6. Офшорні фінансові центри

Офшор (англ.off-shore — поза берегом) — термін, що застосо­вується для позначення специфічних світових фінансових центрів, а також деяких видів банківських операцій.

Офшорні території виникають, як правило, у країнах з пільго­вим або нульовим оподатковуванням, де стягується тільки фіксо­ваний щорічний збір.

Практика створення банків на офшорних територіях пошири­лася після Другої світової війни. Основною причиною виникнен­ня та розвитку офшорних фінансових центрів були передусім надто високі ставки податків на доходи банків у розвинутих країнах і країнах, що розвиваються.

Поступове скасування валютних обмежень у розвинутих країнах сприяло зниженню ролі цього чинника, але він діє понині. У сучасних умовах жодне велике міжнародне банківське об'єднання не може обійтися без створення або філії, або дочірнього банку в зонах з пільговим оподатковуванням. Валютні обмеження і валютний контроль у тих або інших формах існують практично в усіх розвинутих країнах, що скорочує сфери послуг та міжнародних фінансових операцій. У 50-60-ті роки у країнах Західної Європи такі обмеження приводили до того, що валютні операції стали здійснюватися за кордоном.

Країни з перехідною економікою активно користуються послугами офшорних фінансових центрів. Нестабільність внутрішнього економічного становища і численні заборони, побоювання конфіскаційних заходів держави за порушення правил валютних операцій обмеження комплексу послуг своїм реальним і потенційним клієнтам стимулюють відплив капіталів із цих країн.

Уряди в економічно нестабільних країнах часто використову­ють валютні обмеження як засіб мобілізації внутрішніх додатко­вих ресурсів у кризові періоди, що спричиняє несвоєчас­не виконання національними банками своїх зобов'язань стосовно як національних, так і закордонних контрагентів підриває міжнародну репутацію цих країн Спільною тенденцією і для розвинутих країн, і для країн, що розвиваються, є жорсткість правил ведення банківської діяль­ності. Вони передбачають завищені вимоги до мшімального статутного капіталу банків і кредитних установ, жорсткі умови одержання ліцензії на банківську діяльність, високі стандарти розкриття інформації, додаткові вимоги до банків, що залучають внески фізичних осіб, обмеження на інвестиційну діяльність, заборони на здійснення певних операцій, на заснування дочірних підприємств у окремих сферах економіки. У цілій низці країн обов'язковими є величезні за обсягом банківські звіти, аудиторське підтвердження податкової й спеціальної звітності. Регулювання центральними банками діяльності кредитних установ нерідко обмежує самостійність комерційних банків в ухваленні економічних рішень. Створення офшорного банку дає змогу цілком або частково знімати перелічені проблеми.

Основними перевагами банків, заснованих у офшорних зонах, є такі:

• доступ на міжнародні ринки для залучення і розміщення ресурсів у обхід обмежень, установлених національним законо­давством;

• пільговий режим оподаткування прибутку, що створює можливість акумуляції ресурсів та подальшого їх розподілу;

• можливість використати кредити, надані офшорним банкам, для мінімізації оподатковування у країнах з високими ставка­ми податку на прибуток;

• нараховані й виплачені проценти за депозитами в банках, зареєстрованих у офшорних зонах, не підлягають оподатку­ванню;

• істотна економія коштів при заснуванні такого банку і під­тримці його поточної діяльності.

Вибір конкретного місця для заснування офшорного банку завжди здійснюється з урахуванням його мети і завдань. Банки, що призначаються для реальних операцій та обслуговування незалежних клієнтів, засновують, як правило, у країнах з мінімальним рівнем оподатковування і відсутністю норм валютного регулювання. Банки, що створюються тільки з метою мінімізації податкових зобов'язань засновників, реєстру­ють здебільшого в тих країнах, що одночасно відповідають таким умовам:

• доходи нерезидентів не оподатковуються;

• не оподатковуються джерела доходу, що розподіляється;

• немає валютних обмежень на операції банків;

• витрати на реєстрацію і поточне обслуговування банку є прий­нятними;

• є можливість проведення широкого кола операцій через по­вноцінні банківські установи.

Слід зауважити, що більшість офшорних центрів не відповідають усім зазначеним, а в ряді випадків і додатковим специфічним вимогам засновників. Так, у деяких офшорних центрах умови одержання ліцензії центрального банку для здійснення кредитних операцій несумісні з умовами набуття пільгового податкового статусу. У низці країн не є задовільними умови збереження банківської таємниці. Багато країн надають податкові пільги тільки щодо доходів підприємств з особливим статусом, але дохо­ди такого підприємства, що розподіляються, наприклад, у формі дивідендів, підлягають оподаткуванню "біля джерела" за високи­ми ставками. Останнє характерно для так званих інвестиційних або холдингових центрів.

