1. Усунення від влади м. Хрущова

Ставши одноосібним лідером, Хрущов не зумів утримати під контролем усю систему влади. Сталіну вдавалося робити це до останніх днів життя, Хрущов же опанувати мистецтвом керування державою і партією не зміг. Партійний апарат не міг пробачити йому критики, внаслідок якої падав авторитет КПРС. Московські чиновники пригадали йому обмеження влади, коли створювалися раднаргоспи. Каральні органи не забули викриття скоєних ними злочинів. Армія не пробачила принижень, яким піддав її Хрущов, звільнення десятків тисяч офіцерів. Селяни, які щиро вірили новому лідеру, пам'ятаючи про те, що він повернув їм паспорти, висловлювали крайнє незадоволення заходами щодо обмеження присадибних ділянок. Робітники обурювалися з приводу підвищення цін на продукти харчування в 1962 р., продовольчої кризи 1963 р. (багато в чому штучно інспірованої противниками Хрущова). У м. Новочеркаськ Ростовської обл. звістка про підвищення цін і зниження розцінок призвела до відкритого виступу робітників 1962 р. проти влади, який було жорстоко придушено військами Північно-Кавказького військового округу.

У вищому політичному керівництві визрівала ідея усунення Хрущова з посади глави партії й уряду. Акція була старанно підготовлена, аж до витягування з архівів документів 30-х років, що засвідчували участь Хрущова в санкціонуванні репресій. Найбільш активну роль у підготовці змови відіграв Л. І. Брежнєв, якого сам Хрущов вважав найбільш імовірним своїм спадкоємцем.

У жовтні 1964 р. М. С. Хрущов і А. І. Мікоян вирушили на короткочасний відпочинок до Піцунди, а в Москві зібралися члени ЦК КПРС на терміново скликаний пленум ЦК. 13 жовтня Брежнєв зателефонував до Піцунди й попросив Хрущова терміново прилетіти до Москви нібито для вирішення невідкладних питань розвитку сільського господарства. В аеропорту Внуково лідера партії і главу уряду зустрічав тільки голова КДБ Семичастний... Він доставив Хрущова з Мікояном у Кремль, де Хрущову довелося вислухати пред'явлений йому рахунок гріхів. Його звинувачували у волюнтаризмі, суб'єктивізмі, порушенні норм колегіальності керівництва партією та країною, створенні нового культу особи.

Ранком 14-жовтня на засіданні Президії ЦК КПРС, яке продовжилося, слово взяв М. С. Хрущов. Він без опору погодився піти у відставку, його відправили на пенсію. Першим секретарем ЦК КПРС було обрано Л. І. Брежнєва, дещо пізніше Головою Ради Міністрів затверджено О. М. Косигіна, а Головою Президії Верховної Ради СРСР —М. В. Підгорного.

2. Л. І. Брежнєв

Новий лідер партії був представником післясталінської генерації радянського керівництва, яке почало висуватися на передові ролі після XX з'їзду КПРС.

У перші роки свого перебування на чолі партії Брежнєв намагався здійснювати колективне керівництво Президії ЦК КПРС (з 1966 р. — Політбюро). Проте особливість партійно-державної системи СРСР полягала ще й у неможливості діяти без ясно визначеного лідера,— першої особи, якою після, 1967 р. стає Брежнєв. Він значно зміцнює свої позиції, поставивши на чолі КДБ Ю. В. Андропова (1967 р.). Цього ж року міністром оборони призначається А. А. Гречко. Це були люди Брежнєва.

Брежнєв мав репутацію людини обмеженої, яка не мала власної думки про більшість сфер життя суспільства. Він був позбавлений таланту стратегічного передбачення, творчої уяви, глибоких знань. Його некомпетентність влаштовувала наближених до нього осіб: відкривалося широке поле для апаратної творчості.

Водночас Брежнєв вирізнявся організаторськими здібностями, був людиною приємною, умів привернути до себе співрозмовника. У своїй зовнішньополітичній діяльності він досить швидко став прихильником політики пом'якшення міжнародної напруженості, поліпшення відносин з іншими країнами, обмеження озброєнь, проте без вагань усував усіх інакомислячих, підсолоджуючи при цьому пілюлю.

Після хвороби (1974 р.) Брежнєв фактично став втрачати нитки керування країною, ситуація виходила з-під його контролю, а негативні особисті якості радянського лідера позначилися ще більше. Нестримна пристрасть до вихвалянь і нагород (Брежнєв мав 220 радянських і зарубіжних орденів і медалей) увінчалася 4 зірками Героя Радянського Союзу, званням Героя Соцпраці, нагородженням орденом "Перемоги" і присвоєнням звання Маршала Радянського Союзу. Піднесенню його авторитету не сприяла й трилогія мемуарів ("Мала земля", "Відродження", "Цілина"), написана іншими від імені Генерального секретаря. Члени родини Брежнєва були замішані в кримінальних справах. Авторитет лідера партії й країни значно впав.

Проте не варто шукати корені застою тільки в постаті Брежнєва. Деградувала сама суспільно-політична і соціально-економічна система, яка багато в чому, й породила "брежнєвщину", що стала символом аморальності, безконтрольності й безсилля тоталітарного режиму, який розпадається.