10. Обсяг і зміст огляду літературного періоду, методи його вивчення.

ОЛП містить значний за обсягом матеріал. Учитель повинен володіти широким колом різних знань з історії, мистецтвознавства, теорії літератури. ОЛП не повинен подаватись схематично та не конкретно. ОЛП проводиться з використанням лекції, але подібні уроки можуть проводитись у формі конференції.

Для відтворення епохи і конкретного періоду розвитку літ-ри важливо представити наочну картину. ОЛП включає: - документальний матеріал (мемуари, листування); - різноманітні засоби наочності тощо. Даючи ОЛП слід зіставляти синхронні чи типологічні близькі події і закономірності в розвитку споріднених культур. ОЛП учні важко сприймають, тому що багато матеріалу подається за короткий час.

Короткий план вив. ОЛП:

1) Назва теми (визн. хронол. рубежів епохи)

2) Короткий істор. вступ (визн. епохи, її літературно-образотворчої емблеми)

3) Головні сусп.-політ. події періоду, що зумовили тематику та ідейну проблематику літ-ри цього періоду. Основні повідомлення про політ., філософ., і естетичні течії данної епохи.

4) Загальна хар-ка літ-ри тих років. Картина літ. руху, історико-літ. процес та його основний зміст:

а) найголовніші худ. системи, літ. журнали та обєднання

б) основні теми та проблеми, що висуваються письменником цього періоду

в) нові герої, зміна ставлення до героїв попередніх періодів

г) найголовніші письменники та критики, їхні основні твори

д) літ. стиль епохи, зміни в галузі літ. жанрів, нові явища в галузі літ. мови.

5) детальний виклад матеріалу про окремих письменників

6) підсумки (значення періоду до сучасності, внесок епохи в істор. літ-ри)

11. Порядок вивчення оглядових тем.

12. Поєднання методів і прийомів вивчення літератури.

Метод навчання — взаємопов'язана діяльність викладача та уч­нів, спрямована на засвоєння учнями системи знань, набуття умінь і навичок, їх виховання і загальний розвиток. У вузькому значенні метод навчання є способом керів­ництва пізнавальною діяльністю учнів, що має виконува­ти три функції: навчаючу, виховну і розвиваючу. Він є складним педагогічним явищем, в якому поєднані гносеологічний, логіко-змістовий, психологічний, педагогічний аспекти. Складовою методу навчання є прийом навчання.

Прийом навчання — сукупність конкретних навчальних ситуацій, що сприяють досягненню проміжної (допоміжної) мети конкретно­го методу. Чим багатший арсенал прийомів у структурі методу, тим він повноцінніший та ефективніший. Методи навчання класифікують на загальні (можуть використовуватися в процесі навчання будь-яких навчаль­них предметів) і спеціальні (застосовуються для викла­дання окремих предметів, але не можуть бути використа­ні при викладанні інших предметів). За іншою класифікацією їх поділяють на: методи го­тових знань (учні пасивно сприймають подану виклада­чем інформацію, запам'ятовують, а в разі необхідності від­творюють її) і дослідницький метод (передбачає активну самостійну роботу учнів при засвоєнні знань: аналіз явищ, формулювання проблеми, висунення і перевірка гіпотез, самостійне формулювання висновків), який найбільш пов­но реалізується в умовах проблемного навчання. Залежно від походження інформації виділяють: сло­весні, наочні та практичні методи; від мети: методи здо­буття нових знань, метод формування умінь і навичок, метод застосування знань на практиці, методи творчої ді­яльності, методи закріплення знань, умінь і навичок, ме­тоди перевірки і оцінювання знань, умінь і навичок.

Досить розгалуженою є класифікація методів навчан­ня за особливостями навчально-пізнавальної діяльності уч­нів, яку складають:

пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецеп­тивний) метод: викладач організує сприймання та усвідом­лення учнями інформації, а учні здійснюють сприймання (рецепцію), осмислення і запам'ятовування її;

репродуктивний: викладач дає завдання, у процесі виконання якого учні здобувають уміння застосовувати знання за зразком;

проблемного виконання: викладач формулює про­блему і вирішує її, учні стежать за ходом творчого по­шуку (учням подається своєрідний еталон творчого мис­лення);

частково-пошуковий (евристичний): викладач фор­мулює проблему, поетапне вирішення якої здійснюють учні під його керівництвом (при цьому відбувається поєднан­ня репродуктивної та творчої діяльності учнів);

дослідницький: викладач ставить перед учнями про­блему, і ті вирішують її самостійно, висуваючи ідеї, пере­віряючи їх, підбираючи для цього необхідні джерела ін­формації, прилади, матеріали тощо.

Залежно від особливостей викладання та учіння, в яких поєднуються методи викладання (діяльність викладача) з відповідними методами учіння (діяльність учнів):

інформаційно-повідомляючий метод викладання і виконавчий метод учіння. Передбачають викладання на­вчального матеріалу без докладного пояснення, узагаль­нення й систематизації, а учні — заучують його без до­статнього аналізу та осмислення;

пояснювальний метод викладання і репродуктив­ний метод учіння. Викладач не тільки повідомляє певні факти, але й пояснює їх, домагаючись осмислення, засво­єння учнями (учні засвоюють матеріал на рівні розуміння і запам'ятовування);

інструктивно-практичний метод викладання і про­дуктивно-практичний метод учіння.Викладач інструк­тує учнів словесними, наочними або практичними спосо­бами, як виконувати певні практичні дії; учні за допомо­гою вправ відшліфовують різні уміння і навички;

пояснювально-спонукальний метод викладання і частково-пошуковий метод учіння. Викладач частину на­вчального матеріалу подає в готовому вигляді, іншу час­тину — через проблемні завдання; учні засвоюють навчаль­ний матеріал як за допомогою репродуктивного, так і твор­чого, дослідницького методу;

спонукальний метод навчання і пошуковий метод учіння. Викладач ставить перед учнями проблемні питан­ня і завдання, організовуючи їх самостійну діяльність; учні самостійно здобувають і засвоюють нові знання в ос­новному без допомоги викладача.

    Лекція — інформативно-доказовий виклад великого за обсягом, складного за логічною побудовою навчального матеріалу.

  Інструктаж — короткі, лаконічні, чіткі вказівки (рекомендації) щодо виконання дії.

Бесіда — діалогічний метод навчання, за якого вчитель із допомогою вдало поставлених питань спонукає учнів відтворювати раніше набуті знання, робити самостійні висновки-узагальнення на основі засвоєного фактичного матеріалу.