5. Система соціального страхування в країнах з розвиненою ринковою економікою

У багатьох країнах, які обрали шлях соціально-орієнтованого ринкового господарства (Скандинавські країни, Німеччина, Швейцарія та інші розвинуті країни.) існує держава загального добробуту.

Держава загального добробуту — це така держава, в якій за раху­нок переважно суспільних витрат забезпечуються такі суспільно зна­чимі потреби, як потреба в освіті, охороні здоров'я, пенсійному забезпеченні тощо.

Держави добробуту мають різні моделі системи соціального страхування (або соціальної держави).

1. Ліберальна (або англосаксонська), яка застосовується в США, Великобританії, ряді латиноамериканських країн. Вона передбачає державні обов'язки з соціального захисту для найбільш уразливих верств населення. Інші громадяни повинні забезпечувати себе само­стійно. У системі соціального забезпечення перевага надається тру­довій мотивації громадян.

2. Соціально-демократична (або скандинавська) модель, яка най­більш поширена у Швеції. Тут надається базове забезпечення усім громадянам за рахунок бюджетів усіх рівнів. Вона спрямована на недопущення бідності і забезпечення усім зайнятим громадянам дос­тойного рівня життя.

3. Консервативна (континентально-європейська), що поширена в Австрії, Німеччині, Франції, Італії, Греції. Вона побудована на сис­темі соціального страхування з пайовим відрахуванням внесків пра­цюючих і роботодавців. Боротьба з бідністю поєднується з підтрим­кою високих стандартів життя усіх громадян.

Уряди багатьох розвинутих країн зараз змушені відходити від моделі держави загального добробуту, оскільки на це не вистачає бюджетних коштів, змушує платників податків ухилятися від над­мірного оподаткування (приклади: Голландія, Німеччина, Швеція то­що).

Відрахування на соціальне страхування — друга за величиною стат­тя доходів федерального бюджету, вони сплачуються роботодавцями і найманими працівниками. На відміну від європейських країн, де основну частину внесків сплачує роботодавець, у США вони діляться пополам. Ставка змінюється щорічно при формуванні бюджету. На початку 90-х років загальна ставка була 15,02% фонду заробітної плати, причому роботодавець і працівник вносили по 7,51%. Але обкладається не весь фонд заробітної плати, а лише перші 48,6 тис. доларів на рік в розрахунку на кожного зайнятого. Ставки цих вне­сків для осіб вільних професій вищі, ніж для найманих працівників.

В Японії спеціальні фонди є складовою частиною спеціальних рахунків. У 80-ті роки XX ст. налічувалось 12 спеціальних фондів. До них належать страхові, пенсійні, ощадні і деякі інші фонди. З середини 80-х років в Японії здійснюється поступове реформуван­ня пенсійної системи. Завдання реформи — зробити так, щоб вона складалась з національної пенсійної системи (базова пенсія), яка охоплює все населення, і пенсій, що виплачуються найманим робіт­никам.

Базова пенсія виплачується по старості, інвалідності, а також всім, хто потребує її. 2/3 фінансування забезпечується коштами різних страхових пенсійних фондів. Існують, наприклад, фонд базової пенсії по старості, фонд для тих, хто втратив годувальника. На створення пенсійних фондів працює практично все населення Японії у віці від 20 до 60 років. У 1994 р. кожний працюючий японець вносив до того чи іншого фонду майже 100 доларів на місяць.

Пенсійний фонд найманих працівників приватного сектора скла­дається з відрахувань підприємств, внесків самих працівників і до­плат з боку держави. Пенсія становить приблизно 70% місячної зарплати працівника-чоловіка. Пенсійні фонди працівників держав­них і муніципальних підприємств і закладів формуються із коштів товариств взаємодопомоги, які створюються за місцем роботи, а та­кож виплат самих підприємств і державних дотацій.

