1.Процес виховання, його специфіка, компоненти і рушійні сили

Виховання в школі відбувається у процесі навчання і в спеціальній виховній роботі з учнями в позаурочний час у школі та за її межами.

Процес виховання - система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Специфіка цього процесу полягає передусім у Його цілеспрямованості. Наявність конкретної мети робить його систематичним і послідовним, не допускає випадковості, епізодичності, хаотичності у проведенні виховних заходів. Особлива роль у формуванні людської особистості належить шкільному вихованню, оскільки цілеспрямований виховний вплив, на неї передбачає не лише виховання позитивних якостей, а й подолання наслідків впливу негативних об'єктивних чинників.

Процес виховання залежить від об'єктивних і суб'єктивних чинників.

Об'єктивними чинниками є особливості розбудови України взагалі та системи закладів освіти зокрема, перебудова економіки на ринкових засадах, особливості розвитку соціальної сфери, відродження національних традицій, звичаїв, обрядів, народної педагогіки, розширення сфери спілкування з іноземними громадянами, вплив природного середовища.

До суб'єктивних чинників належать соціально-педагогічна діяльність сім'ї та громадських організацій, навчально-виховна діяльність навчальних закладів, цілеспрямована діяльність засобів масової інформації, закладів культури, позашкільних установ, церкви.

Перебудова навчально-виховного процесу на демократичних засадах передбачає створення умов для співпраці педагогів і учнів, за яких учні є суб'єктами власного виховання.

У процесі виховання формується внутрішній світ дитини, проникнути в який дуже важко. Це актуалізує необхідність методик, які давали б змогу виявляти погляди, переконання і почуття кожного вихованця, щоб збагачувати внутрішній світ особистості й вносити в нього певні корективи.

Процес виховання складається з мети і завдання, змісту й методики організації виховного впливу, а також його результату і корекції. Структура процесу виховання, спрямованого на формування особистості, охоплює свідомість особистості, емоційно-почуттєву сферу, навички та звички поведінки. Провідну роль відіграє розвиток її свідомості.

Свідомість - властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об'єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій, у попередньому мисленому їх накресленні і передбаченні наслідків, у регулюванні відносин людини з людиною і соціальною дійсністю.

Не менш важливі у формуванні особистості й почуття, в яких виявляється ставлення людини до навколишньої дійсності й до себе.

Почуття - психічні стани і процеси, в яких відображено емоційний бік духовного світу людини, її суб'єктивне переживання подій та емоційне ставлення до навколишнього світу.

Виховання свідомості та емоційно-почуттєвої сфери має поєднуватися з формуванням навичок і звичок поведінки.

Навичка - психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих затрат фізичної та нервово-психічної енергії.

Формується вона на основі знань про певний спосіб дії у процесі цілеспрямованих, планомірних, нерідко багаторазових вправлянь.

Звичка - схильність людини до відносно усталених способів дій.

Навички і звички поведінки формуються у процесі цілеспрямованої, систематичної діяльності учнів, у якій вони набувають досвіду поведінки. Тому важливо враховувати досвід попередньої поведінки школярів, збагачуючи позитивне надбання й долаючи негативні звички. Формування навичок і звичок поведінки потребує поступовості й систематичності вправляння, посильності та доцільності поставлених вимог, відповідності їх рівневі розвитку учнів. Успішність його залежить від дотримання педагогами і батьками єдиних вимог до учнів.

Процес виховання - динамічний, неперервний, безупинний. Його рушійними силами є сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню до нових цілей. За своєю природою суперечності можуть бути внутрішніми й зовнішніми.

До внутрішніх суперечностей належать:

а) суперечність між зростаючими соціально значущими завданнями, які потрібно розв'язати вихованцю, і можливостями, що обмежують спрямовані на їх розв'язання його вчинки та дії. Ця суперечність супроводжує виховання особистості, тому її розвиток може призупинитися, якщо не ставити перед нею нових ускладнених завдань;

б) суперечність між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями вихованця. Виховний процес повинен так вибудовуватися, щоб його зміст або форми реалізації цього змісту не викликали спротив у вихованця.

Серед зовнішніх суперечностей виокремлюють: а) невідповідність між виховними впливами школи і сім'ї.

б) зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на школярів зовнішніх обставин. До таких негативних чинників належать вуличні підліткові групи, низькопробні твори масової культури та ін. Вирішення цієї суперечності можливе лише за умови формування у школярів внутрішньої стійкості й уміння протистояти негативним явищам;

в) неоднакове ставлення до учнів учителів, які не завжди дотримуються принципу єдності вимог, внаслідок чого в учнів формується ситуативна поведінка, пристосовництво, безпринципність, що негативно позначаються на виховному процесі взагалі;

г) суперечність, породжена наявністю в окремих учнів досвіду негативної поведінки, їх постійними конфліктами з педагогами, однокласниками, батьками. Йдеться про сформований динамічний стереотип, який характеризується постійними, стабільними, стійкими негативними нервовими зв'язками, що створює особливі труднощі у перевихованні. Ця категорія школярів потребує спеціальної виховної роботи.

