1. Принципи склад.Календ-темат.Планів.Методичні рекомендації до кожного розділу

Поточне (календарно-тематичне) планування являє собою розподіл у часі на перспективу програмових завдань, тематичних взаємозв'язків у різних організаційних формах роботи з дітьми, передбачає застосування адекватних засобів, методів і прийомів навчально-виховної роботи залежно від вікових та індивідуальних особливостей дітей, етапу навчання, матеріальної бази, сезону, поточних календарних свят, громадських подій тощо у продуманій послідовності і раціональному поєднанні.Результатом цього процесу є календарний план – один з видів ділової педагогічної документації, що складається вихователем як модель його персональної освітньої діяльності з певною групою дітей – неповторних особистостей на найближчий часовий відрізок. Навчально-виховну роботу вихователів на щодень доцільно планувати з використанням різних підходів: за основними режимними моментами першої і другої половини дня, за видами дитячої діяльності та формами роботи педагога з дітьми тощо (див. додатки 1,2). Педагоги мають право використовувати і особисті раціональні підходи до планування освітнього процесу в групі. Важливо, щоб у розробці планів брали участь обидва вихователі. Для планування за будь-якою схемою та за будь-якими підходами пропонуються такі форми запису до планів занять: розділ програми, тема, програмові завдання (навчальні, розвивальні, виховні), матеріал та обладнання, хід у вигляді плану (молодим спеціалістам доцільно планувати хід занять у більш розгорнутій формі); гор: назва, мета, атрибути, обладнання та інвентар, дозування, за потреби – ускладнення, основні прийоми керівництва;дитячої праці: вид праці, форма організації (чергування, доручення, колективна праця), зміст трудових завдань, мета, інвентар, основні прийоми проведення;спостережень, цільових прогулянок, екскурсій: об'єкт, мета, матеріал, перелік основних питань і завдань дітям;прогулянок-походів за межі дитячого садка: кінцевий пункт, спосіб пересування, тривалість, мета, інвентар, хід у формі плану-схеми з визначенням місць, тривалості і змісту відпочинку;самостійної діяльності дітей (рухової, художньої): назва форми роботи, матеріал та обладнання, за потреби – прийоми прямого керівництва;бесід (колективних, з підгрупами): тема, мета, запитання дітям, використані художні твори тощо.розваг (фізкультурних, музичних, літературних): вид розваги, тема (сценарій складається окремо, зокрема музкерівником чи інструктором з фізвиховання);індивідуальної роботи з дітьми: розділ програми чи напрям освіт ньої роботи, імена дітей, мета, завдання дітям, матеріал (інвентар); індивідуальної роботи з батьками: форма роботи, імена дітей, з батьками яких ця робота планується, тема, мета.Доречно взяти за правило: під час складання календарних планів роботи уникати як багатослів'я, так і надмірного лаконізму; натомість використовувати чіткі і конкретні формулювання, які допоможуть зробити план дієвим, змістовним.

2.Структурні елементи плану-конспекту уроку.Методичні вимоги.

