3. Смерть й. Сталіна і боротьба за владу всередині верхівки компартії

У жовтні 1952 р., після 13-річної перерви, зібрався черговий партійний форум — XIX з'їзд, який перейменував ВКП(б) на КПРС. Зі звітною доповіддю виступив Г. Малєнков. З доповіддю про зміни в Статуті виступив М. Хрущов. Сталін виступив з 7-хвилинним заключним словом. Згодом, після з'їзду, за ініціативою самого Сталіна було проведено заходи щодо зміни політичних структур у верхівці політичного керівництва. На чолі КПРС стала Президія ЦК. Чисельність самого ЦК зросла удвічі і складала 232 чоловіки. Збільшивши кількість членів ЦК, Сталін прагнув зменшити вплив старої гвардії на управління країною. В останній період свого життя вождь віддалив від себе своїх старих соратників — Молотова, Мікояна; у немилість потрапив Ворошилов; під загрозою арешту опинився навіть Берія.

5 березня 1953 р. Сталіна не стало. З його останнім подихом розпочався новий виток озлобленої боротьби за лідерство в країні серед найближчих соратників покійного вождя. Наступного дня відбулося об'єднане засідання ЦК КПРС, Ради Міністрів і Президії Верховної Ради СРСР, де і стався розподіл повноважень у керівництві країни. На посаду Голови Ради Міністрів призначили Г. М. Малєнкова, який був ближче від усіх до Сталіна в його останні роки. Його першими заступниками призначено Л. П. Берію, який очолив МВС СРСР, Н. А. Булганіна, який став на чолі Міністерства оборони, а також В. М. Молотова і Л. М. Кагановича. Лідируюче становище в новому керівництві належало Г. М. Малєнкову, а М. С. Хрущову було доручено "зосередитися на керівництві секретаріату ЦК КПРС", де він обіймав посаду секретаря ЦК.

9 березня відбувся похорон Сталіна, у тисняві загинули сотні людей. Труну з тілом вождя було встановлено у Мавзолеї поруч із ленінським саркофагом. Вже 10 березня 1953 р. на засіданні Президії ЦК КПРС Малєнков вніс пропозицію припинити пропаганду культу особи. У країні намітилися процеси лібералізації. Проте боротьба за владу тривала. Посилювалися авторитет і вплив шефа МВС Берії. Він реабілітував безвинних лікарів, провів великомасштабну амністію, у тому числі й карних злочинців, виступав за об'єднання Німеччини, за більш помірковану національну політику в Прибалтиці та Західній Україні. Розвитком подій були вкрай стурбовані Хрущов, Малєнков, Булганін, яким вдалося сформувати абсолютну більшість у боротьбі з Берією. Більш потужне партократичне угруповання перемогло: 26 червня 1953 р. Берію було заарештовано на засіданні Президії ЦК КПРС. На липневому пленумі ЦК його виключили з партії й зняли з усіх посад як "ворога Комуністичної партії й радянського народу". Без суду і слідства (вирок оголошено тільки в грудні 1953 р.) Берію розстріляно в липні 1953 р. До страти було засуджено його найближчих спільників: В. Н. Меркулова, В. Г. Деканозова, Б. 3. Кабулова, С. А Гогідзе, П. Я. Мешика і Л. Е. Влодзимерського.

Боротьба за владу вже з новою силою розгорнулася між Хрущовим і Малєнковим. За Малєнковим стояли Молотов і Каганович, за Хрущовим, який керував партапаратом, стояли відновлені кадри керівників партії, МВС, КДБ.

Малєнков дедалі більше говорив про колективне керівництво, його реформаторська діяльність привела до того, що вже 1954 р. 15% земельних угідь фактично перейшли в приватну власність селян, передбачалися значні зміни в народному господарстві, "раптовий підйом" у виробництві товарів народного споживання, намічалися роздача землі в радгоспах, збільшення в 5 разів присадибних ділянок. Малєнков уперше висунув тезу про мирне співіснування країн із різним суспільним устроєм, йому належав пріоритет у визнанні безперспективності ракетно-ядерної війни.

Проте на вересневому пленумі ЦК КПРС 1953 р. М. С. Хрущова було обрано Першим секретарем ЦК, і відтоді він вже не випускав лідерство в країні.

"ВІДЛИГА" (1953-1964 РОКИ)