23. Основні методи, форми і прийоми вивчення біографічного матеріалу.

Під час вивчення біографії письменника в її традиційному розумінні утвердилися форми, методи й прийоми. Частіше для розповіді про життєвий шлях художника викладач використовує лекцію, якій можна надати проблемний характер. Така лекція супроводжується питаннями до групи з використанням знань про вивчений матеріал. Це – розповідь про письменника з включенням захоплюючого початку, побудованого на яскравому епізоді з життя митця; характеристика етапів ідейно-творчого шляху письменника, його духовної еволюції від юнацьких років до зрілості; постановка моральних та етичних проблем, які органічно властиві для самого автора, і мікрофрагментів художнього тексту його творів.

Іншим загальновизнаним методом є заняття-бесіда про життя письменника, під час якої студенти виступають з доповідями і повідомленнями за завданням викладача. Рідше практикуються семінарські заняття, а також робота з біографічними фільмами, діафільмами і слайдами.

Існує багато інших форм і прийомів роботи з біографічним матеріалом: емоційний нарис; есе; новела, яка супроводжується цитуванням уривків із спогадів сучасників, переказів фрагментів творів, автобіографічних джерел; заочні екскурсії; створення літературних карт і маршрутів письменників, використання різноманітних форм наочності: альбомів, присвячених життю і творчості письменників, зображально-документального матеріалу про епоху, побутове і культурне оточення їх, образотворчого мистецтва (портретного живопису), схематично-графічної (хронологічні та синхроністичні таблиці, карти-схеми про поїздки письменників і т.п.); слухової та зорово-слухової з використанням технічних засобів навчання (грамзаписи виступів майстрів художнього читання, самих письменників, музичні твори, які любили письменники або створені на їхні вірші; діапозитиви, діафільми, навчальні кінофільми та кінофрагменти, магнітофонні записи, телепередачі про письменників); предметної (видання книг письменників, фотокопії архівних документів, матеріали виставок, музеїв).

Таким чином, вивчення біографії письменника, яка розглядається як духовний портрет в єдності індивідуально-особистого і художньо-творчого аспектів з дослідженням лабораторії майстра слова дає можливість осмислити творчій шлях письменника як процес, а не тільки як результат, і сприяє кращому розумінню творів, які характеризуються.

24. Основні професійні вимоги до викладача літератури.

Вимоги до учителя в Україні сформовані у ряді документів і законів. У них передбачено, що “педагогічним працівником повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має відповідну педагогічну освіту, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров'я якої дозволяє виконувати професійні обов'язки в навчальних закладах системи загальної середньої освіти”. Посаду керівника загальноосвітнього навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності може займати особа, яка є громадянином України, має вищу педагогічну освіту на рівні спеціаліста або магістра, стаж педагогічної роботи не менше трьох років, успішно пройшла атестацію керівних кадрів освіти у порядку, встановленому Міністерством освіти України.

Держава декларує зусилля, щоб підняти престижність освіти на належний рівень, встановити вчительський авторитет. На практиці ж конкретні дії щодо втілення в життя юридично-правових, матеріально-технічних і фінансових основ державної програми розвитку освіти гальмуються.

Наприклад, Положенням про загальноосвітній навчальний заклад, затвердженим 14 червня 2000 р. Кабінетом Міністрів України, визначено 10 позицій зобов’язань педагога. Так, учитель зобов'язаний "забезпечувати належний рівень викладання навчальних дисциплін, дотримуючись вимог Державного стандарту загальної середньої освіти". Цим положенням фактично закріплюється панування в наступні роки в український школі традиційної системи навчання, в якій переоцінюється викладання і недооцінюється навчання. Фактично йдеться про збереження авторитарного навчання з його "не можна" (помилятись, запитувати, заперечувати) і "потрібно" (вчити, а точніше - завчати, щоб отримати гарну оцінку). Головним у педагогічній діяльності, якщо дотримуватись вимог цієї норми, залишається "трансляція інформації", а не активізація, звільнення (розкріпачення) усвідомленого навчання; "накачування" учнів знаннями, а не формування в них умінь шукати ці знання і використовувати їх на практиці.

Така методологія організації педагогічного процесу давно відкинута освітніми системами інших країн світу, але в Україні після появи зазначеного Положення вона отримала нормативне закріплення.