23.Етнокультурні процеси в Україні хіу-ху ст. На шляху формування українського етносу.

У середині XІV ст. розпочався наступ Литовський держави на Подніпров'я. Він полегшувався князівськими міжусобицями та занепадом Золото! Орди, яка розпалася на кілька улусів. У 1355-1356 рр. литовський князь Ольгерд завоював чернігівсько-сіверські землі, пізніше захопив Київщину та Поділля. Литовське князівство стало великою феодальною державою, більшість населення якого становило руське населення. Порівняно з литовцями Київська Русь мала розвиненіші виробничі відносини, сільське господарство, ремісництво, політичну систему. Широкі міжнародні зв'язки, високий рівень розвитку культури (писемність і літописання, бібліотеки і школи, монументальна культова архітектура, живопис і декоративно-прикладне мистецтво) сприяли прийняттю Литовською державою більш досконало! системи управління, принципів і норм культурного розвитку.

Литовці дотримувалися правила: “Ми старину не рушимо, а новини не вводимо". Місцеві руські феодали зберегли своє володіння, а руські землі — автономію. Русичі займали в державі рівнорядне становище з литовцями; основою литовського судочинства стала “Руська правда". Руська (українська) мова дістала статус державно!, нею велась офіційна документація, урядування, складання грамот і законів, навчання у школах, відправлялася служба в церквах, нею говорили не лише народні маси, а й вища старшина і в королівському палаці.

У Литовському князівстві здобуває популярності православна віра, священикам надаються привілеї, а окремі члени литовський княжої сім’ї приймають православ’я (литовці переважно були язичниками) та поріднюються з українськими князями.

Культурні набутки Київської Русі дали поштовх становленню освітніх і культурних процесів у Литовському князівстві.

24.Відгуки ідей Ренесансу і гуманізму в Україні. «Олельковецький ренесанс» 40-70-х років ху ст.

У 30-х роках XV ст. в українських землях посилилось прагнення позбутися литовського панування, зміцніло тяжіння до відновлення державності. Центром духовного життя знову став Київ, що помалу відновлює значення "матері городів", а також Львів як 416 важливий торговий і ремісничий центр, одне з чільних міст Галицької землі. У 1440 р. відновилося Київське князівство на чолі з Олельком Володимировичем. Його володіння охопили Переяславщину, Київщину, частину Чернігівщини, Полісся, Житомирщину, де політичне відродження колись могутньої держави — Київської Русі пов'язується з економічним і культурним піднесенням. Усе це вимагало практичних знань, розвитку світської науки. Київ став центром раціоналістично-гуманістичного руху, тут працював потужний осередок перекладачів, які ознайомлювали українську суспільність із досягненнями європейської культури.

Саме діяльність цього осередку дає змогу стверджувати суттєві зміни в орієнтації української культури вже у другій половині XV ст. Другий південнослов'янський вплив, міцні зв'язки з Македонією, Сербією, Болгарією та іншими слов'янськими країнами спричинилися до переорієнтації культури: від візантійської містичної традиції, яка вже вичерпала життєдайні сили, до традиції західноєвропейської з її життєстверджуючим раціоналізмом. Завдяки проникненню арабської вченості в європейських університетах християнські ченці розвивали логіку Аристотеля, вдосконалювали мистецтво доведення істини та пошуку нового знання.

Зацікавлення шляхами доведення істини й пошуку нового знання, що мало місце в європейській схоластиці, сприяло також переворотові у світогляді, Надія на потойбічне життя в єдності з Божою благодаттю поступилася місцем прагненню пізнати^ земне життя, наповнити його діяльним сенсом, зробити змістовним і цікавим. Поступовий відхід від візантійської традиції з її орієнтацією на потойбічне спасіння спричинив інтерес до природничо-наукових і логічних трактатів європейського й арабо-єврейського походження. Вчені київського осередку перекладали мовою, наближеною до розмовної української, трактати "Аристотелеві врата" ("Тайная тайних"), "Космографію" і "Шестокрил", а також логічні праці Мойсея Маймоніда й Аль-Газалі "Логіка Авіасафа". Саме ці трактати умовно можна назвати природничо-науковими, адже вони ознайомлювали українського читача з основами знань, необхідних людині в земному житті, а* також творили українську наукову термінологію. Так, "Аристотелеві врата" — це справжня енциклопедія порад стосовно особистої гігієни і поведінки людини. Написаний у формі розмови Аристотеля з його учнем Александром Македонським, який опинився серед незнайомих людей у незвичному кліматі, трактат рекомендує режим харчування та відпочинку, раціонального розміщення війська, дипломатичні стосунки тощо. Поряд із різними збірниками, які розповсюджувалися в Україні на теми лікування і косметики ("Лопаточники", "Рафлі", "Лунники" та ін.) трактат "Арістотелеві врата" переконував людину в її можливостях раціонально організувати здоровий спосіб життя.