22. Дати визначення поняття « ренесансний стиль», пролізувати архітектурні памятки , збудовані в цьому західноєвропейському художньому стилі.

Ренесанс — перехідна епоха від середньовічної культури до культури Нового часу. Він у точному розумінні слова стосується лише Італії XV —XVI ст. Відроджувачами почали називати себе італійці епохи Ренесансу, які надзвичайно високо цінували досягнення античної культури.

Нова епоха трансформувалась, орієнтуючись на відродження античного стилю мислення і чуттєвості. Звідси, власне, і започаткована назва Ренесанс, або Відродження. Філософський і культурний зміст поняття "ренесанс" трактується як своєрідне, відмінне від середньовічного ставлення до античності, зокрема відродження античних уявлень про людину. Ренесанс охоплює близько чотирьох століть, хронологічно XIII — XVI ст. Розвиток ренесансної культури, витоки якої пов'язані з Італією, зумовлює розклад феодальних і становлення ранньокапі-талістичних суспільних відносин.

Пам’ятки мистецтва Львова доби Ренесансу, себто відродження клясичности, займають найвизначніше місце в історичному розвитку не тільки українського мистецтва, але й мистецтва цілого Сходу Европи. В історії українського мистецтва, львівський ренесанс – це найважніша капітоля українського мистецтва кінця XVI і початку XVII століття, а пам’ятки архітектури на львівському Ринку і прилеглих вулиць – це найбільша окраса і цілий сенс ренесансового мистецтва на Україні.

Ренесансовий стиль поширився на Україні досить вчасно, при чому у Львові почав примінюватися в українському церковному будівництві скорше, ніж у римо-католицьких храмах. Пояснюється це тим, що ренесансовий стиль більш відповідав давнішим українським традиціям. Зокрема ренесансова архітектура, з типом будов центрального заложення, більше відповідала своєю ідеєю і концепцією зразкам української архітектури передренесансової доби, а навіть будовам старокняжої доби. А це тим більше, що ренесансове мистецтво приходило до нас головно з Венецької Республіки, італійської частини Швайцарії та сумежних до Венеції територій. Це не випадок, бо саме Венеція, із своїми давнішими зв’язками з Візантією, візантійським мистецтвом, була для нас, розуміється, значно ближчою, ніж північна ґотика з її суворими, неспокійними й замкнутими формами.

Вежа Корнякта при Братській церкві – краса і гордість українського Львова, найцінніша пам’ятка ренесансу на Україні, заслужено названа чужими дослідниками перлиною будівельної умілости цілої Східної Европи. Історія будови, особливо в початках, була драматична. Вперше була заложена в 1564 р. братчиками Давидом Русином, Демезом Красовськпм і Томою Волосом. Будівничим був Фелікс Трембич, який довів її до другого поверху. В 1568 р. Д. Русин згодив іншого майстра – Петра Красовського, але в 1570 р. вежа, не доведена до кінця, завалилася ... На вістку про руїну вежі, Д. Русин помер. Причиною руїни була непевність первісного фундаменту Ф. Трембича. Наново почали будувати вежу 1572 р., головно коштом братчика Константина Корнякта, а закінчили щойно в 1578 р. Творцем вежі був архітект Петро Барбока. Старі рисунки і гравюри вежі та історичні звістки, вказують, що первісне вежа була в трьох кондиґнаціях та перекрита стуліньчасто-пірамідальним перекриттям на зразок бойківських церков. Найвищий поверх з бароковою банею постав у 1695 році за проектом архіт. Вебера. Після пожежі 1779 р. баня була реставрована із значними різницями первісного вигляду. Вежа Корнякта висока на 66 метрів, ціла побудована з тесаного каменю (за вийнятком найвищого поверху), має незвичайно чітку й ясну композиційну цілість і шляхетну простоту форм. Досліди автора довели, що композиційною ідеєю Корняктівська вежа нагадує вежу Мадонни дель’ Орто у Венеції, але в деталях відмінна. А саме, наша вежа виведена в йонському ордені, наближеному до підручника славного ренесансового архітекта Паллазіо, виданого у Венеції в 1570 році.