Багато класичних офшорів являють собою практично незаселені острови. Вони придатні лише для реєстрації "компаній-ланок" у міжнародній торгівлі. Окремі офшорні центри не є незалежними країнами, вони можуть входити до складу держави, що уклала з тією країною, резидентом якої є потенційний заснов­ник банку, спеціальну угоду про співпрацю у сфері оподатковування, взаємного надання інформації.

Умови діяльності в офшорних центрах можуть істотно різни­тися. Особливу увагу варто звернути на ті правові підстави, відповідно до яких засновуваний банк звільняється від оподатко­вування або дістає свій пільговий статус. Так, Кайманові острови є класичним офшором - тут цілком відсутня система оподатковування доходів. Це, зокрема, виключає можливість застосування штрафних податкових санкцій у тих випад­ках, коли заснований банк вийде за встановлені рамки при ве­денні своєї діяльності. На островах Джерсі та Гернсі пільгові податкові режими застосовуються щодо доходів нерезидентів, отриманих за їх межами; а доходи, отримані в такій офшорній зоні, підлягають оподаткуванню за місцевими правилами.

Загальні умови оподаткування в зазначе­них офшорах є пільговими. На острові Джерсі максимальна ставка подат­ку на доходи резидентів — фізичних осіб стано­вить 20 %. Така ж сама ставка застосовується щодо прибутку ре­зидентів — юридичних осіб. На Кіпрі, тобто в країні із загальним високим рівнем оподатковування, особливий податковий статус здобувають підприємства й організації, зареєстровані у спеціальному порядку. Порушення, аналогічне розглянутому вище, на острові Кіпр може потягти за собою утрату підприємством свого особливого статусу, що відповідно може спричинити штрафні санкції, передбачені загальними нормами податкового законодав­ства країни.

В офшорних центрах можуть істотно різнитися обов'язкові умови для одержання ліцензії на банківську діяльність. Як правило, повні або необмежені ліцензії може одержати тільки банк, заснований іноземними бан­ками з солідною репутацією.

Особливо привабливим для заснування офшорного банку є Кіпр — країна, що надає пільговий режим оподатковування для банків з особливим статусом і одночасно має чинні угоди про запобігання подвійному оподат­ковуванню доходів і майна з багатьма країнами.

Відповідно до недавніх оцінок, понад 50 % світового капіталу розміщено в банках, трастових та інвестиційних компаніях офшор­них країн. За останнє десятиліття кількість компаній, що відкри­ваються щорічно в офшорних юрисдикціях, перевищила 65 000.

У розвинутих країнах заснування звичайного банку обходиться у 2—10 млн дол. Офшорний банк із мінімальними установчими витратами можна заснувати за 30—40 тис. дол., з урахуванням оплати реєстраційного збору і витрат на послуги місцевих юристів.

Особливою категорією офшорних банків є так звані керовані банки (administered banks), або "банки без персоналу", які діють за відповідною ліцензією Такі бан­ки функціонують на базі іншого банку, що володіє повноцінною банківською ліцензією, на основі окремого договору між ним і власником офшорного банку.

Базовий банк забезпечує банківськими комунікаціями і зареєстрованим офісом та здійснює адміністративні функції патронованого офшорного банку: оформлення доку­ментації і протоколів, ведення реєстру акціонерів, контакти з аудиторами та офіційною владою, обробку кореспонденції. На додаток базовий банк може керувати за договором власне банківською діяльністю "банку без персоналу" — банківськими комунікаціями, випуском платіжних документів, депозитних сертифікатів, а також здійсненням валютних операцій і т. д. Банківські операції проводяться в суворій відповідності з інструкціями власників банку.

Група офшорних фінансових центрів дають змогу суттєво мінімізувати витрати власників капіталу. Механізм міжнародного фінансового планування передбачає створення офшорних сховищ капіталу, спрямування капіталів і доходів оптимальними податковими маршрутами, використання трансферних цін у внутріфірмових зовнішньоторговельних опе­раціях. Міжнародні трансферні операції — інструмент, що інтен­сивно освоюється компаніями країн з перехідною економікою. Однак його використання потребує глибокого пророблення організаційних, юридичних, валютно-фінансових аспектів операцій. У розвинутих країнах (насамперед у США, Великій Британії, у країнах Європейського Союзу) діє досить жорстке "антитранс-ферне", "антиофшорне" і "антидемпінгове" законодавство. Воно істотно обмежує використання схем податкового планування, проте не виключає його зовсім.