично включають наступні основні ризики:

• відповідальність автоперевізника за фактичне пошкодження та/або знищення вантажів при перевозці та побічні збитки, що виникли внаслідок таких подій;

• відповідальність автоперевізника за помилки службовців (перед клієнтами за їх фінансові збитки)

• відповідальність автоперевізника перед митними властями (за порушення митного законодавства)%

• відповідальність автоперевізника перед третіми особами у випадку спричинення шкоди ватажам.

Умови настання та об”єм відповідальності автоперевізника визначається національним законодавством для внутрішніх перевезень та положеннями Конвенції ( Женевська від 1956 р.) про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогам (КДПГ) та протоколу к Конвенції від 5 липня 1978 року при міжнародних перевезеннях. Перевізник несе відповідальність за повну або часткову втрату вантажів або його пошкодження, що відбулося з моменту прийняття вантажу до перевезення до моменту його здачі, а також за просрочення доставки. Відповідальність автоперевізника обмежена. Протоколом КДПГ встановлено обмеження відповідальності в розмірі 8.33 одиниці СПЗ ( умовна розрахункова одиниця, що прийнята Міжнародним валютним фондом) за 1кг. втраченого або пошкодженого вантажу. Крім того, у відповідності з КДПГ пілягають відшкодуванню перевізником:

• оплату за перевезення;

• митні збори;

• інші витрати, пов”язані з перевезенням вантажів, повністю у випадку втрати всього грузу або в пропорції, відповідній розміру збитків, при частковій втраті. Інші збитки відшкодуванню не підлягають.

Величина страхової премії залежить від встановленої страхової суми та робочого об”єму двигуна, що встановлен на автомобілі тощо, вартості автомобіля, терміну його єксплуатації, технічного стану, кількості місць в автомобілі, вантажопід”йомності, а також рівня професійності водія та кілометража автомобіля.

Договір добровільного страхування відповідальності автоперевізника може бути укладений з звичайними комерційними страховими компаніями, але за кордоном розповсюджена форма взаємного страхування в спеціалізованих міжнародних асоціаціях “ТТ Клуб” (Лондон), що є найбільш потужною організацією подібного роду.

Договір, як правило укладається терміном на один рік та забезпечує страховий захист всього або частини автопарку. В нього включаються основні ризики.

Розрахунок річної стравки премії проводиться в процентному відношенні до обсягу річного збору платежів за перевезення (фрахт). Розмір ставки страхової премії враховує показники збитковості проведення такого роду страхування, що склалися, обсяг діяльності перевізника, направлення перевозок, характер ватажів, що перевозяться, стану автомобільного транспорту.

В світовій та національній практиці застосовується схема “групового” добровільного страхування автоперевізників, що дозволяє дрібним страхувальникам, що здійснюють один вид діяльності, об”єднати свої страхові інтереси та забезпечити краща умови страхування, а також скидку премій за рахунок “оптової купівлі” страхування.

При страхуванні цивільної відповідальності авіаперевізника об”єктом страхування є майнові інтереси, пов”язані з відповідальністю страхувальника за шкоду, спричиненний пасажирам, власникам вантажів та іншим третім особам. Потерпілим фізичним та юридичним особам виплачається грошова компенсація в сумах, що були стягнуті по цивільним позовам на користь потерпілих в випадку спричинення їм каліцтв або смерті та/або знищення або пошкодження їх майна в результаті страхової події.

Суб”єктом відповідальності перед третіми особами є власник повітряного судна (експлуатант), що використовує його в момент спричинення шкоди. Страхувальниками є особи, що експлуатують повітряні судна.

Зобов”язання страховиків обмежеються певними визначенними сумами виплат, що обумовлені в полісі по кожному страховому випадку, що відбувся з повітряним судном, але не нижче лімітів, обумовлених Римською конвенцією.

Особа, яка отримала збитки, при певних обставинах має право направити позов безпосередньо до страховика, причому встановлюється переважно право потерпілого перед іншими кредиторами експлуатанта вимагати задовільнення позову з любих сум страхової компенсації, що належать страхувальнику від страховика.

Авіаперевізники повинні повідомляти пасажирам про умови застосування Конвенції в білеті з вказанням відповідних лімітів відповідальності згідно статтям Конвенції.

Виплата страхової компенсації відбувається, якщо страхувальник передає страховику копію первинного повідомлення про настання страхового випадку, письмову претензію третіх осіб, пасажирів або власника вантажу та всі документи, що стосуються настання страхового випадка, причин, розміра збитків (заключення державних та відомчих комісій, обгрунтування суми в яку оцінюються збитки).

Страховик звільнюється від відповідальності провести виплату, якщо буде встановлено, що:

1. спричинення майнової шкоди третім особам обумовлено намірами потерпілого та/або страхувальника (злодійська змова);

2. майнові збитки виникли внаслідок форс-мажорних обставин ( дій непереборної сили), військових дій;

3. існує причинно – наслідковий зв”язок між фактом майнових збитків та обставинами несанкціонованного використання (експлуатації) траспортного засобу.