25. Планування виховної роботи класного керівника

Основним документом класного керiвника є план виховної роботи. Вiн вiдображає змiст, форми та методи виховної роботи.

При плануваннi виховної роботи класному керiвниковi слiд врахувати:

1. Аналiз виховної роботи за минулий рiк. 2. Мету та завдання виховання. 3. Рiвень розвитку та вихованості учнiв. 4. Можливостi школи. 5. Досвiд i пiдготовленiсть класного керiвника.

План виховної роботи має враховувати:

1. Мету виховання. План — це не просто перелiк виховних заходiв. Кожен виховний захiд обов’язково має продовжувати наступний. 2. Реальнi потреби колективу. 3. Перспективнiсть. 4. Узгодженiсть iз загальношкiльним планом. 5. Об’єктивнi i суб’єктивнi можливостi. б. Конкретнiсть. 7. Комплексний пiдхiд до планування (єднiсть морального, трудового, правового, фiзичного, естетичного виховання). Планування має бути гнучким, щоб у разi потреби щось додати чи змiнити.

Планування виховної роботи має базуватися на положеннях Концепцiї освiти, Мiжнародної декларацiї прав дитини, Статутi школи, рекомендацiях Мiносвiти. Використовуючи тести, можна визначити конкретнi виховнi завдання класу.

Структура плану виховної роботи

1. Короткий аналiз виховної роботи за минулий рiк. 2. Мета та завдання на новий навчальний рiк. 3. Характеристика класу (з урахуванням даних про рiвень вихованостi учнiв). 4. Основнi виховнi справи з органiзацiї та розвитку класного колективу. 5. Мета цих справ. 6. Форми проведення. 7. Характеристика даних справ (слiд зазначити рiвень розвитку колективу). 8. Індивiдуальна робота з дiтьми (в роздiлi передбачаються методи та прийоми залучення конкретних учнiв до пiдготовки й проведення важливих справ). 9. Iндивiдуальна робота з батьками (в роздiлi передбачається участь батькiв у конкретних справах i допомога, яку вони надають).

Класний керiвник, крiм плану виховної роботи, має зошит (щоденник) роботи класного керiвника та карту iндивiдуального розвитку учня. У зошит роботи класного керiвника записуються всi данi про учнiв, заняття в позаурочний час, данi про здоров’я й харчування, про чергування по класу й школi, про роботу з батьками (збори, лекторiї, iндивiдуальна допомога тощо), про роботу з учителями, що працюють в класi.

27. Форми виховної роботи

Поняття «форма» означає: «спосіб організації і спосіб існування предмета, процесу, явища» (Філософська енциклопедія). Форма в педагогічній науці визначається як спосіб організації виховного процесу. Ефективність організаційних форм залежить від умілого використання методів досягнення відповідних цілей (інструментування). Щоб чітко уявити такий процес, слід проаналізувати ще одну досить важливу проблему.

Форми організації виховного процесу мають бути оригінальними, творчими, науково обґрунтованими, майстерно сконструйованими, тобто мають гармонійно поєднувати довершеність, оригінальність і красу. Як і в художньому творі, форми виховання мають свої структурні компоненти (композицію), тобто свій початок і закінчення (експозицію, зав’язку і розв’язку), кульмінаційні моменти, що хвилюють душу дитини, підлітка, юнака чи дорослу людину, формуючи нестандартність їхнього характеру. Як і форми живопису, форми виховання забезпечують певне забарвлення, тон, відтінки, форми виховання забезпечують також оригінальність побудови змісту, виховних впливів, естетизацію виховного процесу. «Мистецтво виховання має ту особливість, - підкреслював К.Д.Ушинський, - що майже всім воно здається справою знайомою й зрозумілою, а декому навіть справою легкою. І тим зрозумілішим і легшим здається воно, чим менше людина з ним обізнана теоретично чи практично».

Є різні підходи до класифікації форм виховання: фронтальні чи масові; групові чи гурткові; індивідуальні. Зроблено спроби класифікувати форми організації навчально-виховного процесу залежно від методики виховного впливу. За такої класифікації форми виховання поділяють на групи: словесні (інформація, збори, конференції, зустрічі, усні журнали, радіогазети тощо); практичні (походи, екскурсії, спартакіади, олімпіади, конкурси); наочні (шкільні музеї, кімнати і зали, галереї, виставки дитячої творчості, книжкові виставки і вітрини нових книжок, тематичні стенди тощо).

Види діяльності, які найефективніше використовуються у вказаних формах позаурочної діяльності і сприяють реалізації інтересів учнів:

1.Клуби вихідного дня:Тематичні вечори, екскурсії (краєзнавчо-туристичні), походи, усний журнал, зустрічі (з цікавими людьми, вчителями-майстрами, видатними людьми), бесіди, диспути, обговорення (фільмів, книг, періодики, спектаклів), КВК, конкурси, виставки, дні, тижні, місячники, декади проведення культурно-масових заходів, шкільний музей,, читацькі конференції, огляди творчості.

2. Гуртки (художнього слова, рідної мови, історичний, філософський, молодого поета та ін):Бесіди, Зустрічі,..Обговорення спектаклів, книг, фільмів, періодики, Диспути, Усні журнали, Конкурси, Виставки, Екскурсії

3. Студії (театральна, літературна, музична) Огляди творчості: Тематичні вечори, олімпіади, Читацькі конференції, Дні, тижні, декади, місячники проведення культурно-масових заходів

4.Художня самодіяльність: Тематичні вечори,Фестивалі,Конкурси,Зустрічі,Екскурсії,Огляди творчості

5. Факультети громадських професій: Зустрічі,Бесіди,Диспути,Обговорення спектаклів, книг, фільмів,Усні журнали,Конкурси,Виставки,Екскурсії,Читацькі конференції,Вечори

6. Факультативи: Бесіди,Зустрічі,Диспути,Конкурси,Виставки,Екскурсії,Тематичні вечори,Усні журнали.