Для отримання базової пенсії по старості необхідний 25-річний трудовий стаж і 65-річний вік. Розмір такої пенсії може бути змен­шений до 58% встановленого рівня у разі виходу на пенсію у 60 років і збільшений до 188% при виході на пенсію у 70 і більше років. У середині 90-х років базова пенсія становила 65 тисяч ієн (приблизно 600 доларів). Таким чином, дохід подружжя-пенсіонерів складається з базових пенсій чоловіка і дружини, пенсії по страхуванню найманого праців­ника. У 1994 р. у сукупності це становило в середньому понад 2200 доларів на місяць.

Спеціальні фундації — важлива ланка фінансової системи ФРН. За об'ємом ці фундації стоять на другому місці після державного бюджету країни. Головне місце серед них займає Фундація соціаль­ного страхування, яка складається з великого числа автономних фун­дацій, що охоплюють окремі види страхування, — це фундації стра­хування по тимчасовій непрацездатності, на випадок безробіття, від нещасних випадків.

Загальною для всіх фундацій соціального страхування є система мобілізації доходів. Кошти фундацій утворюються за рахунок трьох джерел: обов'язкових відрахувань, внесків підприємців і державних субсидій з федерального бюджету. Найбільшу частку становлять від­рахування підприємців.

Фундації соціального страхування здійснюють страхування від не­щасних випадків, страхування на випадок хвороби, пенсійне страху­вання робітників і службовців, пенсійне страхування осіб, що не працюють за наймом.

Найзначнішими, окрім податків, є внески на соціальне страхуван­ня. Ці внески є фінансово-економічною основою колективної під­тримки на випадок старості, хвороби і кризи. Згідно з основним законом Федерація має конкуруючу законодавчу компетенцію в га­лузі соціального страхування, включаючи страхування по безробіттю. Це право регулювання спеціальної грошової фундації для покриття соціальних потреб використовується також для фінансування соці­ального страхування, тобто для введення податків по соціальному страхуванню. Соціальна допомога та інші види соціальних послуг, що надаються державою, фінансуються за рахунок податків, тобто всього суспільства, і в масштабі всього суспільства — за рахунок державного бюджету.

У фінансову систему країни входять позабюджетні фундації, що знаходяться у розпорядженні центрального уряду: Фундація вирів­нювання тягаря війни, Фундація розвитку європейської економіки та інші цільові фундації. Кошти інших спеціальних фундацій ФРН можуть бути використані урядом для надання допомоги приватному господарству в періоди економічних труднощів.

Значні доходи домашні господарства отримують від органів соці­ального захисту, з пенсійних фондів тощо (докладніше про це див.: Руденко В. М. Фінансування соціального захисту в ФРН // Фінанси України. - 1996. - № 1. - С. 63-76).

Система пенсійного забезпечення Німеччини поєднує дві системи фінансування забезпечення громадян у старості: перерозподільчу і накопичувальну. Ця система називається «системою трьох рівнів». Перший — (близько 80% усіх пенсійних виплат в основному фінансується перерозподільчим способом) — охоплює перш за все обов'яз­кове пенсійне страхування всіх працівників за наймом. Перерозподільча система характеризується тим, що на виплати пенсій немоло­дим спрямовуються надходження до фонду пенсійного страхування (відомства пенсійного страхування). У Німеччині цими надходжен­нями є внески страховок застрахованих осіб і працедавців, а також дотації держави. Цієї пенсії достатньо для забезпечення нормального рівня життя літньої людини. Другий і третій рівні пенсійного забезпечення — з фундацій підприємств і приватні накопичення — фінан­суються накопичувальним способом.

Умовою одержання пенсії є необхідний передпенсійний термін. Пенсія за віком, як правило, виплачується після досягнення 65 років. За певних обставин вона може виплачуватися вже при досягненні 63 або 60 років. Жінки отримують пенсію за віком з досягненням 60 років.

Дуже складною є для Франції проблема пенсійного забезпечен­ня. В 1999 р. співвідношення частки населення пенсійного віку до 20—60-річних становило 1:3, а на виплату пенсій витрачалось 12% ВВП. Але в 2040 р. це співвідношення досягне 2:3, а частка ВВП відповідно — до 20%. Уряд змушений йти на підвищення пен­сійного віку, що викликає протест насамперед з боку держав­них службовців, оскільки багато з них виходять на пенсію у віці 50—55 років.