19 Лекції «Фінанси» Тема 18. Фінанси країн з розвиненою ринковою економікою

Тема 18. Фінанси країн з розвиненою ринковою економікою

1. Загальні закономірності і національні особливості державних фінансів у країнах з розвиненою ринковою економікою

2. Бюджетне регулювання ринкової економіки та соціальних питань розвитку в розвинених країнах

3. Податкові реформи в країнах з розвиненою ринковою економікою: мета, необхідність проведення і основні заходи

4. Склад і структура бюджетних доходів країн з розвиненою економікою

5. Система соціального страхування в країнах з розвиненою ринковою економікою

6. Особливості організації бюджетного процесу в США, Японії, країнах ЄС

1. Загальні закономірності і національні особливості державних фінансів у країнах з розвиненою ринковою економікою

Для державних фінансів країн з розвиненою ринковою економікою характерні як загальні закономірності, так і національні особливості у підходах до формування доходів та розподілу видатків, бюджетного регулювання економіки та соціальних питань, у напрямах реформування податків тощо.

Метою формування державних доходів є перерозподіл ресурсів з приватного використання у державне використання для виконання державою своїх функцій.

Наслідками такого перерозподілу є:

1. Досягнення політичної рівноваги, тобто громадянської згоди на виплату податків в обмін на послуги держави. Якщо вказаний обмін є еквівалентним, то у суспільстві буде існувати політична рівновага щодо використання державою своїх фінансів.

2. Досягнення ринкової рівноваги. Це означає, що фінансові ре­сурси, вилучені державою за допомогою податків, використовуються державою з тією ж ефективністю, з якою вони могли б бути вико­ристані у приватному секторі.

3. Ефективність перерозподілу доходу. Тобто, зменшення доходів, одержаних у приватному секторі, та використання цих доходів у державному секторі таким чином, щоб ці доходи обумовили міні­мальний вплив на зростання цін у приватному секторі і не призвели до зменшення виробництва у цьому секторі. Зрозуміло, що цього не уникнути, але мінімізувати втрати приватного сектора необхідно.

Принципи формування державних доходів:

• максимальна вигода споживачам від використання державних доходів;

• платоспроможність (податки повинні відповідати платоспро­можності платника);

• рівність в оподаткуванні.

Виділяють два види рівності:

1. Горизонтальна рівність: платники з однаковими доходами, май­ном чи рівнем споживання сплачують рівні податки.

2. Вертикальна рівність: платники з неоднаковим рівнем доходів платять різні податки у відповідності до критерію справедливості (більші доходи — більші податки, менші доходи — менші податки).

Критерій справедливості в різних суспільствах залежить від багатьох чинників, у першу чергу від матеріального стану в суспільстві. Чим сус­пільство заможніше, тим відносно невеликі податки на багатих, і навпаки.

Видатки сучасної правової держави фінансу­ються за допомогою наступних методів:

1. податкових фінансів, або сукупності податків та зборів, що сплачуються до бюджету. У більшості країн податкові доходи урядів мають тенденцію до зростання;

2. позичкових фінансів (використання позичених коштів держа­вою для фінансування видатків). їх відмінність від податкових фі­нансів полягає у добровільному характері перших (позичкових фі­нансів);

3. інфляційних фінансів (за рахунок емісії державою додаткових грошей);

4. добровільних внесків громадян, організацій і підприємств;

5. оплати державних послуг (мито, держмито тощо);

6. цільових фінансів (спеціальних податків, призначених для фі­нансування певних видів державної діяльності, на спецпрограми роз­витку регіону. Приклад — податок на розвиток східних земель у ФРН);

7. використання коштів від державної монополії на виробництво і торгівлю окремими групами товарів (спирт, горілка, тютюн тощо).

У другій половині XX ст. в усіх розвинутих країнах світу у доходах бюджетів почала зростати частка непрямих податків. Причиною цього є важкість ухилення від цих податків, відносна простота (для держави) їх збору, а також зростання споживання високоякісних товарів (послуг). Важливою тенденцією є те, що чим нижче рівень розвитку країни з ринковою економікою, тим більшу частку в по­даткових надходженнях до бюджету складають непрямі податки. І навпаки, чим цей рівень вищий, тим більша в них частка прямих податків.