28. Поняття про колектив.

Термін «колектив» походить від латинського collectives – збірний. Він означає соціальну групу, об’єднану на основі суспільно значимих цілей, загальних ціннісних орієнтацій і спільної діяльності. Колективи можуть бути одновікові та різновікові, первинні (клас, студентська група) і загальні, які об’єднують декілька первинних колективів (наприклад, загальношкільний колектив).

Сучасний виховний процес в освітніх закладах (дитячий садок, школа, ліцей) орієнтований на цінності гуманізму, співпраці, творчої взаємодії, свободи і відповідальності у вихованні дитини.

Засобом здійснення цих ціннісних орієнтацій стає дитячий колектив як соціальна спільність, що об’єднує дітей спільними цілями, загальною діяльністю і переживаннями.

У колективі дитина входить у широку систему стосунків. Взаємодія дітей розгортається на інформаційному, діяльнісному та емоціональному рівнях.

Інформаційний рівень передбачає взаємодію дітей у процесі обміну інформацією, обговоренні проблем, що виникають, спільному пошуку рішень, прогнозуванні і плануванні майбутнього. На діяльнісному рівні взаємодія в колективі розгортається як співпраця дітей в різних видах колективної діяльності за інтересами, у розробці та практичній реалізації спільних проектів, у коректуванні дій, спрямованих на досягнення загальних цілей. Емоціональний рівень ввзаємодії в колективі відображає домінуючі емоціональні стани дітей, їх спільні переживання, стосунки симпатій чи антипатій між членами колективу, гуманістичні та суспільно значимі мотиви.

Здійснюючи керівництво дитячим колективом, педагог завжди розв’язує двоєдине завдання – сприяє розвитку мотивів єднання і згуртування дітей в колективі та створює умови для реалізації індивідуальності й творчої самобутності кожної особистості. Ініціатива, творча позиція особистості, зростання самостійності і самоуправління дітей, ціннісний зміст їх спільної діяльності є індикаторами виховного потенціалу дитячого колективу.

Дитячий колектив відрізняється від інших типів колективів віковим діапазоном, специфічною діяльністю (навчання), послідовною мінливістю складу, відсутністю життєвого досвіду, що вимагає педагогічного керівництва.

Ознаки колективу – це ті характерні риси, які властиві колективу. До них належать:

а) наявність загальної соціально значимої мети; б) спільна діяльність для досягнення мети; в) стосунки відповідальної залежності між членами колективу; г) наявність виборних керівних органів (органів самоврядування).

У школі є такі типи колективів: а) навчальні колективи: класний (первинний або контактний), загальношкільний, предметних гуртків; б) самодіяльні організації: колективи художньої самодіяльності (хор, ансамбль, гуртки), в) товариства: спортивне, книголюбів та інші; г) різновікові загони, об’єднання за інтересами; д) тимчасові об’єднання для виконання певних видів роботи.

Наявність різних типів колективів свідчить про складність його структури, найбільш стабільною ланкою в офіційній структурі шкільного колективу є колектив класу.

Функції колективу: а) організаторська; б) виховна; в) стимулювання.

Структура виховного колективу в школі

Як правило, в школі всі учні об'єднуються в єдиний загальношкільний колектив, організація і функціонування якого має надзвичайно важливе педагогічне значення. Однак, безпосереднього переходу від загальношкільного колективу до кожного окремого учня здебільшого не буває. Клас є постійним первинним колективом, що систематично об'єднує учнів приблизно одного віку Тимчасовими первинними колективами в умовах школи є різноманітні групи, бригади, колективи художньої самодіяльності тощо.

В структурі виховного колективу велику роль відіграють органи учнівського самоврядування: учнівський комітет (рада), старости в класах, а також в гуртках художньої самодіяльності.

Ці органи і "лідери" вважаються формальними в учнівських колективах. Крім цих "формальних" структур, в колективах керують і "неформальні" структури, які офіційно не обираються і не призначаються, але реально впливають на колективну діяльність і громадську думку. їх називають "малими групами" і "неформальними лідерами".

Якщо формальні структури колективу (старости, учнівські колективи, ради гуртків тощо) ґрунтуються на ділових, соціальних відносинах, то основою неформальних "малих груп" і "лідерства" окремих учнів слугують відношення психологічні - особиста симпатія і антипатія, а також вузько групові інтереси і прагнення. На жаль, не рідко неформальні "малі групи" і "лідери" мають більш реальний авторитет, ніж формальні структури. Неформальні об'єднання і лідери користуються досить великою повагою серед учнів. А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський та інші педагоги спеціально наголошували, що до органів самоврядування колективу повинні входити авторитетні і шановані школярі, поява неформального лідера можлива лише тоді, коли ці педагогічні умови не виконуються.

Якщо в загальношкільному масштабі слабо ведеться робота, спрямована на організацію виховного колективу, то й первинні колективи не стають повноцінною виховною силою. У них не утворюються необхідні зв'язки з іншими первинними колективами та громадськими організаціями, з'являються неформальні "малі групи" і "лідери", вони замикаються в групових інтересах.