2. 1. Поняття мети виховання. Загальна мета і завдання виховання.

Мета виховання має об'єктивний характер і виражає ідеал людини в загальній формі . Загальною метою виховання є всебічний розвиток особистості: розвиток особистості в анатомо-фізіологічному, психічному і соціальному напрямку. Таку мету виховання ставило перед собою суспільство завжди. Людина повинна бути завжди фізично, розумово і духовно розвинута.

Проблема мети виховання в педагогічній діяльності є вузловою, корінною проблемою педагогічної науки

Всебічний розвиток особистості – звичайний наслідок розвитку людства. Тому він є кінцевою метою виховання, як об'єктивна необхідність і знаходиться в органічному зв'язку з розвитком суспільства..

Всебічний розвиток людини – це важкий і довготривалий процес, рельтат якого залежить від багатьох об’єктивних і суб’єктиних чинників. У зв’язку з цим, надзвичайно важливо розвивати духовні потреби, пізнавальні інтереси і естетичні відчуття всіх членів суспільства і глибоке усвідомлення ними засобів і шляхів іх задоволення.

Всебічний розвиток особистості проходитьть не тільке в школі,але і під впливом всієї системи організаційно-виховної роботи держави, суспільно-політичних сил, в процесі безпосередньої участі особи в в суспільно-політичному житті краіни, в процесі праці.

Система виховної роботи в нинішній школі базується на ідеях гуманізму, оновлення, демократичності і передбачає ряд основних аспектів:

А) ідею реалістичних цілей виховання та різнобічний розвиток особистості учня, який базується на здібностях та обдаруваннях;

Б) ідею спільної життедіяльності дітей і дорослих –заміну авторитарності впливу вчителя на безпосередне співробітництво з учнями, яке базується на національній самовизначеності собистості;

В) ідею самовизначеності учня - процес інтеграції (об’єднання) окремих позитивних якостей в єдине ціле;

Г) ідею спрямування особистості – центр всієї виховної роботи повинен бути спрямований на учня;

Д) ідею добровільності – щоб вчитель домагався вияву інтересу, прагнення до саморегуляції своїх природних сил, власної ініціативи і творчості у виконанні дій.

Конкретизує мету виховання ідеал виховання. Кожен напрямок всебічного розвитку особистості наповнюється своїм змістом, який вирішує свої конкретні завдання.

1. Завдання фізичного виховання:

• Виховання здорової зміни;

• Підготовка до захисту Батьківщини;

• Підготовка до фізичної праці.

2. Завдання розумового виховання:

• Озброєння учнів знаннями основ наук;

• Фомування наукового святогляду;

• Оволодіння основними мислительними операціями.

• Вироблення вмінь і навичок культури розумавоі праці

3. Завдання морального виховання:

• Формування в учнів моральних понять, поглядів і

переконань;

• Виховання моральних почуттів;

• Вироблення навичок і звичок моральної поведінки.

4. Завдання трудового виховання:

• Психологічна підготовка особистості до праці;

• Практична підготовка до праці;

• Підготовка школярів до свідомого вибору професіі.

5. Завдання естетичного виховання:

• Формування естетичних понять поглядів і переконань;

• Виховання естетичних почуттів;

• Виховання потреби і здатності створювати прекрасне в

житті та мистецтві.

Ідеал виховання - це взірець людської поведінки, оснований на реалізації завдань всебічного розвитку особистості.

Ідеал виховання залежить від умов життя і діяльності людини, від особливостей власного досвсіду. Ідеал характеризується змістом, структурою і дієвістю. Зміст ідеалу – це те, які якості особа вважає ідеальними і в яких героях або людях вони втілені. Структура ідеалу – це рівень його узагальнення. Тобто, це риси втілені в одній особі,чи це сукупність рис окремих особ, узагальнених в окремому образі. Дієвість ідеалу –це ступень його впливу на поведінку особи. На основі мети та ідеалу виховання формуються цілі виховання. Цілі виховання не бувають вічними, один раз на все життя встановленими. Вони змінюються в процесі історичного розвитку.

Цілі класификуються за часом і за змістом.

А) за часом досягнення

- загальні (за весь час навчання)

- поетапні (початкова школа, неповна середня, повна средня або молодший шкільний вік, середній шкільний вік, старший шкільний вік

- оперативні (цілі конкретного виховного заходу, або

системи виховних заходів)

3.Виховні цілі конкретизуються в основних напрямах або частинах виховання: етичному; естетичному; національному; військово-патріотичному; екологічному; правовому; трудовому; економічному; фізичному.

1. Етичне виховання має цілі: формування етичної свідомості особи, розвиток благородних відчуттів, умінь і звичок культурної поведінки в суспільстві. Основні завдання етичного виховання:

формування позитивного відношення до етичних норм і правил;

засвоєння етичних знань, понять, формування ідейно-етичних переконань;

виховання етичних відчуттів, відносин: відчуття довга, гідності, делікатності, т.п.;

привиття норм і правил поведінки;

привчання до виконання трудових доручень, пов'язаних з самообслуговуванням, гігієною.

