81. Феномен масової культури.

Становлення "масового суспільства" внесло суттєві зміни у цю взаємодію, створивши специфічний для культури постмодерної доби феномен, що отримав назву масової культури, або маскульту. Масова культура – це загальнодоступна культура, яка не виражає вишуканих смаків аристократів або духовних пошуків людини. Най більше поширення її припадає на середину XXст., коли засоби масової інформації заполонили більшість країн цивілізованого світу.

Започаткував маскульт, як вважають, Голлівуд, масова комерційна продукція якого дала підстави назвати його "фабрикою мрій". "Голлівудизація" поступово захопила книгодрукування, пресу, живопис. На ринок ринув потік коміксів, детективів, "жіночих романів". Театральні сцени заполонили мюзікли і зворушливі мелодрами, розквітла "жовта" преса. Надзвичайного масштабу набула "індустрія розваг" — від Діснейленду до телевікторин. Творці масової культури стали носіями "естетики ескапізму" — свідомого відвернення її споживачів від протиріч реального життя до віртуального світу мелодраматичних героїв і надуманих проблем.

Поняття "культура", що колись означало моральну й інтелектуальну витонченість, втратило елітарний зміст.

Соціологи, характеризуючи масову культуру, визначальною рисою її називали комерційне спрямування: мистецтво, науку, релігію, політику вона трактує як предмет споживання, ставлення до них підпорядковує економічним міркуванням, логіці ринку (попит породжує пропозицію), а не внутрішній логіці смислу. Масова культура стала продуктом масового виробництва, що виготовляється так само, як інші товари масового споживання. Вона має своїх маркетологов, котрі вивчають потреби ринку, водночас спрямовуючи ці потреби у певне перспективне для виробника русло. Психологи, соціологи, антропологи досліджують багатомільйонну аудиторію: її життя, почуття, думки, те, які гасла, персонажі, ідеї будуть для неї найпривабливішими. Все, що на ринку масової культури користується попитом, негайно піддається тиражуванню. Поширене також визначення масової культури як того, що виявляє себе через певні жанри мистецтва — комедію, оперету, естрадну пісню, мюзікл... Проте "легкі" жанри споконвічно притаманні мистецтву. Людина — це істота різнобічна. їй притаманне і прагнення пережити стан духовної просвітленності від звуків симфонії Бетховена, і бажання відпочити, читаючи шпигунський роман або танцюючи запальний хіп-хоп. Під вплив масової культури часто потрапляє високоосвічена еліта, а представники так званої маси виявляють потяг до "високої" культури. Очевидно, визначити масову культуру можна через той психологічний, ментальний тип людини, яка потребує такої культури.

82. Нова модерністська генерація в українській літературі.

Сучасна українська література (часто сучукрліт або укрсучліт) — українська література останніх десятиліть, створена сучасними українськими письменниками. Термін «Сучасна українська література» багатозначний, проте коли точно не зазначено, від якого моменту літературу називають сучасною, часто мають на увазі сукупність творів, написаних від часу здобуття Україною незалежності в 1991 році. Таке розмежування зумовлене відмиранням після 1991 року загальнообов'язкового для СРСР стилю соціалістичного реалізму та скасуванням радянської цензури. В результаті більшої свободи, відкритості українського суспільства до чужоземних впливів та значно ширших контактів з літературами інших країн сучасна українська література здебільшого відрізняється від радянської зверненням до досі заборонених тем (Голодомор, сексуальність, наркотики, девіантна поведінка і т. д.), використанням нових стилістичних прийомів (прийоми постмодернізму, неоавангарду, нецензурна лексика, використання суржика), різноманітністю та змішанням жанрів, але й своєрідною епатажністю, а також осмисленням соціальних проблем та історичної пам'яті.

Тиск на літераторів в СРСР зменшився із політикою Перебудови. Одним із перших принципово нових явищ в українській літературі кінця ХХ століття було літературне об'єднання Бу-Ба-Бу (Юрій Андрухович, Віктор Неборак та Олександр Ірванець), створене 1987 року. Особливо впливовою була творчість Юрія Андруховича, присутність якого в Івано-Франківську в значній мірі призвела до виникнення Станіславського феномену і разом з ним групи письменників-постмодерністів таких як Юрій Іздрик та Тарас Прохасько. Слідом за Бу-Ба-Бу письменниками 1990-х та 2000-х років було утворено численні інші літературні групи такі як ММЮННА ТУГА, Музейний провулок, 8, Пропала грамота, Нова деґенерація, Червона Фіра, Творча асоціація «500», Західний вітер, Пси святого Юра, Орден Чину Ідіотів, Друзі Еліота та інші.

Значною подією в українському літературному житті була публікація роману Оксани Забужко "Польові дослідження з українського сексу", який став бестселером та витримав десять перевидань. Літературні твори Сергія Жадана одержали численні національні та міжнародні нагороди, були перекладені тринадцятьма мовами, зробивши автора одним з найвідоміших сучасних українських письменників.

Твори сучасних поетів і прозаїків видавалися у численних антологіях: Мала українська енциклопедія актуальної літератури, Іменник, 100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки, Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років та ін.

Для нової україномовної літератури характерне зниження пафосу типового для соцреалізму. Багато творів відзначені іронією, переоцінкою цінностей та зверненням до тем, що були забороненими за радянських часів. Також завдяки доступу до творів іноземних авторів та до українських творів 1920-1930-х років та до діаспорної літератури в українській літературі значно розширилося стильове різноманіття.

Однією з особливостей творчості українських поетів 1990-х та 2000-х є застосування мультимедіа та перформансів. Так Юрій Андрухович виконував свої вірші разом з гуртом Карбідо, а Сергій Жадан — разом з гуртом Собаки в космосі. Для цього періоду характерна також велика кількість фестивалів та слемів. Важливим літературним фестивалем сучасної України став щорічний Форум видавців у Львові.

Популярними авторами в Україні є Марія Матіос, Люко Дашвар, Андрій Курков та інші. Численними преміями відзначені твори подружжя письменників-фантастів Марини та Сергія Дяченків.

На поприщі історичних та детективных романів багатьма преміями відмічалися твори Василя Шкляра. Його містично-детективний роман 1999 року «Ключ» витримав понад 12-ть видань (станом на 2009 рік) та перекладено кількома мовами[1]. Розголосу також набув історичний роман 2009 року «Залишенець. Чорний ворон», який піднімає заборонену та замовчувану за радянських часів тему боротьби українських повстанців проти більшовиків в 1920-х роках.

Твори сучасних українських письменників таких як Оксана Забужко, Юрій Андрухович та Сергій Жадан були перекладені численними іноземними мовами. З початку 1990-х років вийшло декілька антологій української літератури в перекладах. Багато сучасної української літератури перекладається на польську мову зокрема завдяки перекладачці та літерознавцю Олі Гнатюк.

В 2008 році російський переклад роману Сергія Жадана «Anarchy in the UKR» увійшов до короткого списку літературної пермії "Національний бестселер" і одержала грамоту "Книга року" на Московській книжковій виставці-ярмарку. Згідно з рейтингом німецької телерадіокомпанії SWR, в 2009 році німецький переклад збірки «Гімн демократичної молоді» Сергія Жадана посів перше місце серед рекомендованих іншомовних книжок, у якому роман Льва Толстого «Анна Кареніна» був на сьомому місці. В 2010 році висунутий на знання "Людина року" російським журналом «GQ» за книгу "Червоний Елвіс".