СРСР.

СРСР У 1945-1953 РОКИ

1. Повоєнна розруха в країні. Відбудова господарства

2. Суспільно-політичне життя

3. Смерть Й. Сталіна і боротьба за владу всередині верхівки компартії

"ВІДЛИГА" (1953-1964 РОКИ)

1. М. Хрущов. Лібералізація суспільно-політичного життя

2. Спроби економічних реформ

3. Зміни у зовнішній політиці

РОКИ "ЗАСТОЮ" (1964-1985 РОКИ)

1. Усунення від влади М. Хрущова

2. Л. І. Брежнєв

3. "Косигінська" реформа та її результати

4. Падіння темпів економічного розвитку

5. Суспільно-політичне життя

6. Дисидентський рух

7. Зовнішня політика

1. Повоєнна розруха в країні. Відбудова господарства

Воєнні дії завдали країні колосальної шкоди. Окупанти зруйнували і спалили більше 170 міст, понад 70 тис. селищ, біля 32 тис промислових підприємств, 65 тис. км залізничної колії, знищили й пограбували 98 тис. колгоспів, 1876 радгоспів, 2890 МТС. Війна заподіяла величезної шкоди сільському господарству: на чверть скоротилися посівні площі, погіршилася обробка ланів, зменшилися врожайність, рівень механізації, скоротилася чисельність працездатного населення. У цілому матеріальний збиток СРСР становив 2569 млрд. крб. (у довоєнних цінах). Радянський Союз втратив понад 30% національного багатства. Країна переживала величезні труднощі. Населення потребувало найнеобхіднішого: продовольства, одягу, взуття, житла; зберігалася карткова система

Перша сесія Верховної Ради СРСР 2-го скликання в березні 1946 р. прийняла закон "Про четвертий п'ятирічний план відновлення розвитку народного господарства". Він передбачав відбудову економіки за 5 років і перевищення довоєнного рівня виробництва. Як попередні і наступні п'ятирічні плани, він не був виконаний.

Головними заходами радянського керівництва щодо перебудови промисловості були:

— дозвіл частині підприємств воєнно-промислового комплексу випускати продукцію для населення;

—введення до дії закону про демобілізацію тринадцяти вікових категорій військовослужбовців діючої армії;

—зобов'язання підприємств місцевої промисловості випускати товари широкого вжитку;

—передача всіх функцій з управління господарством країни Раднаркому СРСР;

—реорганізація ряду військових наркоматів у наркомати транспортного, сільськогосподарського, автомобільного машинобудування,

—нормалізація режиму праці на підприємствах (відмінено надурочні роботи, відновлено 8-годинний робочий день, щорічні відпустки);

—затвердження плану економічного розвитку в роки 4-ї п'ятирічки, основним завданням якої було вийти на показники довоєнного економічного розвитку.

У сільському господарстві головними заходами були:

—створення Ради в справах колгоспів;

—проведення Пленуму ЦК ВКП(б), присвяченого питанням розвитку аграрного комплексу країни в повоєнні роки;

—відбудова Сталінградського та Харківського тракторних заводів;

—збільшення виробництва сільськогосподарських машин на Алтайському та Володимирському тракторних заводах;

—збільшення виробництва нової техніки — зернових комбайнів, самохідних косарок, дизельних тракторів;

—відбудова зруйнованих і будівництво нових МТС;

—розробка плану електрифікації села;

—здійснення процесу укрупнення малих колгоспних господарств, внаслідок чого кількість колгоспів і радгоспів повинна була скоротитись на 50%;

—проведення колективізації в Прибалтиці, Молдавії, Західній Україні та Білорусі.

У фінансовій галузі передбачалися такі заходи:

—проведення регулярних державних позик у населення;

—здійснення грошової реформи 1947 р., за якою провадився обмін старих грошей на нові за курсом: 10 старих крб. до 1 крб. нового; на ощадних книжках: з 3 тисяч — один до одного, більше 10 тисяч — два до одного. Обмін провадився за місцем роботи, тому в умовах репресій та підозрілості населення побоювалось обмінювати всі наявні гроші; як наслідок, маса грошей лишилась без обміну на руках.

1950 р було оголошено про дострокове виконання п'ятирічного плану, проте ніде не говорилося, що до показників включено репарації й продукцію східнонімецьких підприємств. До показників п'ятирічки було включено примусову й практично безплатну працю мільйонів людей у системі ГУТАБу (Головне управління таборів), їхніми руками й життям споруджено Волго-Донський канал і Куйбишевську ГЕС, видобувалися вугілля, руда, ліс, давали продукцію величезні табори-радгоспи.

Проте зроблено було багато у повоєнні роки відбудовано і побудовано нових 6200 промислових підприємств, нові гіганти індустрії будувалися на Уралі, в Західному Сибіру, Казахстані; житлове будівництво склало 100 млн. кв. м. Однак рівень виробництва у сільському господарстві лишався на рівні середини 20-х років, посилились диспропорції у розвитку промисловості: випереджаючими темпами розвивалися галузі важкої промисловості, хронічно відставали галузі легкої та харчової промисловості, що пояснювалося меншими капіталовкладеннями в ці галузі та відставанням сільського господарства, яке постачало для них сировину. Продовжував залишатись низьким життєвий рівень населення: зарплата робітника та службовця в середньому становила 70 крб., колгоспника — 17 крб. на місяць, тоді як ціни зросли втричі порівняно з 1940 роком. Ліквідація карткової системи істотно не вплинула на життєвий рівень трудящих. Лише невелика частина суспільства — партійно-державна номенклатура, яка обслуговувалась цілою системою спецмагазинів, — мала високий рівень достатку.

Особливо важко жилося селянам. Із сільської місцевості вилучалися величезні кошти, які спрямовувались у промисловість, мізерна оплата за трудодні не стимулювала розвиток господарства, величезні податки на присадибне господарство змушували селян вирубувати сади і палісадники, селяни не мали паспортів і фактично були прикріплені до села_, хоча правдами і неправдами прагнули в більш ситі міста. Страшенна посуха 1946-1947 рр. призвела до голоду в Україні, Молдавії, інших регіонах країни. А до країн Східної Європи для підтримки прорадянських режимів один за одним прямували ешелони з зерном, продуктами харчування.

Лютнева 1947 р. постанова ЦК ВКПб "Про заходи до підйому сільського господарства в повоєнний період" не змінила становища. Деякі зміни почали відбуватися тільки в 50-ті роки.