“Урок з літератури характеризується такими моментами: безпосереднім сприйняттям учнями літературного матеріалу, визначеного програмою; відповідністю методу навчання і всієї системи дидактичних заходів віковим особливостям учнів, родовим, видовим та жанровим особливостям виучуваного твору; аналізом емоційно сприйнятого учнями твору” (К. М. Сторчак “Основи методики літератури”. Радянська школа, 1965, с. 103).На уроках літератури учні засвоюють систему літературних знань, умінь і навичок, розвивають свої творчі здібності. При підготовці до уроку літератури вчитель повинен детально продумати такі моменти: методи і прийоми навчання, характер завдань і видів роботи, використання наочних посібників, дозування часу на структурні елементи уроку, психологічні та педагогічні особливості його проведення тощо. .Кожен урок має свою мету, структуру і методи проведення. Отже, урок літератури являє собою складову системи шкільної освіти і виховання, що здійсняється на матеріалі вивчення художньої літератури. А звідси ― на уроці літератури учитель-словесник забезпечує виконання навчальної і виховної мети, які зазначає в своєму поурочному планові.2. Насамперед, слід продумати структуру (побудову) майбутнього уроку. Вона включає в себе організацію класу (1-2 хвилини); актуалізацію знань, набутих учнями (або перевірка вивченого 15-17 хв.); вивчення нового матеріалу (18-20 хв.); закріплення вивченого матеріалу (3-5 хв.). Всі ці етапи уроку чітко зазначаються в поурочному плані вчителя. Педагогу, особливо молодому, варто продумати, скільки часу забере, скажімо, відповідь на запитання чи пояснення нового матеріалу. Але це зовсім не означає, що слід суворо дотримуватись часу, вказаного в дужках. Практика показує, що, в залежності від різних умов і обставин, в ході уроку дозування часу може змінюватись.Щоб учитель успішно орієнтувався в своєму поурочному плані-конспекті, слід найважливіші матеріали, цитати, дати, маловідомі імена або слова виділяти в тексті: підкреслювати, брати в рамку, писати чорнилом іншого кольору або більшими літерами.У ході проведення уроку вчитель не повинен постійно користуватись конспектом, бо учні можуть розцінити це як недостатню його підготовленість.Готуючись до уроку, вчитель повинен продумати ті виховні моменти, які дає навчальний матеріал. Слід також пам'ятати, що літературний матеріал на уроці сприймається залежно від індивідуальних особливостей учнів. 3. Слушна думка, що проблема сучасного уроку має три аспекти ― науковий, виховний і психологічний. Виходячи з цього, прийнято в практиці викладання літератури дотримуватись певних вимог у проведенні уроків.  ІІІ. Методичні вимоги 1. Складання чіткого поурочного плану-конспекту. 2. Науковість викладу матеріалу. 3. Емоційність у викладі матеріалу. 4. Запровадження різних шляхів аналізу літературного твору. 5. Завдання на розвиток усного і писемного мовлення учнів при розборі тексту твору. 6. Посильність домашніх завдань з літератури для учнів

3. Методика викладання літератури як окрема дидактика

Дидактичні принципи (за Г. Ващенком — "принципи навчання") — це основоположні ідеї, що пронизують усі рівні й компоненти освіти та засвідчують їх системну цілісніть.Найбільш виразно вони виявляють себе в процесі едукації й стосуються навчання всіх дисциплін. Фахові методики пристосовують їх до своїх потреб, а часом виводять з них і свої — прикладного рівня — принципи. Принцип науковості, що визначає як зміст, так і форму навчального процесу. Цей принцип вимагає серйозного обмірковування, бо, з одного боку, дитина не в змозі осягнути "науковість предмета", а з іншого, — спрощення і перекручення фактів з метою наближення їх до рівня дитини веде до профанації науки. Принцип систематичності органічно пов'язаний з науковістю знань; їх системність зумовлює цілісність уявлень, світогляду і навіть гармонію вдачі. Цей принцип вимагає, щоб у засвоєнні знань враховувалися як послідовність та доступність викладу, так і зв'язок предмета з іншими дисциплінами. Принцип виховання сформульований Й. Гербартом, але ще раніше запропонований Сократом. Побудоване згідно з ним навчання сприяє становленню світогляду і впливає на поведінку людини. Принцип зв'язку навчання з життям. Його обґрунтувала нова (за часів Г. Ващенка) педагогіка. Передаючи молодому поколінню досвід минулого, школа часто відстає від потреб життя і пропонує те, що вже перевірене і зафіксоване, а іноді й застаріле. При спокійному розвитку культури це навіть не дуже помітно, а тому іноді школа замикається в собі, відривається від реальних вимог життя. Принцип природо відповідності. Як і деякі інші принципи, він сягає давнини, а у Г. Сковороди має назву "сродності" ("Учи відповідно до природи"). Розуміння цього принципу стосується врахування, з одного боку, особливостей дитини та її віку, а з іншого, — відповідності навчання законам природи взагалі. Його прихильники радили вчителеві вчитись у природи, йти за її законами. Принцип індивідуалізації, очевидно, тісно пов'язаний з принципом природо відповідності, бо природа людини — завжди індивідуальна. Цей принцип скерований проти шаблонності й стандартизації навчання. Він дає критичну оцінку фронтальним формам роботи, коли вчитель сам виконує найбільшу працю в класі, орієнтується на "пересічного", абстрактного учня. За таких умов на уроці нудьгує сильний учень і безнадійно відстає слабший. Принцип активності. Різні системи освіти — авторитарна і демократична — по-різному трактують цей принцип. Бо якщо працює вчитель, то учні, слухаючи його, можуть бути і "активними", і "пасивними". Тут потрібні додаткові зусилля для їх "активізації". Принцип наочності. Сприйняті речі, вважає Г. Ващенко, залишають у нашій свідомості певні образи, уявлення. На їх основі й розвиваються вищі форми мислення (Там само, с. 97). Особливо це стосується дитинства, коли один лише вербальний спосіб подачі інформації сприяє формуванню так званого вербального типу мислення, що характеризується поверхневістю і неповною відповідністю між словом і думкою

