13.Функції методів і проблема їх класифікації

Проблема класифікації методів навчання літератури з давніх-давен привертала особливу увагу відомих педагогів і методистів. Так, у російській дореволюційній методиці літератури В. Я. Стоюнін на перше місце ставив бесіду, В. І. Водовозов - самостійну роботу над текстом художнього твору, а В. П, Острогорський надавав перевагу лекції (або живому слову вчителя). У радянський період розвитку школи методист М. І. Кудряшов налічує п'ять методів: творче читання художнього тексту, читання коментоване, слово вчителя, бесіда, робота за завданням вчителя. Українські методисти в своїх курсах методики літератури виділяють такі методи: Т. Ф. Бугайко, Ф. Ф. Бугайко 1. Виклад учителя (лекція). 2. Бесіда. 3. Коментоване читання. 4. Демонстрація наочності з використанням технічних засобів навчання. В. Я. Неділько 1. Метод лекції. 2. Метод евристичної бесіди. 3. Метод самостійної роботи. Є. А. Пасічник 1. Лекція. 2. Бесіда. 3. Самостійна робота. 4. Творче читання. У дослідженнях з дидактики на основі мислительних операцій, при яких формуються в учнів уміння і навички, дається така класифікація методів навчання: індукція, дедукція, аналіз, абстрагування, конкретизація, аналогія, моделювання, узагальнення, зіставлення тощо. 5. Важко заперечувати правомірність кожної класифікації. За нашими спостереженнями, в сучасній школі можна виділити такі основні методи викладання літератури: коментоване читання твору, бесіда, шкільна лекція, самостійна робота учнів над твором. Шкільна лекція ― це логічно послідовний виклад матеріалу вчителем, що застосовується у старших класах. Цим методом користуються при вивченні тих тем, що містять матеріал, невідомий чи мало відомий учням, або при охопленні великої кількості матеріалу. Лекції бувають оглядові, настановчі, підсумкові. У старших класах виклад біографії письменника часто подають шляхом лекції-нарису про життя митця слова. Цей навчальний метод досить поширений у старших класах, де вчаться достатньо підготовлені учні, яким уже доступний аналіз і синтез художнього твору. Враховуючи вікові особливості, шкільна лекція може тривати 25-30 хв., або й цілий урок (в залежності від обсягу навчального матеріалу). Оглядова лекція охоплює своїм змістом узагальнення вивченого і будується на відомому учням

матеріалі (“Проблема землі у творах М, Коцюбинського, В. Винниченка, О. Кобилянської”). Інколи оглядові теми вчитель подає шляхом лекції, де розповідає про життя і творчість письменників, на ознайомлення яких шкільна програма відводить малу кількість годин (“Ідейно-художні пошуки в українській прозі кінця 19 ― початку 20 ст., Лесь Мартович, Марко Черемшина, А. Тесленко, “Дніпрова Чайка”)? Допомагає в активізації пізнавальної діяльності учнів в процесі слухання лекції запис її плану, складання тез або конспекту, заслуховування невеликих повідомлень чи рефератів учнів, виразне читання учнями уривків текстів творів тощо. Шкільна лекція відрізняється від вузівської тим, що вона враховує рівень розвитку учнів, їхню психіку, мислення; вона проста за побудовою, лапідарна, хоч певною мірою наукова, бо охоплює основи наук. Важливі елементи структури шкільної лекції - це аналіз і оцінка; узагальнення і висновки. Вона відіграє велику роль у загальному розвитку школярів: дає можливість охопити досить широкий матеріал і викласти його за порівняно невеликий відрізок часу, прищеплює учням навики логічного мислення, привчає аргументувати свої твердження.