Гетьман Пилип Орлик і його конституція

- Після Полтавської битви 1709 р. багато козаків і старшин змушені були рятуватися від політичних переслідувань. Вони шукали притулку за кордоном, тобто ставали політичними емігрантами.

У Бендерах зосередилося кілька тисяч козаків, в основному запорожців Костя Гордієнка. Було там і кілька десятків старшини: Пилип Орлик, Ілля Ломиковський, Клим Довгополий, Григорій Герцик, Федір Мирович, Данило Горленко та ін.;

• під керівництвом Орлика вони довгий час боролися за створення незалеж­ної від Росії української держави на обох берегах Дніпра. Але в 1714 р. запорожці з Гордієнком повернулися на Січ. Багато хто зі старшини пішли в Гетьманщину, сподіваючись на царську милість.

• П.Орлик з найближчим, уже нечисленним, оточенням вирушив у Швецію за Карлом XII. Але незабаром шведсько-російські відносини потеплішали, і Орлик змушений був ненадовго перебратися в Австрію, а потім доля його закинула в ін­ші країни.

Пилип Орлик

Навчався у єзуїтському колегіумі у вільно, згодом у Києво-Могилянському колегіумі.. Обіймав посади в Генеральній військовій канцелярії, згодом став генеральним писарем і найближчим радником Мазепи. 30 років був у вигнанні в Європі, писав політичні проекти розвитку України, але здійснити не вдалось

1742 р гетьман помер

Таким чином, поразка гетьмана І.Мазепи в боротьбі за звільнення України з-під влади Росії породила першу політичну еміграцію українців, у тому числі в країни Західної Європи. Незважаючи на нестатки, поневіряння, а також полю­вання агентів Петра І за колишніми мазепинцями, ті українські емігранти, які були дійсними патріотами, не залишали планів звільнення України.

16 квітня 1710 р. - козаки-вигнанці з Гетьманщини і старшини на спільній раді під Бендерами обрали гетьманом Пилипа Орлика.

Виходець з родини шляхти, яка мала чеські корені, прекрасно освічений. З 1706 р. займав посаду генерального військового писаря, був довіреною особою І.Мазепи (який, у свою чергу, був хрещеним батьком сина Орлика - Григора, май­бутнього французького генерала).

- Ставши гетьманом України в еміграції, П.Орлик усе своє життя присвя­тив боротьбі за звільнення України з-під влади Росії та об'єднання Української держави.

16 квітня 1710 р. прийняті «Пакти і Конституції прав і свобод Війська Запорозького», підтверджені підписом, «печаткою» і присягою нового гетьмана,

10 травня 1710 р. підтверджені шведським королем Карлом XII. (Слово «консти­туція», вжите в цій назві, ще не мало такого значення, яке воно має сьогодні; то­му було б помилкою вважати цей документ конституцією у сучасному змісті сло­ва.)

Особливості документа:

- на відміну від традиційних гетьманських статей, це був договір не між гетьманом і монархом-протектором Української держави, а між гетьманом і коза­цтвом, яке виступало від імені українського народу (що робило його подібним до пізніших європейських конституцій);

Автори П.Орлик, А.Войнаровський, Г.Герцик, К.Гордієнко, Л.Горленко.

Суть: це договір між гетьманом з одного боку, старшиною і запорозькими коза­ками - з іншого.

Мав вступ і 16 статей. Це була своєрідна Конституція України.

Зміст: визначалися основи політичного ладу, організація влади в державі, а також права та обов'язки гетьмана і козаків-громадян.

Основні положення:

• республіканський політичний устрій Української держави - усі посади в ньому були виборними;

• гетьман визнаний главою держави, його владу обмежувала старшинська ра­да, йому заборонено втручатися в справи Генерального суду і Державної скарбниці.

