5. Історичні паралелі в урядових пр.

Ті чи інші різкі зміни в суспільстві, що виходять від влад­них структур, вводилися певними методами навіть у ті часи, коли ніхто не знав про ПР. Російське суспільство, наприклад, уже не одне століття переживає кілька варіантів введення нових моделей поведінки. Механізм підключення до західної культури, який активно запрацював за Петра І, діставав нові імпульси в подальшому. В. Ключевський, наприклад, гово­рить про такі два періоди: 1) "Головною турботою світської гро­мадськості в перший період було прикрашування життя, на­повнення дозвілля витонченими розвагами, плодами чужої культури; 2) головною турботою співжиття в другий період були окраса розуму, засвоєння чужих ідей... За Єлизавети вивчен­ня французької мови було модою, вимогою пристойності, світської вихованості. Разом з вивченням цієї мови поширю­вався і смак до вишуканої літератури. Ця література цікави­ла людей не тому, що повідомляла корисні відомості й навію­вала корисні почуття, а просто тому, що приємно заповнюва­ла дозвілля. Однак знайомство з французькою мовою і схильність до безладного читання послужили важливим за­собом і до поширення політичних та моральних ідей з сере­дини XVIII ст. Раніше читали просто для розваги, а тепер для того, щоб дізнатися про цікаві речі"¹²³. І далі йде чистий при­клад із галузі урядових ПР: "Передусім цьому впливові про­тегував уряд; він ще за Єлизавети зав'язав безпосередні відно­сини з корифеями французької літератури... Зі вступом на престол Катерини ці відносини тривали і навіть стали тісніши­ми"¹²⁴. Впроваджена модель відразу переноситься на систему освіти. Серед предметів з'являються танці, французька мова, сценічне мистецтво, потім філософія. Вона розширює сферу свого застосування за допомогою видання перекладів. "Кате­рина офіційно визнавала не тільки нешкідливість, але й ко­рисність творів тодішньої французької літератури. У своєму Наказі вона навіть взяла на себе труд пропагувати ідеї цієї літератури в російському суспільстві"¹²⁵.

За великим рахунком Катерина і прийшла до влади за допомогою активного використання ПР-методів. Адже це їй говорив Іван Іванович Бецький: "Хіба не я підлаштував уми гвардії, хіба не я кидав гроші в народ?"¹²⁶

Такі ж, основані на ПР, дії супроводжують й інші аспекти її царювання. Вона проводить зменшення податку на сіль, котрий був основоположним для населення, оскільки без солі ніхто не міг обходитися. "Катерина вирішила, щоб приверну­ти до себе народне співчуття, яке було для неї таке необхідне з огляду на ненормальність її становища, значно зменшити цей соляний податок, асигнувавши із кабінетських коштів 300 тис. рублів на покриття можливого дефіциту"¹²⁷.

ПР активно присутні у всіляких кризових явищах.

Стандартним розв'язанням кризової ситуації є зовнішня загроза, внаслідок якої населення, як правило, групується навколо лідера. Наприклад, коли на боці Польщі виступили європейські держави. В результаті реалізується патріотичний варіант стратегії ПР. "Ці загрози іноземного втручання викликали в Росії такий вибух патріотизму, якого навіть важко було очікувати. Посипалася маса патріотичних адресів від імені дво­рянства, купецтва, всіляких селянських і міських товариств, — навіть від старообрядців.

Були в історії й приклади застосування лобіювання. Так, реформа 1881 р. зіткнулася зі своєрідною дворянською агі­тацією: "дуже швидко вона виразилася в постановах деяких дворянських зібрань (тамбовського, московського та ін.), які вказували на несправедливість цього заходу стосовно по­міщиків"¹⁴¹. Відповідно в ролі сучасних "медіаторів" (посе­редників у конфліктах) виступає духовенство.

Студентські заворушення були і в 1861 р., і в 1869 р. І це можна розглядати як результат невмілої ПР-роботи уряду. Студентів виключали і розкидали по всій Росії, але, як сказав свого часу один із декабристів, людей можна позбутися, ідей — ніколи.

Ми бачимо, як перед нами проходять фактично однотипні проблеми, так чи інакше пов'язані з ПР. Історичні ситуації постійно розгортаються в знайомих площинах, але для розв'язання їх не завжди обираються найбільш цікаві шляхи. ПР уперше на­дає шляхи розв'язання проблем не через зовнішній примус, а шляхом внутрішнього переконання людини. І саме в цьому запорука успіху.