До бази оподаткування в цивілізованих країнах відносять: доходи громадян і юридичних осіб, майно громадян і юридичних осіб, споживання громадян.

Про форми звуження податкової бази в розвинутих країнах

• У багатьох країнах (наприклад, в Італії) до собівартості у пов­ному обсязі включаються витрати на НДДКР (науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи).

• У деяких країнах (наприклад, у Великобританії) до собівартості відносяться поточні витрати приватного характеру, оренда житла, витрати на розважальні заходи для співробітників компанії тощо.

• Формування за рахунок прибутку до його оподаткування деяких фондів (фонду безнадійних боргів, резервного фонду тощо).

• Відшкодування збитків компаній за рахунок прибутків декіль­кох попередніх років або за рахунок майбутніх періодів.

У більшості розвинутих країн частка доходів бюджету у ВВП (податковий тягар) коливається від 30% (США та Японія) до 37,6% (Німеччина), а в Скандинавських країнах — близько 50% (Швеція — 56,7%).

Про структуру податкового тягаря

1. В розвинутих країнах основний тягар прямих податків несуть фізичні особи. Так, частка особистого прибуткового податку і подат­ку на прибуток корпорацій в сукупних доходах центрального уряду становить відповідно: у США — 41,37 і 8,72%; в Японії — 32,29 і 29,68%, у Німеччині 14,18 і 3,98%.

2. Частка непрямих податків (ПДВ + податки на товари та послу­ги) поступається прямим податкам у структурі доходів бюджетів європейських країн. Так, у Франції вона складає 45,53%, у Німеччині — 36,08%, у Великобританії — 48,61%. Причому, в структурі непрямих податків розвинутих країн переважають специфічні акцизи, а не уні­версальний акциз (ПДВ).

Суть сучасної моделі розподілу в розвинутих країнах полягає у визнанні рівності всіх перед законом і включає механізм перерозпо­ділу доходів за допомогою прогресивного оподаткування і трансферт­них платежів. Цю модель називають змішаною, оскільки вона поєд­нує елементи ліберальної та соціальної моделей розподілу.

Складові змішаної моделі розподілу

1. Програми із створення реальних рівних стартових можливостей (в т. ч. за допомогою державних програм розвитку людського капі­талу).

2. Програми підтримки малого і середнього бізнесу.

3. Політика високих податків на спадщину та майно.

4. Антимонопольна політика.

5. Надання гарантій соціального захисту з боку держави тощо.

Види моделей розподілу в ринковій економіці: ліберально-ринкова, соціально-ринкова.

Ці моделі мають, крім усього іншого, і національну специфіку (в США вона інша, ніж у Німеччині).

До ліберально-ринкової відноситься американська мо­дель розподілу. Її основним принципом є індивідуальна відповідальність окремого громадянина за свій рівень життя.

До соціально-ринкової моделі відноситься передусім німецька мо­дель розподілу. Її основним принципом є колективна (або солідарна) від­повідальність за рівень життя окремого громадянина. Громадяни отримують більшу до­помогу з бюджету, а наголос тут робиться на дотриманні єдиного державного мінімуму доходу для всіх членів суспільства.

Так, частка соціальних виплат і податків у сукупному ВВП країн ЄС за період з 1970 по 1992 р. зросла з 34,4% до 40%, в той же час у США вона залишалась незмінною (близько 30%).

Крім цього, податкові і соціальні виплати становлять близько 40% всіх видів видатків на робочу силу в ЄС, що значно вище, ніж у США.

Вимогам ринкової справедливості відповідає організація транс­фертних платежів у США за цільовими програмами незалежно від рівня доходу (пенсійні і страхові внески насамперед). На думку аме­риканців, ці виплати є грошовою компенсацією їх попереднього тру­дового і підприємницького внеску.

