3. Податкові реформи в країнах з розвиненою ринковою економікою: мета, необхідність проведення і основні заходи

Учені вважають, що основу податкової реформи у розвинених країнах мають становити ліквідація системи податкових пільг, повернення до «старої» податкової бази (із неоподатковуваним мінімумом), зниження податкових ставок. Така реформа ді­стала б підтримку в громадян, оскільки в результаті її прове­дення суттєво знизилися б податкові ставки. Проте якщо грома­дяни очікуватимуть повтору вищеописаного процесу, вони не підтримають реформу. Можливо, саме це й окреслює проблематику реформування системи прибуткового оподаткування. Розглянемо два приклади реформування прибуткового податку.

У США вже у 80-ті роки ряд фінансистів, зокрема P. E. Холл, А. Рабушка, вимагали радикальної відмови від чинної в ті часи складної системи федерального прибутко­вого податку. Вони виступали за усунення податкових «лазівок» і перехід до податку з неоподатковуваним мінімумом та стабільними ставками. Такий податок називають опосередковано прогресивним.

За допомогою даного податку досягається підвищений рівень оподаткування високих доходів шляхом не підвищення ставок, а введення неопо­датковуваного мінімуму. Одержувачі низьких доходів отримають тоді трансфери, які залежатимуть від величини до­ходу і мають замінити соціальні виплати.

Запропонований М. Фрідменом у 1962 р. негативний прибутковий податок «підкуповує» ідеєю інтеграції податкової системи в соціальну політику. У разі запровадження такої системи прибуткового оподаткування складна система соціальних виплат могла би бу­ти замінена трансферами, які залежать від рівня доходів. З під­вищенням рівня доходу такі трансферні платежі (так звані «бюргерські гроші») поступово б зменшувались, що усунуло б раптовість зниження особистого доходу. Внаслідок такої ре­форми вигідною стала б робота навіть за низького рівня оплати праці. Проте недослідженими залишаються побічні ефекти. Так, подібні заходи можуть привести до зниження рівня зар­плати, а отже, зростання кількості претендентів на трансфери. Наслідком цього могло бути колосальне зростання витрат, зу­мовлене дією негативного прибуткового податку. То­му негативний прибутковий податок не був запроваджений жодною податковою реформою. Інша причина полягає в опорі бюрократії, для якої надзвичайно складна й заплутана система соціального забезпечення населення є найоптимальнішою аль­тернативою спрощеній системі трансферних платежів.

В американських Законах про податкову реформу від 1986 і 1992 pp. була здійснена спроба запровадити цілий пакет пропозицій щодо зниження податкових ставок та ліквідації ря­ду пільг. У принципі головної мети вдалося досягти. Граничні податкові ставки федерального прибуткового податку для гру­пи осіб із найвищими доходами були знижені з 50 % до 28 % (1986) та до 31 % (1992). На додаток до цього ліквідовано знач­ну кількість вирахувань із податкової бази. Даний рівень оподаткування доходу доповнювався прибутковим подат­ком, що стягувався в окремих штатах.

Схожі ідеї були покладені в основу німецької податкової реформи 1990 р. В рамках пакета заходів законо­давець прийняв рішення про зниження граничних податкових ставок та ліквідацію ряду вирахувань. Гранична податкова ставка була знижена з 56 % до 53 %. Скасовано також деякі ви­ди вирахувань із податкової бази. Проте податкова система ли­шалася складною та затратною.

З тих пір податкова система зазнала двох ключових змін. У 1995 р. було запроваджено додатковий збір, так званий збір із солідарності. Він становив 7,5 % (5,5 % з 1998 р.) суми подат­кових зобов'язань із прибуткового податку. Цей збір розгля­дається в податковому праві як сепаратний податок. Податкові ставки поділені на три групи:

а) Базовий неоподатковуваний мінімум для неодружених осіб і для подружжя.

б) До базового неоподатковуваного мінімуму примикає «прогресивна зона». Базова ставка прибуткового податку — 25,9 % — підвищується з доходами і переходить у тариф прибуткового податку 1990 р.

в) «Пропорційна зона» охоплює високі доходи і перед­бачає застосування фіксованої граничної ставки податку 53 %.

Спроби реформувати німецьку систему прибуткового опо­даткування спирались на цілу низку радикальних пропозицій. Так, Християнсько-демократичний союз пропонував запровади­ти так звану трирівневу систему ставок: 8 % — для річного до­ходу від 12 000 до 20000 марок, 18 % —для доходу від 20 000 до 30 000 марок і 28 % — для доходу понад 30 000 марок. Віль­на демократична партія подала пакет своїх пропозицій, де та­кож передбачалась багаторівнева система ставок (15, 25 і 35 %). За багаторівневу систему ставок виступала й Наукова рада при Федеральному міністерстві економіки (1996), яка запропонува­ла ставки 10, 20 і 30 % (максимальна ставка — щодо доходу по­над 30 000 марок). Для низьких доходів передбачався менший рівень оподаткування.

Спільним для всіх чотирьох пропозицій є те, що вони перед­бачають зменшення податкового тиску на основі ліквідації ці­лого ряду пільг. Проте єдиної думки щодо того, якими є опти­мальна кількість пільг і оптимальна ставка податку, не існує.

Іншу пропозицію висунула команда М. Розе (1990): запровадити прибутковий податок, якому підлягав би тільки доход, одер­жаний від трудової діяльності за винятком доходів, одержаних у вигляді відсотків. Такі доходи мають оподатковувати­ся на рівні підприємства.

Перевага багаторівневої системи податкових ставок полягає в її простоті. Кожен платник податку, який приблизно може спрогнозувати свій доход, знає, до якої категорії платників він належить.

