Складові інноваційної інфраструктури

 

Виробниче -технологічна складова	Консалтингова складова	Фінансова складова	Кадрова складова	Інформаційна складова	Збутова складова
Інноваційно-технологічні центри і парки	Центр трансферу технологій	Бюджетні кошти	Підвищення кваліфікації персоналу у сфері інноваційної діяльності	Державна система науково-технічної інформації	Зовнішньо­торговельні об'єднання
Інноваційно-промислові комплекси	Консалтинг У сфері економіки і фінансів	Бюджетні і позабюджет­ні фонди технологічного розвитку	Підготовка фахівців у сфері технологічного і наукового менеджменту	Інформаційні ресурси структур підтримки малого бізнесу	Спеціалізовані посередницькі фірми
Технологічні кластери	Технологіч­ний консалтинг	Венчурні фонди		Регіональні інформаційні мережі	Інтернет
Техніко-впроваджуваль-ні зони	Маркетин­говий консалтинг	Страхові структури і фонди		Інтернет	Виставки
Центри колективного використання високотехно-логічного обладнання	Консалтинг зовнішньо­економічної діяльності

 

Управління створенням і реалізацією інновацій є важ­ливою складовою менеджменту сучасних виробничих під­приємств і організацій невиробничої сфери. Залежно від розмірів і виду діяльності організації, її ресурсного та ін­новаційного потенціалу керівництво може обирати різні форми участі в інноваційному процесі — від кооперування зусиль у створенні інновації на перших стадіях інновацій­ного процесу до придбання готової новинки на ринку нова­цій і оперативного впровадження її у виробництво. Кожне таке рішення має бути ретельно обґрунтоване і забезпечу­вати найкращі результати від його реалізації для окремого суб'єкта ринку, який може виступати на ньому як проду­цент новацій, інвестор чи інноватор. Державні та муніци­пальні органи управління через формування інноваційної інфраструктури також беруть участь в активізації іннова­ційної діяльності в країні чи регіоні, сприяючи цим за­гальному економічному зростанню.

Особливе місце, на наш погляд, в інноваційній інфраструктурі займають бізнес-інкубатори.

У сучасному світі бізнес-інкубато­ром прийнято вважати інноваційну структуру, що має своєю ме­тою підтримку утворення і розвитку нових організацій шляхом надання їм площ для оренди, первісного капіталу, консультацій і т.п.

Відомі випадки об'єднання декількох успішно працюючих бізнес-інкубаторів у нову структуру —технопарк, хоча власне технопарками часто називають і бізнес-інкубатори, що здійсню­ють просування до успіху високотехнологічних ідей через розвиток малих і середніх форм підприємництва. Повної термінологічної визначеності тут ще немає. У більшості сучасних країн, як правило, технопарк (технічний центр) являє собою форму співробітництва університетів, великих наукових центрів, місце­вих органів управління, промислових організацій, банківських і комерційних структур, зацікавлених у соціально-економічному і технологічному розвитку того чи іншого регіону. Сьогодні у світі нараховується близько 500 технопарків, з них 150 у США.

Створення технопарків, спеціалізованих на розробці нової про­дукції і технологій; є можливим і ефективним за багатьма напрямка­ми в залежності від функцій, обсягу і рівня кооперування.

Найбільш розповсюдженими можуть бути парки (центри):

• технологічні (спеціалізовані на впровадженні високих технологій і, що мають у своєму складі підприємства ризикового капіталу);

• промислові (що базуються на раціональному використанні вироб­ничого потенціалу й об'єктів інфраструктури);

• грюндерські (оперативно створювані для надання "стартової" до­помоги із широким спектром послуг із керування процесами ста­новлення малих і середніх фірм);               

• дослідно-конструкторські (спрямовані на використання приклад­них науково-дослідницьких робіт і проектування нових виробів, сервісне виробництво яких потім налагоджується за межами та­ких парків);

• консалтингові (створені цільовим призначенням для надання по­слуг фірмам, що ведуть інноваційну діяльність).

Наступний рівень у розвитку інноваційної структури чи, точніше, середовища — технополіс. Він звичайно виникає там, де пе­реплітається діяльність сусідів — технопарків.

Технопарки ха­рактеризуються визначеною локалізацією, найчастіше в широко відомій своїми науково-технічними здобутками науковій устано­ві, вищому навчальному закладі, який є стратегічним засновни­ком технопарку, та який залучає до здійснення інноваційної ді­яльності проектні інститути, КБ, експериментальні та промислові підприємства, орієнтовані на впровадження інновацій. В межах технопарку здійснюється повний цикл інноваційного процесу. У разі необхідності для досягнення поставлених цілей технопарки можуть долучати різні установи і підприємства на умовах створен­ня дочірнього або спільного підприємства. Суспільно-виробничі і комерційні відносини цих підприємств у технопарку врегульову­ється статутом технопарку, договорами про спільну (сумісну) ді­яльність.

З п'ятнадцяти існуючих на сьогодні в Україні технологічних парків реально працюють лише чотири.

1. Харківський технологічний парк «Інститут монокристалів» створено у 1999 році на базі науково-технологічного концерну «Ін­ститут монокристалів» Національної академії наук України.

2. Технологічний парк «Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона» створено як інноваційну структуру у липні 2000 року на базі науково-технологічного комплексу «Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона» (НТК ІЕЗ) НАН України у Києві.

3. Технологічний парк «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка» (Київ) створено у червні 2001 року на базі Інституту фізики напівпровідників НАН України.

4. Технопарк «Вуглемаш» був створений у жовтні 2001 році з ме­тою впровадження нових технологій і розвитку інноваційної діяль­ності в паливно-енергетичній, коксохімічній, металургійній, гірни­чорудній, хімічній галузях, транспорті і машинобудуванні.

Дослідивши сфери діяльності діючих нині в Україні технологіч­них парків можна зробити висновок, що найбільше інноваційних та інвестиційних проектів виконується в енергозберігаючих галузях, в машино- та приладобудуванні, в медицині та фармакологічній галу­зі, в металургії, в інформаційних технологіях та телекомунікаціях та деяких інших галузях.

Найбільш успішною є діяльність двох технопарків «Інститут мо­нокристалів» та «Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона», які в 2003 році в порівнянні з 2002 роком більш ніж в 2 рази збільшили обсяг реалізованої інноваційної продукції та відповідно перерахова­них платежів до державного бюджету та державних цільових фондів.