15. Дати визначення поняттю «релігійний синкретизм», проілюструвати прикладами з історії культури Княжої доби.

Синкретизм (від грец. — з'єднання, об'єднання) — явище об'єднання різних релігій (або їх окремих елементів) в єдину релігійну систему.

Синкретизм — загальнокультурне явище, аналогічне еклектиці у філософії: це зовнішнє, неорганічне, штучне з'єднання фрагментів або елементів різнорідних навчань релігійного, антропологічного або космологічного характеру. Духовні основи подібного з'єднання або не визначаються ясно, або не ув'язуються з вмістом залучених фрагментів. Приклади синкретизму — гностичні вчення, теософія та ін.

Історично синкретизм мав широке поширення в Стародавньому Римі і в державі інків, коли інкорпорація богів переможених земель у власний релігійний культ підтримувалася на рівні державної політики.

Синкретизм слід відрізняти від релігійного плюралізму, який передбачає мирне співіснування і/або поділ сфер впливу між кількома конфесіями або релігіями без їхнього злиття.

Деякі атеїстичні публіцисти вважають, що релігійний синкретизм в деякій мірі характерний для всіх релігійних течій. Так, на думку одного з публіцистів пізнього радянського періоду, християнство об'єднує в собі уявлення стародавнього іудейського релігійних течій, східних релігій, грецької і римської філософії тощо

Релігійний синкретизм - це обумовлене об'єктивними причинами необхідне явище в еволюції релігії, зміст якого полягає в тому, що в межах будь-якої релігії мають місце та виступають її невід'ємними системоутворюючими складовими: по-перше, реліктові елементи, коріння яких сягає архаїчних часів; по-друге, уявлення, погляди, культова практика, які походять з інших релігійних систем; по-третє, поєднання із світськими формами духовного опанування людиною світу. Релігійне синкретичне утворення – це результат процесів полісинкретизму, етнізації та аккультурації, його внутрішню структуру можна відобразити у запропонованій автором схемі;

Необхідно розмежовувати синкретизм, який існує в межах певної конфесії на всіх рівнях її структури (конфесійний синкретизм), від синкретизму, який міститься виключно на рівні свідомості (синкретична релігійність). Ці два аспекти релігійного синкретизму взаємообумовлені, і становлення синкретичних утворень можна розглядати як складний діалектичний процес втілення феноменів психічного життя (синкретичної релігійності) в продукти культури (синкретичні напрямки);

Об'єктивними передумовами, які роблять синкретизм необхідною рисою еволюції релігії є: внутрішня обмеженість релігії як форми освоєння світу; особливості архаїчної свідомості; зв'язок релігії з соціальними відносинами;

Розкрити синкретичний характер еволюції дзен-буддизму означає: по-перше, з'ясувати генетичний зв'язок між релігійними віруваннями, простеживши витоки традиції з початкових, примітивних її форм; по-друге, розкрити механізм еволюції, висвітливши, яким чином відбувається засвоєння та запозичення ідейно-культового матеріалу; по-третє, дати відповідь на питання, – чому деякі елементи засвоюються, а деякі відкидаються; по-четверте, розкрити специфіку взаємовпливів релігійних та світських компонентів у дзен-буддизмі;

Некоректно ототожнювати поняття "чань-буддизм" та "дзен-буддизм", адже це з необхідністю веде до ототожнення й явищ чань- та дзен-буддизму, нівелюючи їхні особливості;

Доречним вбачається розглядати чань-буддизм як системний ефект від синкретичного поєднання традицій буддизму, даосизму, конфуціанства, архаїчних вірувань, який неможливо вивести або звести до будь-якої з них безпосередньо;

Припустимо вживати як синоніми: дзен-буддизм, дзеннізм, дзенкьо та Дзен, розуміючи під останнім власну назву релігійної течії. Водночас, під терміном "дзен" необхідно розуміти лише практику зосередження, яка мала місце не лише у школах Дзен, а й в усіх буддійських школах. Тому під терміном ріндзай-дзен необхідно розуміти особливі методи медитації, які використовувалися школою Ріндзай. Отже, ріндзайсю – це ідейні засади школи Ріндзай релігійного напрямку дзенсю, який розвився в межах буддизму (буккьо). Те саме стосується й термінів Сото (назва школи), сотосю (доктрина школи Сото), сото-дзен (методи зосередження, які практикувалися школою Сото);

Синкретизм світського та релігійного в дзен-буддизмі, який відобразився в явищі дзенських мистецтв, об'єднаних єдиною спільною філософсько-релігійною основою, обумовленою такими наріжними положенням дзен-буддизму як хонгаку, хобен та саторі, втілений у поняття "ДО" – універсального шляху осягнення істини, що може використовуватися у живописі, літературі, фехтуванні і стрільбі з луку, чайній церемонії і каліграфії тощо, зрештою призвів до змирщення дзен-буддизму.