19. Візантійський канон та його інтерпретація у мистецтві Київської Русі.

Давньоруська живопис християнської Русі грала в житті суспільства дуже важливу і зовсім іншу роль, ніж живопис сучасна і з цією роллю був визначено її характер. Невіддільна від самого призначення живопису і досягнута нею висота. Русь прийняла хрещення від Візантії і разом з ним успадкувала уявлення про те, що завдання живопису - «втілити слово»,втілити в образи християнське віровчення. Тому в основі давньоруського живопису і лежить велике християнське «слово».

«Образ» по - грецькою - ікона. І вже з глибокої давнини слово «Ікона» стало вживатися і вживається досі як пряме назву для набули широкого поширення в живопису візантійського світу окреме самостійне зображення як правило, написаних на дошці.

Але в широкому сенсі іконою, тобто чином втілив слово, є все створене цієї живописом: зображення, невіддільні від самих будівель храмів,мозаїки, фрески, що прикрашають сторінки рукописних книг. Прагнучи підкреслити призначення і характер живопису візантійського православного світу,часто до неї цілком, а не тільки власне до ікон відносять термін «Іконопис».

В області станкового живопису першим поштовхом впливу візантійського живопису був привіз на Русь ікон. Ікони ці на Русі копіювали, їм наслідували. Коли пізніше крім грецьких ікон на Русь стали привозити іконопис інших православних країн, стало можливим відзначити вплив живопису і цих країн. Християнство - це релігія одкровення. І багато чого пояснюється в ній небесним хистом. Не випадково одним із головних свят зішестя святого духа на апостолів. Моменти дарування понад, одкровення відображені на стародавніх іконах.

Протягом довгих століть живопис візантійського православного світу, втому числі і живопис давньоруська, несла людям, надзвичайно яскраво і повно втілюючи їх в образи, духовні істини християнства. І саме в глибокому розкритті цих істин набувала живопис візантійського світу, в тому числі і живопис Давньої Русі, створені нею фрески, мозаїки, мініатюри, ікони,надзвичайну, небачену, неповторну красу.

У монументальний живопис так само проникали сюжети з прикладного мистецтва. Прикладом можуть служити деякі орнаментальні розписи храмів явно копіюють візантійські тканини. На Київську Русь потрапляло значну кількість ювелірних прикрас, предметів художнього ремесла. Їх також копіювали і їм наслідували. Таким чином і, тут зовнішні впливу проникали на Русь здебільшого через які привозили зразки, не виключені випадки та приїзду самих майстрів Наприклад, услід за готовими виробами зі скла намистом, браслетами, посудом до Києва прибули і візантійські майстри склороби. До кінця ХІ століття безперервне ввезення з Візантії скляних прикрас стає менш регулярним. Останній раз, коли прибули до Києва візантійські мозаїсти закінчили свою роботу в 1106 році. Всі потреби у виробах такого роду задовольняла продукція власних київських майстерень.

20. Архітектура Київської Русі.

На відміну від здавна відомих середньовічних пам'яток Західної Європи світ староруського мистецтва уповні виділився лише за нашої доби. Археологи відновили забудову давньоруських міст, історики архітектури відтворили первісні форми величних архітектурних споруд.

Стилістичні зміни в розвитку окремих видів мистецтва проходять не завжди однаково. Так, наприклад, у декоративно-вжитковому, а певною мірою і в образотворчому мистецтві, деякі традиції живуть довше, ніж в архітектурі, оскільки остання найтісніше пов'язана з потребами сучасності. Завдяки цьому еволюція стилістичних рис у архітектурі простежується чіткіше.

Архітектуру стародавніх слов'ян ми можемо собі лише уявляти. Традиції дерев'яного будівництва сформувалися ще за багато століть до Київської Русі. І на той час, як у Києві з'явилися перші муровані споруди, давньоруські міста являли собою розвинені архітектурні організми, а русичі були досвідченими будівничими.

За перші сто років існування Київська Русь набула сили. Зросли й розбудувалися руські міста - Київ, Новгород, Чернігів, Переяслав, Смоленськ, Полоцьк та інші, що постали на великих водних шляхах, іноді на місцях колишніх племінних центрів, а нерідко зведені як фортеці на важливих для оборони рубежах. Необхідність у будівництві монументальних мурованих споруд була зумовлена потребами молодої держави. Київ повинен був мати храми, які б не поступалися константинопольським, а київський князь - палаци, не гірші ніж у візантійських імператорів.

Другий етап розвитку мистецтва Київської Русі розпочався після смерті Ярослава Мудрого, коли феодальні відносини швидко поширилися у всіх князівствах. Архітектурно-художній стиль другої половини ХІ - початку ХІІ ст. ладом пропорцій, певним геометризмом мас, підкресленою замкнутістю об'ємів значно відрізнявся від живописного, з прагненням до об'ємно просторових композицій стилю Х - першої половини ХІ ст.

У 30 - 80 роки ХІІ ст. архітектура, яскраво відбиваючи часи феодальної роздрібненості, прибирає рис фортечних споруд, важких, могутніх, з вікнами-амбразурами та декором з характерною для романського стилю аркатурою, що походить від оборонних пристосувань замкових стін. Спостерігається спрощення планових і композиційних рішень. Традиційні зв'язки з Візантією підупадають, натомість пожвавлюються зв'язки з країнами Заходу, в першу чергу з сусідами - слов'янськими народами.

Архітектура кінця ХІІ - першої половини ХІІІ відрізняється тенденціями до раціоналізації будівельного виробництва, пошуками нових методів і конструктивних рішень. На противагу графічності попереднього стилю новий стиль за характером - живописний, як то було в ХІ ст. Він підкреслюється яскравими колірними поєднаннями червоного цегляного мурування, білого тла декоративних ніш та елементами фрескового фасадного розпису. Особливо зацікавлює декорування фасадів вставками кольорового каміння та різнобарвної майоліки.