Якщо одержувач доходу несе видатки на утримання сім'ї, то він вважається менш платоспроможним, а тому й має одержувати пільги від держави.

У випадку прогресивного прибуткового оподат­кування слід звернути особливу увагу на вибір форми оподат­кування доходів подружжя. В результаті нарахування сукупної суми податку при розщепленні доходів подружжя (варіант а) ми одержимо результат, що збігатиметься з рівнем оподаткування доходів подружжя за автономного нарахування податку (варіант б) або за нарахування сукупного податку без викорис­тання методу розщеплення їхніх доходів (варіант в).

а) Унаслідок нарахування сукупного податку з вико­ристанням методу розщеплення доходів подружжя, наприклад, у Німеччині, оподатковуваний доход подруж­жя підсумовується, ділиться на два й кожна з частин оподатко­вується окремо за чинною (для даної величини доходів) став­кою податку.

б) При роздільному нарахуванні податку доход кожного з подружжя оподатковується автономно. Така форма оподаткування діє в Австрії.

в) При нарахуванні сукупного податку доходи чоловіка та дружини додаються. Сукупний податко­вий тягар при цьому значно вищий, ніж при нарахуванні податку з розщепленням доходів подружжя. Хоча даний метод оподаткування практикується у Швейцарії.

Оскільки діти не є одержувачами доходів, а отже, не є платниками податків, схема розщеплення доходів як за пропорційної, так і за прогресивної податкової системи зменшує податкові зобов'язання сім'ї. Загалом виділя­ють чотири методи оподаткування сімей з дітьми.

а) Збільшення дільника при розщепленні доходів на 0,5 з розрахунку на кожну дитину у Франції.

б) У Німеччині практикується зменшення бази для нара­хування податку в розрахунку на кожну дитину.

в) Вирахування із суми податкових зобов'я­зань сімей із дітьми незалежно від рівня їхнього доходу. У Німеччині дозволяється вилучати з річної суми нарахованого подат­ку визначену суму у розрахунку на кожну дитину, якщо платник купує або будує власний будинок

г) Звільнення від оподаткування коштів на утримання дітей — один із найвагоміших інструментів фіскальної під­тримки сімей з дітьми в Німеччині. При наданні даної податко­вої пільги враховується кількість дітей у сім'ї та величина до­ходу, одержуваного батьками. Не оподатковується також допо­мога на дітей у віці до двох років.

Головною метою реформування є зниження податкових ставок, яке компенсується масштабним скасуванням податкових пільг. Така стратегія була максимально втілена в життя в США. В Німеччині такого роду ідеї викликають скепсис і реформи просуваються повільно .

У США в напрямі максимального обмеження процесів «тінізації» ефективно функціонують досконалі правові механізми. Ба­гато положень федерального законодавства, спрямованих на рішучу боротьбу із «відмиванням» грошей були встановлені у зв'язку з прийняттям протягом 1970—1988 pp. п'яти спеціальних законодавчих актів.

Важлива особливість американського законодавства: не податкове управління повинне довести незаконність дже­рел доходів фізичної особи, а сам платник податку на вимогу податкових органів зобов'язаний документально підтвердити легітимність походження всіх коштів та майна, що знаходяться (або знаходились) у його розпоря­дженні.

За американськими законами ухилення від сплати податків є сер­йозним кримінальним злочином. Тому методи фінансового розсліду­вання включають в себе не тільки суто фінансові заходи, такі, як перевірка бухгалтерських книг і звітів, перевірка кредитних докумен­тів і банківських рахунків та чеків платника податків. Існують також і спеціальні заходи, характерні для роботи правоохоронних органів. Це таємні спостереження і обшуки, підслуховування телефонних роз­мов і перлюстрація поштових відправлень, опитування свідків і осіб з оточення підозрюваного та інше. Платні інформатори, які допомага­ють викрити порушників податкового законодавства, отримують до 10 відсотків від суми пені, нарахованої за несплату податків.

У 1986 р. Конгрес США прийняв новий закон про оподаткування, який був спрямований на посилення контролю за доходами насе­лення.

Згідно з цим законом за невірно заповнену податкову декларацію на платника податку може бути накладено штраф до 1 тисячі доларів. За порушення термінів відправки податкової декларації стягується штраф у розмірі 5 відсотків від не сплаченої вчасно суми за кожен місяць заборгованості або за частину місяця. Штраф не повинен перевищувати 25 відсотків від сукупної суми не сплаченого прибут­кового податку.

Навмисне заниження величини доходу карається штрафом до 5 тисяч доларів і тюремним ув'язненням до 5 років або тільки тю­ремним ув'язненням. До того ж, платник податків зобов'язаний спла­тити знов нараховані податки, а також пеню у розмірі 50 відсотків від суми нарахованого податку.

У податковій політиці Японії наприкінці 80-х років XX століття відбулися наступні зміни.

1. Диференційований підхід до оподаткування великих, дрібних і середніх компаній:

а) для великих компаній — ставка податку була до 1989 р. — 40%; з 1990 р. - 37,5; з 1 квітня 1999 р. - 34,5%;

б) для середніх і малих компаній ставка податку була у 1989 р. — 29%; з 1990 р. - 28%.

2. Максимально можливий розмір усіх прямих податків, які спла­чує юридична особа, становить з 1990 р. 58% від суми річного при­бутку.

3. Введені податкові ставки для 4-х базових типів сімей (холостя­ки, бездітні, сім'я з однією дитиною, з двома і більше дітьми (неопо­датковуваний мінімум для сімей з дітьми — 15,4 тис. доларів, а на холостяка — 7,7 тис. доларів).