7. Розпад срср

З 23 серпня по 1 вересня 1991 р. проголосили незалежність Естонія, Латвія, Україна, Молдавія, Азербайджан, Узбекистан, Киргизстан. "Новоогарьовський процес" було зірвано.

Верховна рада Литви оголосила про відновлення державного суверенітету ще 11 березня 1990 р. і почала втілювати це рішення в життя. В січні 1991 р. Москва спробувала придушити цей процес силою, але тисячі жителів Вільнюса встали на захист незалежності. Литовці відстояли своє право жити в незалежній державі.

9 вересня 1991 р. було офіційно визнано незалежність прибалтійських держав — Латвії, Литви, Естонії. Союз скоротився до 12 республік.

1 грудня 1991 р. в Україні відбувся референдум, у ході якого громадяни практично одностайно (90% голосуючих) висловилися за незалежність республіки. Обраний Президентом Л. М. Кравчук витлумачив результати референдуму як мандат на неприєднання України до нового Союзного договору. Без України Союз був неможливий. Таку позицію зайняв російський президент Єльцин. Не мислив Союзу без України і Горбачов.

8 грудня 1991 р. в урядовій резиденції "Вискулі", що в Біловезькій Пущі (біля Бреста), таємно зібралися керівники трьох республік — Білорусії, Росії й України: С. Шушкевич, Б. Єльцин, Л. Кравчук. Узгоджений на засіданні Держради варіант договору Єльцин запропонував першим підписати українському президентові, підкресливши, що свій підпис поставить після нього. За власним визнанням Кравчука, "доля договору цілком залежала від України". І він заявив категоричне "ні" Союзному договору.

Керівники Росії, України і Білорусії заявили про те, що "Союз РСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування". Потім Б. Єльцин телефонував президентові США Бушу, а С. Шушкевич — президентові Горбачову, що Радянського Союзу більше не існує.

На цій же зустрічі постало питання, про підготовку нового документа. Так народилася "Угода про створення Співдружності незалежних держав (СНД)", підписана керівниками Росії (Б. Єльцин, Г. Бурбуліс), України (Л. Кравчук, В. Фокін), Білорусії (С. Шушкевич, В. Кебич).

А втім, у Біловезькій Пущі фактично вже сталася констатація розпаду давно не існуючого Союзу. На Парламентському рівні розпочався процес законодавчого оформлення Біловезької угоди. 10 грудня 1991 р. ця угода була ратифікована Верховними Радами Білорусії й України, 12 грудня — Верховною Радою РРФСР, 13 грудня в Ашхабаді глави держав Середньої Азії та Казахстану в основному схвалили ініціативу створення СНД. На зустрічі глав держав 21 грудня в Алма-аті відбулося підписання Декларації 11 держав на підтримку Біловезької угоди. Виняток становили республіки Прибалтики і Грузія, що приєдналася до СНД через два роки.

Реакція Президента СРСР у цілому виявилася достатньо обережною. Після підписання алматинської Декларації перший і останній Президент СРСР 25 грудня 1991 р. о 19 годині виступив по телебаченню з заявою про припинення своєї діяльності на посаді Президента СРСР.

Того ж вечора, о 19 годині 38 хвилин, у Москві над Кремлем було спущено червоний прапор із Державним гербом СРСР, а на його місце піднісся російський трибарвний прапор. Цей акт зміни державних символів поставив останню крапку в драматичній долі величезної країни, що називалася Радянським Союзом. На мітинги і демонстрації на його захист практично ніхто не вийшов.

РОСІЯ У 1991-1998 РОКАХ