2. Естетичне виховання (від грецьк. естетика – що відчуває, плотський) формує плотські знання, ціннісні відносини між людиною і дійсністю.

Основні напрями естетичного виховання:

формування естетичних знань, особливостей прекрасного і потворного, піднесеного і низовинного, трагічного і комічного;

розвиток умінь розуміти і цінувати красу в мистецтві, природі, навчанні, техніці, спілкуванні;

формування переконань жити, вчитися і творити по законах естетики;

розвиток здібностей протидіяти потворному, низовинному, антигуманному.

3. Національне виховання. У широкому плані під системою національного виховання розуміють історично обумовлену і створену народом систему соціальних цінностей, поглядів, ідей і ідеалів, які стали ідеологією держави і керівництвом у вихованні підростаючого покоління.

Основні критерії оцінки національної вихованості:

знання історії України, традицій і звичаїв українського народу;

знання досягнень науки, техніки, культури, мистецтва України;

відчуття любові до народу України, пошана до історичного минулого, віра у відродження;

установка на примноження матеріальних і духовних цінностей України.

4. Військово-патріотичне виховання направлене на розвиток у хлопців і дівчат високих, благородних відчуттів любові до своєї Батьківщини, преклоніння перед тими, хто віддав за неї життя.Військово-патріотичне виховання доповнює етичне і національне виховання, формує наступні якості особи:

знання героїчного минулого українського народу і його воїнства;

відчуття пошани до військово-бойових традицій армії і флоту;

відчуття гордості і преклоніння перед героями-українцями;

почуття громадянського і конституційного обов'язку по захисту Української держави, його територіальній цілісності від ворогів;

установка на соціально-корисну діяльність для зміцнення держави;

прагнення стати кваліфікованим захисником, своєї Вітчизни.

5. Екологічне виховання – виховання здатності сприйняття і правильного розуміння єдності природи і суспільства, розвиток екологічних поглядів і відчуттів, потреби і умінь охороняти природу. Основне завдання екологічного виховання – формування правильної поведінки людини в умовах екологічної небезпеки. В процесі екологічного виховання школярі повинні бути навчені діям в складних умовах, застосовувати захисні або підручні засоби для ліквідації вогнищ забруднення, коли слід звернутися до лікаря за допомогою і як надати допомогу собі. Екологічне виховання в учбовому закладі – організація діяльності що вчаться по охороні навколишньої природи, наведенню ладу і чистоти на вулицях і в дворах.

6. Правове виховання – організована дія на свідомість і відчуття людини з метою формування у нього правосвідомості, пошани конституційних норм і правопорядку, розвитку умінь, необхідних для виконання норм має рацію, законів і громадського обов'язку.

Критеріями правового виховання можуть бути:

правові знання: знання Конституції України; знання має рацію і правопорядку; знання основних видів відповідальності; знання правил поведінки і внутрішнього розпорядку в навчальному закладі;

правові відчуття: відчуття патріотизму і особистої відповідальності за правопорядок; відчуття нетерпимості до відступів від законів і правил; відчуття пошани до прав інших людей;

правові уміння: уміння дотримувати і попереджати правопорушення; уміння дбайливе відноситися до державного майна, матеріальної бази учбового закладу.

7. Трудове виховання – складова частина виховання, направлена на виховання зацікавленого відношення до праці, психологічну і практичну підготовку підростаючого покоління до участі в створенні матеріальних і духовних цінностей. .

Завдання трудового виховання:

формування відповідального відношення до праці, до праці як потреби;

формування психологічної і практичної готовності трудитися;

виховання умінь і навиків колективної і індивідуальної праці;

прівиття інтересу до науки, техніки, культури, виявлення схильностей і здібностей;

виховання свідомої дисципліни і дисциплінованості.

8. Економічне виховання – процес формування у учнів сучасного економічного мислення, відчуттів дбайливого і бережливого господаря, якостей працьовитості і діловитості, організованості і заповзятливості. Нове економічне мислення не можна виховати відразу, воно виробляється розумовою працею по оновленню знань, позбавленню від догм старої економіки і марнотратства. Важливим напрямом економічного виховання що вчаться є розвиток у них уміння берегти, раціонально витрачати, розумно економити час.

9. Фізичне виховання – організований процес управління фізичним розвитком людини за допомогою фізичних вправ, гігієнічних заходів і інших засобів з метою формування у нього фізичного здоров'я, емоційно-вольових і спортивних якостей. Завдання фізичного розвитку:

зміцнення здоров'я і поліпшення самопочуття людей;

озброєння знаннями про фізичну підготовку людини;

формування стійкого інтересу до занять фізкультурою;

озброєння санітарно-гігієнічними уміннями і навиками;

формування умінь адаптуватися до фізичних, розумових і моральних навантажень.