• Генеральна рада (складалася з генеральної старшини, полковників, кількох представників кожного полку, а також послів Запорозької Січі) збиралася три­чі на рік і здійснювала законодавчу владу разом з гетьманом, що не мав права самостійно приймати важливі рішення;

• у перервах між засіданнями Генеральної ради поточні питання державного життя вирішували спільно гетьман і генеральна старшина;

• територія Української держави визначена згідно Зборівського договору 1649 р. Столицею став Київ. Шведський король визнаний протектором України;

• документ визначав фундаментальні (основні, базові) принципи внутрішньої і зовнішньої політики майбутньої Української держави, засудив заступниц­тво і підкуп, закріпив нечуване у феодальному суспільстві рішення про со­ціальне забезпечення бідних, удів, сиріт та ін.

Підсумок. Даний документ вперше письмово закріпив ідею поділу влади, а саме: законодавча - Генеральна рада, виконавча - гетьман, обмежений законом у своїх діях, генеральна старшина та обрані представники від кожного полку, судова — незалежний Генеральний суд. Це була передова правова ідея на рівні кращих досягнень юридичної думки того часу.

- Однак у силу історичних обставин, що склалися на той час, Конституція 1710 р. не стала чинною (частково діяла на Правобережжі до 1714 р.). Тому за­лишилася в історії тільки як важливий історико-правовий пам'ятник.

• На початку 1711 р. склалася сприятлива міжнародна обстановка для того, щоб гетьман П.Орлик почав боротьбу за звільнення України. З п'ятьма тисячами запорожців, загоном поляків і 20 - 30-тисячною буджацько-бєлгородською ордою виступив на Правобережжя. Призивав населення повстати проти російського па­нування. Після облоги Білої Церкви, коли сильно постраждало мирне населення, авторитет Орлика упав в Україні. З невеликим загоном повернувся до Бендер.

Похід Орлика на Правобережну Україну завершився провалом і бідами для українського населення через ненадійність його союзників — бєлгородських і буджацьких татар.

• Влітку 1711 р. - Прутський похід Петра І (наступальні дії проти турків у ході війни), цар сподівався, що його похід викличе анти турецьке повстання на Балканах. Зазнавши поразки, Петро І був згодний на будь-які умови миру з Туреччиною, за винятком полону.

• Прутський мирний договір 1711 р.: Росія зобов'язувалася передати Туреччині Азов, знищити свої фортеці на Запорожжі, вивести війська з Польщі, росія­ни вивели свої гарнізони з деяких міст Волині, Поділля, Київщини і відмовилися від намірів приєднати Правобережну Україну.

• За Адріанопольскою угодою в квітні 1712 р. Росія відмовилася від Правобережжя (крім Києва), а Туреччина - від Лівобережної України.

Таким чином, Прутський мирний договір 1711 р. перешкодив Росії приєднати Правобережжя. Через нечіткість договірної статті відносно України боротьба за Українські землі між Росією і Туреччиною не припинялася. Оскільки ці дер­жави, а також Польща керувалися лише власними інтересами, то спроби Орлика відновити єдність Української держави зазнали поразки. Йому довелося емігрува­ти у Швецію.

- Тоді П.Орлик у квітні 1712 р. вирішує звернутися за політичною і військовою підтримкою до урядів західноєвропейських країн, він посилає Маніфест в урядові кола Англії і Голландії, у якому обґрунтовує справедливість визвольної боротьби українського народу проти російського царату. Орлик особливо підкрес­лював історичне право українців мати власну суверенну державу. Подібні ідеї він виклав також у «Висновку прав України», який підготував до конгресу європей­ських держав в Утрехті (1712 р.). Ці звернення не були почуті. Однак аж до своєї смерті в 1742 р. Орлик невтомно боровся за створення антиросійської коаліції єв­ропейських держав.

Підсумок. Завдяки діяльності П.Орлика, європейській дипломатії прищеплюва­лася думка про політичну значущість і необхідність для Західної Єв­ропи незалежної Української держави.

Становище в Україні після Полтавської битви 1709 р.

- Петро І не припинив терор і після Полтавської битви. Репресії обрушилися на голови родичів козаків і старшини, які були в еміграції з П.Орликом – їх виганяли з України на заслання в Москву.