4. Форми сучасних літературних занять

• уроки,семінари,конференції,лекції ,екскурсії,факультативи.

Урок - це така форма організації навчальної роботи, при якій навчальний процес обмежується в часі (45 хв.), у території (клас, кабінет), в об'ємі навчального матеріалу (тематичний план).У кожному уроці є переважаюча дидактична мета, яка визначає тип і структуру уроку.

Найпоширеніша система класифікації уроків:

• урок вивчення нового матеріалу;

• урок застосування знань на практиці;

• урок закріплення і повторення навчального матеріалу;

• урок контролю і обліку знань;

• комбінований урок.Правильний вибір типу уроку сприяє ефективнішій реалізації основної дидактичної мети уроку.

Орієнтовна структура різних типів уроків

1. Урок вивчення нового матеріалу:

   • Вступні вправи учнів. Учитель з'ясовує ступінь готовності учнів до уроку. Учні активізують свої знання, необхідні для даного уроку.

   • Актуалізація знань учнів, створення проблемної ситуації, необхідної для даного уроку.

   • Дослідження проблеми відомими засобами.

   • Підведення підсумків і формулювання висновків.

   • Вправи на застосування здобутих знань, закріплення знань.

   • Домашнє завдання.

2. Урок закріплення і повторення навчального матеріалу:

   • Реферати або повідомлення учнів. Обговорення.

   • Узагальнення.

   • Домашнє завдання.

3. Урок контролю і обліку знань:

   • Коротке повторення для актуалізації знань учнів

   • Самостійне виконання завдань.

   • Оцінювання роботи учнів.

4. Комбінований урок:

   • Перевірка домашнього завдання.

   • Актуалізація опорних знань учнів.

   • Подача нового матеріалу.

   • Закріплення.

   • Домашнє завдання.

З'явилися нові типи уроків, основне завдання яких - активізація пізнавальної діяльності учнів:

• уроки занурення,уроки взаємонавчання,уроки "ділові ігри",уроки - змагання,уроки - консультації,уроки творчості учнів,уроки-твори,

Семінари. Учні готуються за заздалегідь складеним планом, опрацьовуючи різні літературні джерела. На занятті вони мають можливість не тільки викласти суть того чи іншого питання, але й співставити виклад його в різних статтях, висловити свої думки і погляди. Це сприяє розвитку інтелектуального потенціалу учнів, формуванню вмінь і навичок роботи з літературними джерелами.

Конференції. Форма, схожа з семінарами, але суттєво відмінна своєю масовістю і широтою проблеми. Конференція готується заздалегідь за складеним вчителем планом. Одночасно ведетеся агітаційна робота, випускаються інформаційні матеріали.

• Практикуми.

• Екскурсії. Див. відповідні лекції.

• Факультативи.

5. Основні принципи аналізу літературного тексту.

* принцип історизму (конкретно історичний підхід до аналізу твору, врахування особистостей сучасного життя зображеної епохи);

* науковості (проведення аналізу твору з позиції сучасного літературознавства, врахування ідейно-художнього своєрідності, родовою та худ. специфіки);

* принцип єдності змісту та форми (виявлення їх взаємозв’язку, з’ясування провідної ролі змісту, показ використання письменником певних елементів форми для вираження певниї елементів зв’язку);

* принцип доступності (майстерність викладання матеріалу вчителем);

* принцип самостійності.