79. Виховання загальнолюдських цінностей – пріоритет вітчизняної системи освіти.

Упродовж історії свого розвитку людство планети сформувало низку морально-духовних цінностей, які є основою життєдіяльності людини незалежно від раси, національності, релігійних вірувань, місця проживання.

На жаль, незважаючи на велике значення морально-духовних цінностей в житті людей, вони ще не зайняли належного місця в системі цінностей підростаючого покоління. Нині в учнівському середовищі зростає злочинність, озлобленість, нігілістичне ставлення до принципів моралі: спостерігається крайній егоцентризм, низький рівень культури спілкування, небажання покладати на себе відповідальність, недостатня сформованість патріотизму, втрата життєвого оптимізму та інші негативні прояви.

У сучасних умовах члени суспільства мають орієнтуватися на ті загальнолюдські цінності, які зумовлені потребами соціально-економічного розвитку. До них належать: прагнення набувати новий досвід; готовність до соціальних змін у рамках еволюційного розвитку суспільства; вияв почуттів толерантності; готовність утверджувати власне "Я" у стосунках з іншими людьми; орієнтація у своїй діяльності на сьогочасне і майбутнє, а не на минуле; усвідомлення необхідності готувати себе до життя в умовах ноосфери; повага до сучасних досягнень науки й техніки; турбота про збереження довкілля як визначальної передумови існування людини на Землі; прагнення до високого рівня вихованості, розуміння пріоритетності виховання в освітньому процесі; культ Матері і Батька, Родини; пріоритет духовного щодо матеріального; прагнення жити по совісті; оберігати честь людини, тієї спільноти, до якої належить особистість.

Говорячи про необхідність спиратися на загальнолюдські морально-духовні цінності, не можна нехтувати національними цінностями, багатовіковими надбаннями національного виховання. Національне виховання — це створена впродовж тисячоліть певним етносом система поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, особливостей міжособистісних стосунків, ментальності, вірувань та ін.

Зміст виховання має будуватися передусім на національних засадах. "Головна мета національного виховання — набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральності, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури".

Утверджуючи ідею національного виховання на основі загальнолюдських цінностей, особливу увагу треба звернути на опанування рідної мови.

Таким чином, діалектичне поєднання змісту загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей є закономірною основою життєдіяльності особистості, її становлення як Людини.

80. Національна ідея, її реалізація в діяльності авторських шкіл.

З отриманням нашою державою незалежності, перед українським народом постало нелегке завдання – перетворення України на демократичну правову державу. Нелегкими, а часом і суперечливими шляхами рухається наше суспільство до цієї заповітної мети. Зокрема, постала також проблема реформування системи навчально-виховного процесу, основні напрямки якого визначають становлення української державності, інтеграція у європейське і світове співтовариство, відмова від тоталітарних методів управління державою. Ці чинники передбачають і орієнтацію на людину, націю, пріоритети національної духовної культури.

Тому стрижнем усієї системи виховання в Україні є національна ідея, «рушійна сила становлення, розвитку та функціонування будь-якої нації». У ній виражене прагнення спільноти до державотворчих процесів, створення власної держави як абсолютно-необхідної умови розвитку й самореалізації нації. Отже, національна ідея відіграє роль об’єднуючого, консолідуючого фактора, спрямованого на вироблення життєвої позиції людини, становлення її як громадянина своєї держави. Національний характер виховання полягає у формуванні молодої людини як громадянина України незалежно від її етнічної приналежності.

Інтегруючою основою національної системи виховання є спільність історико-географічного походження, мови, культури і традицій, усвідомлення своєї приналежності до українського суспільства. Кожен з цих чинників визначає єдність поколінь сучасних, минулих і майбутніх, сприяє формуванню громадянина-патріота. Науково обґрунтоване, належним чином організоване виховання відображає духовний поступ народу, процес збереження й збагачення його культури.

Виховання підростаючих поколінь відповідає потребам етнокультурного відродження та розвитку як українського народу, так і представників інших етносів, що проживають в Україні, передбачає надання їм широких можливостей для пізнання своєї історії, традицій, звичаїв, мови, культури, формування почуття національної гідності.

Сучасне виховання в Україні має забезпечувати прилучення молоді до світової культури й загальнолюдських цінностей. За своїми формами й методами воно спирається на народні традиції, кращі надбання національної та світової педагогіки.

Національне виховання має суспільний характер. До нього причетні сім'я, найближче соціальне оточення — формальні й неформальні об'єднання, громадські організації, засоби масової інформації, заклади культури, релігійні об'єднання та ін. Роль держави полягає у координації виховних зусиль усіх інституцій суспільства, забезпеченні його єдності та пріоритету загальнодержавних (національних) інтересів.

Історія української школи може надати цікаві і плідні приклади побудови авторських систем. Притаманними саме для України є три авторські школи, три постаті – В.Ф. Дурдуківський, В.О. Сухомлинський, О.А. Захаренко, діяльність яких обіймає майже все ХХ століття.

Школа В. Дурдуківського метою своєї діяльності школа поставила формування всебічно розвиненої особистості. Підвалинами, засадами досягнення цієї мети стала національна ідея, національна культура. Ціннісними засадами школи виступили: історія, культура, мистецтво, традиції українського народу в структурі ціннісно-нормативних вимірів, де превалювали такі вищі норми виховання: трудова, колективна спрямованість (до цього – індивідуалізм), ідейність, культуровідповідність (етнокультура), які були підпорядковані завданням самореалізації учнів.

Ціннісними засадами у школі Сухомлинського виступають гуманізм, загальнолюдські та національні цінності, екологічні цінності та цінності людини.

Ціннісними засадами діяльності авторської школи Захаренка були любов до дітей, патріотизм (історична пам'ять), національна свідомість, фізичне здоров'я, максимальне розширення спеціально організованого виховуючого середовища, культуротворчість, естетизація оточення.

Можна зробити висновок, що виховання молоді у національному дусі створює «благодатний ґрунт для формування у неї найважливіших рис громадянськості: самовідданої любові до рідного краю, народу, почуття гордості за свою Вітчизну, віру в її майбутнє, прагнення зробити свій гідний внесок у те, щоб майбутнє Батьківщини, співвітчизників, усіх майбутніх поколінь було щасливим».