6. Джерела фінансування дефіциту бюджету. Гарантії виконання боргових зобов’язань.

Джерела фінансування дефіциту:

• державні внутрішні та зовнішні запозичення;

• внутрішні запозичення органів влади Автономної Республіки Крим;

• внутрішні та зовнішні запозичення органів місцевого самоврядування з дотриманням умов,визначених Бюджетним кодексом.

Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, визначених законом про Державний бюджет України. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.

Емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України.

  Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів.

Гарантії не надаються для забезпечення боргових зобов'язань суб'єктів господарювання, якщо джерелом їх повернення передбачаються кошти державного (місцевого) бюджету.

Забороняється реструктуризація заборгованості суб'єктів господарювання перед державою за кредитами, залученими державою або під державні (місцеві) гарантії, за кредитами з бюджету, крім розстрочення її сплати під час санації суб'єкта господарювання за участю інвестора, який бере на себе солідарні зобов'язання щодо погашення такої заборгованості, на строк не більше трьох років на підставі договору, укладеного між суб'єктом господарювання, інвестором та органом ДПС. 

Забороняється списання заборгованості суб'єктів господарювання перед державою за кредитами (позиками), залученими державою або під державні (місцеві) гарантії, кредитами з бюджету, крім заборгованості суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами, вимоги щодо погашення заборгованості яких не були задоволені у зв'язку з недостатністю їхніх активів і стосовно яких проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи у зв'язку з визнанням її банкрутом, а також крім заборгованості, щодо стягнення якої судом прийнято рішення не на користь держави, яке набрало законної сили, та/або стягнення якої в судовому порядку є неможливим або недоцільним. 

8. Поняття бюджетного устрою і бюджетної системи.

Бюджетний устрій — організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, розподіл доходів і видатків між окремими ланками, правові основи функціонування бюджетів, встановлення характеру взаємовідносин між бюджетами, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи. Бюджетний устрій України визначається державним устроєм та адміністративно-територіальним поділом України.

Бюджетна система України - сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Вертикальна структура бюджету за рівнями влади характеризується двома поняттями: бюджетний устрій і бюджетна система.

Бюджетний устрій — показує, яким чином побудована бюджетна система, тобто це організація вертикальної структурної побудови бюджету держави за рівнями адміністративно-територіального поділу країни.

Бюджетна система — відображає складові бюджету, тобто це сукупність усіх бюджетів, які формуються в даній країні згідно з її бюджетним устроєм.

Основи бюджетного устрою:

— виділення видів бюджетів;

— установлення принципів побудови бюджетної системи;

— розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи;

— організація взаємовідносин між бюджетами.

Виділення видів бюджетів ґрунтується на політичному устрої та адміністративно-територіальному поділі кожної країни. Установлено два основні види бюджетів — центральні та місцеві.

В Україні центральними є Державний бюджет України і Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим. Склад місцевих бюджетів відображає територіальний поділ країни: в Україні — області, райони, поселення. Відповідно місцеві бюджети поділяють на дві групи: централізовані (регіональні) — обласні, районні, міські та бюджети базового рівня — сіл, селищ, міст, районів у містах.

Принципи побудови бюджетної системи є визначальною основою бюджетного устрою. Вони визначають характерні ознаки і риси бюджетної системи кожної країни. За основу побудови бюджетної системи прийнято принцип поєднання централізованих і децентралізованих ланок, що дає змогу враховувати як загальнодержавні, так і регіональні потреби. При цьому взаємозв’язок різних ланок бюджетної системи може встановлюватися на основі двох альтернативних принципів:

— єдності всіх бюджетів;

— автономності кожного бюджету.

Принцип єдності означає, що всі ланки бюджету в сукупності становлять єдиний (зведений, консолідований) бюджет, який складається і затверджується в загальному обсязі. Принцип єдності забезпечується єдиною дохідною базою всіх бюджетів, єдиною системою видатків, а головне — керованістю процесом складання і виконання бюджету з єдиного центру.

