6. Застосування специфічних прийомів урядових паблик рилейшнз

Специфічними прийомами урядового паблік рилейшнз назива­ють методи, використання яких викликає неоднозначну реакцію, ча­сто критику через сумнівність мети, яку переслідують ті, хто їх вико­ристовує. Передусім ідеться про створення владою так званого медіа-істеблішменту — привілейованої касти журналістів, які акре­дитовані у владних структурах і мають пільговий доступ як до мож­новладців, так і до урядової інформації. Наприклад, у США такою кастою є кореспонденти, акредитовані в Білому домі.

Пільговий доступ до президента та його оточення накладає на акредитованих журналістів неписані обмеження щодо інтерпретації повідомлень, зрозуміло, у бік позитивного висвітлення. Так само зрозуміло, що порушення цього кодексу поведінки призводить до виключення винного журналіста з привілейованої групи. Як свід­чить практика, президентська прес-служба домовляється з керівниц­твом медіуму про заміну порушника на більш поступливого корес­пондента.

Навіть з огляду лише на зовнішній бік справи владу вже можна звинуватити в маніпулюванні пресою. Наприклад, під час прес-кон­ференцій американський президент сам викликає журналістів, які мають ставити запитання, і звертається до них на ім'я, супроводжу­ючи це дружніми ремарками. Такий стиль поведінки (а його виробив іще прес-секретар Дж. Кеннеді П. Селінджер для того, щоб демонструва­ти відкритість і приязнь президента, а тому він категорично заборо­нив репортерам називатися) дає підстави підозрювати, що запитан­ня журналістів погоджені заздалегідь.

Навіть особисті стосунки урядовців і журналістів зміцнюють пе­реконання громадськості про заангажованість преси на користь уряду.

Як альтернативу медіа-істеблішменту висувають щоденну про­граму і особистість Ларі Кінга на кабельній мережі Сі-еН-еН. Він спілкувався з політиками простою мовою і, головне, не був поміче­ний у їхній компанії поза межами телевізійної студії.

Інший прийом — "тіньові зустрічі" з лідерами. Це не офіційні на­ради з редакторами видань і телерадіокомпаній, звіти про які потім з'являються у пресі, а приватні зустрічі, здебільшого на дачах, де у неформальній атмосфері з провідними журналістами ведуться від­верті бесіди і пояснюються ті чи інші політичні акції з метою переко­нати запрошених у правильності цих дій і заздалегідь отримати по­зитивну інтерпретацію.

Інший метод паблік рилейшнз, який дедалі частіше застосову­ють владні структури, — витік інформації, тобто формально не сан­кціоноване передавання в ЗМІ певної інформації, часто таємної. Як свідчить світова практика, переважна більшість таких випадків — свідома акція урядовців, які керуються власними політичними пе­реконаннями (наприклад, незгода з генеральною лінією) або пере­слідують амбіційні цілі (наприклад, викликати удар на шефа або суперника).

Окремий вид витоку — свідоме передавання пресі неправдивої інформації або ж просто фальшивок. Так, свого часу американський президент Р. Рейган визнав, що свідомо говорив неправду журналіс­там про підготовку удару по Лівії, звинуваченій у підтримці міжна­родного тероризму, оскільки, за його словами, хотів, щоб диктатор М. Каддафі не мав спокою, очікуючи весь час американської атаки.

Маємо підстави говорити про подібну практику в Україні. Так, у 1997 р. у газеті "Независимость" за редагуванням В. Кулеби з'явила­ся публікація "Убрать президента Кучму" з нібито таємним листом заступника міністра закордонних справ Росії до радника російсько­го президента про необхідність усунення Л. Кучми від влади з огля­ду на його активний захист українського суверенітету. Російська влада негайно спростувала факт існування такого листа, а редактор газети "Независимость" зміг показати лише нечітку ксерокопію до­кумента. Окремі політики та оглядачі сприйняли цю публікацію як спробу президентського оточення показати, що президент Л. Кучма активно захищає незалежність.