Сус­пільна практика XX ст. у розвинених країнах підтвердила тезу А. Вагнера про неухильне зростання суспільних витрат з прогресом людської цивілізації (табл. 18.1).

Таблиця 18.1 Питома вага державних видатків у ВВП, %

Роки	Країна
	США	Німеччина	Велика Британія
1950	22,3	31,2	33,6
1960	28,1	32,9	33,2
1970	28,1	39,1	37,9
1980	33,4	48,9	44,9
1990	36,0	45,8	42,7
2000	37,4	50,6	46,4

Бюджетну систему США (як й інших федеральних держав) утво­рюють три ланки:

1. федеральний бюджет;

2. бюджет членів федерації (штатів);

3. місцеві бюджети, які не входять до складу федерального бюджету.

Структура федерального бюджету США

У США федеральний бюджет складається з 2-х частин:

1. урядовий бюджет;

2. довірчі фонди (траст-фонди).

За рахунок урядового бюджету фінансуються загальні економічні і соціальні програми, що позитивно впливає на економіку США. Так, 1 долар федеральних капітальних вкладень дає приріст у 2 долари капітальних вкладень у приватний сектор.

ВВП і бюджет у США

Сумарні витрати державного бюджету США становили 20,1% ВНП у 1997 р., а в 2003 р. вони мали становити 18,8%, тобто ско­ротитися.

Довірчі фонди мають цільовий характер, і більшість з них пов'я­зані з діяльністю галузей виробничої інфраструктури (федеральними автострадами, аеропортами, електростанціями). Доходи довірчих фондів утворюються за рахунок надходжень від використання дер­жавної власності. Статус довірчих мають також соціальні і пенсійні фонди. Вони формуються в основному за рахунок внесків працівників державного і приватного секторів, відрахувань уряду і підприємців.

Особливості фінансів штатів і місцевої влади

• Органи влади штатів і місцевих адміністративних одиниць автономні у проведенні бюджетної політики, включаючи податкову політику (див. табл. 6.2).

• Місцеві бюджети не входять у федеральний бюджет.

• Мінімальне втручання федерального уряду у бюджетний процес: у бюджетах штатів частка власних надходжень становить 80% дохо­дів, а федеральних субсидій — тільки 20%.

• Доходи місцевих органів влади на 40% формуються за рахунок відрахувань від доходів федерального бюджету чи штату.

У цілому в США нараховується 19 тис. муніципалітетів, 17 тис. міських самоуправлінь, 15 тис. шкільних округів. Органи влади міс­цевих адміністративних одиниць автономні в проведенні податково-бюджетної політики, мають певну свободу дій у виборі й викорис­танні джерел фінансування. Проте існує залежність від зовнішніх джерел, яка різна у зв'язку з різноманітністю місцевих фіскальних структур, неоднаковим соціально-майновим рівнем. Наприклад, най­більш залежні від федеральної допомоги міста Анкоридж (Аляска) — на 71,3%, Вашингтон - на 40,8%, а найменше - Йонкерс (штат Нью-Йорк) — на 1,7%.

Нині спостерігається тенденція до зростання місцевих податкових надходжень, що пояснюється розширенням сфери діяльності місцевої влади, децентралізацією управління.

До особливостей фінансової системи Японії можна віднести такі:

1. Міністерство фінансів — основа фінансової системи Японії. Мін­фін розробляє і контролює виконання бюджету. У його штаті 2 тис.службовців, які досить добре оплачуються.

2. Податкова служба (близько 50 тис. чол.)

3. Бюджет соціальних рахунків (їх 38).

4. Дев'ять фінансових корпорацій, у тому числі корпорації фінан­сування дрібного і середнього бізнесу, корпорації розвитку окремих районів (Тохоку, Хоккайдо).

5. Податкові ставки залежать від типу сімей (бездітна сім'я, сім'я з дітьми тощо).

6. Місцеві органи влади збирають до своїх бюджетів приблизно 30% податків, а до державного бюджету — 70%.

7. Дотації місцевим бюджетам становлять до 40% їх доходів..

8. Щорічний приріст державного боргу становив донедавна 2,9%.