Принцип автономності означає, що кожний бюджет, що входить до складу бюджетної системи, є відносно відособленою і самостійною ланкою. Автономність бюджетів забезпечується чітким законодавчим розмежуванням доходів і видатків між бюджетами із забезпеченням кожного бюджету досить міцною і стабільною дохідною базою. Кожний бюджет складається, затверджується і виконується відповідними органами влади відособлено і самостійно. Бюджетна система, що побудована на засадах автономності кожного бюджету, значно ефективніша, ніж заснована на принципі єдності.

Розмежування доходів і видатків між бюджетами є важливим елементом бюджетного устрою. Воно починається з розмежування видатків, яке ґрунтується на розмежуванні функцій держави між різними рівнями влади і, відповідно, на призначенні того чи іншого бюджету: з центрального бюджету фінансуються видатки загальнодержавного характеру, з відповідних місцевих бюджетів — видатки регіонального значення. При цьому може застосовуватись два підходи: розподіл за територіальною ознакою (за місцезнаходженням об’єкта фінансування), та розподіл, виходячи з відомчого підпорядкування (фінансування ведеться з бюджету того рівня, до якого належить орган управління, якому підпорядкований даний об’єкт фінансування).

Розмежування доходів є похідним відносно розмежування видатків і може проводитись на основі двох методів. Перший — закріплення доходів за кожним бюджетом у повній сумі чи за твердо фіксованими нормативами в умовах автономності кожного бюджету. Другий метод полягає у встановленні системи бюджетного регулювання в умовах єдності бюджету, тобто у проведенні відрахувань до бюджетів нижчих рівнів, виходячи з їхніх потреб. При цьому всі доходи поділяються на закріплені і регулюючі.

8. Принципи побудови бюджетної системи.

Бюджетна система України базується на ряді принципів. 1. Принцип єдності. Він забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою одиницею, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю кордону виконання бюджетів, єдністю ведення бухгалтерського обліку і складання звітності за вимогами діючих стандартів. 2.  Принцип збалансованості. Його сутність зумовлена тим, що фінансування витрат бюджетів кожної ланки бюджетної системи забезпечується відповідними надходженнями до кожного такого бюджету за визначений період. 3. Принцип самостійності. Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава не несе відповідальності за бюджетними зобов’язаннями органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування грошовими коштами Державного бюджету. Аналогічно органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування не несуть відповідальності коштами за бюджетними зобов’язаннями між собою та бюджетними зобов’язаннями держави. Самостійність кожного із бюджетів забезпечується закріпленими за ними відповідними джерелами доходів, правом відповідних органів державної влади, органів влади АР Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямків використання коштів відповідно до законодавства України. Крім того, самостійність бюджетів забезпечується правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати окремі бюджети. 4. Принцип повноти. До складу бюджетів підлягають включенню всі надходження відповідних бюджетів та витрати бюджетів, які здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, АР Крим, місцевого самоврядування. 5. Принцип обґрунтованості. Бюджет формується на реальних показниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходження коштів до бюджету і витрат бюджету, які здійснюються за діючими правилами та методиками. 6. Принцип ефективності. При складанні та виконанні бюджетів усі  учасники  бюджетного  процесу  мають спрямовувати  своюдіяльність на досягнення запланованих цілей за допомогою залучення мінімальних обсягів бюджетних коштів та досягнення максимального результату при їх використанні. 7. Принцип субсидіарності. Розподіл видатків між Державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами має ґрунтуватися на максимально можливому наближенні суспільних послуг до їх безпосереднього споживача. 8.  Принцип цільового використання бюджетних коштів. Усі бюджетні кошти використовуються лише на заходи, які визначаються виключно бюджетними призначеннями. 9. Принцип справедливості і неупередженості. Бюджетна система України базується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. 10. Принцип публічності та прозорості. Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними радами. Аналогічно приймаються рішення щодо звіту про їх виконання. Показники державного бюджету публікуються у пресі. 11. Принцип відповідальності учасників бюджетного процесу. Кожен учасник бюджетного процесу (орган державної влади та управління) несе відповідальність за свою діяльність або бездіяльність у процесі здійснення бюджетного процесу. Усі принципи побудови бюджетної системи взаємопов’язані між собою, доповнюють один одного і у цілому сприяють виконанню завдань, передбачених бюджетною політикою суспільства.