Класифікація кредитів

В нормативно-правових актах існує кілька класифікацій кредитів. Зокрема, окрім класифікації кредитів за ознакою предмета відповідного договору, що міститься в Законі "Про оподаткування прибутку підприємств", інші види кредитів зазначені у Методичних рекомендаціях щодо ведення бухгалтерського обліку кредитною спілкою та об'єднаною кредитною спілкою, затв. розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 18 грудня 2003 р. № 171. Пункт 3.1 цього документа класифікує кредити за такими ознаками:

1) за строком користування:

o з терміном погашення до 3 місяців включно;

o з терміном погашення від 3 до 12 місяців включно;

o з терміном погашення більше 12 місяців;

2) за цільовим призначенням:

o споживчі;

o підприємницькі;

3) за рівнем забезпеченості:

o незабезпечені;

o забезпечені (застава, завдаток, неустойка, порука, притримання, гарантія);

4) за рівнем дотримання позичальником встановленого режиму сплати:

o кредит з нормальним режимом сплати;

o прострочений кредит. Простроченим є кредит, за яким порушення встановленого режиму сплати не перевищує 365 днів;

o неповернений кредит. Неповерненим є кредит, за яким порушення встановленого режиму сплати перевищує 365 днів;

o безнадійний кредит. Безнадійним є кредит, за яким існує впевненість у його неповерненні та за яким є підтвердження про неможливість здійснення стягнення або минув термін позовної давності.

Рішення про визнання кредиту безнадійним приймається кредитним комітетом у порядку, визначеному відповідним положенням. Поняття та види кредиту. Кредитний договір

Стаття 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Положенням про кредитування, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28 вересня 1995 р. № 246і, кредит визначається як позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Кредитна операція - це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника.

Відповідно до статей 47 і 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до кредитних належать такі операції:

- розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

- організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

- здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

- надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

- придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

- лізинг.

Суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором.

Кредити, які надаються банками, поділяються:

за строками користування на:

а) короткострокові - до 1 року; можуть надаватися банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженням коштів у відповідному періоді;

б) середньострокові - до 3 років; можуть надаватися на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень;

в) довгострокові - понад 3 роки; можуть надаватися для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та ін.;

за забезпеченням на:

а) забезцечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

г) незабезпечені (бланкові); за ступенем ризику на:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком; за методами надання на:

а) кредити, що надаються у разовому порядку;

б) кредити, що надаються відповідно до кредитної лінії. Під кредитною лінією розуміється згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний проміжок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання);

за строками погащення на:

а) кредити, що погашаються водночас;

б) кредити, що погашаються у розстрочку;

в) кредити, що погашаються достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника);

г) кредити, що погашаються з регресією платежів;

д) кредити, що погашаються після обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Процес банківського кредитування здійснюється на принципах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості.

Принцип забезпеченості кредиту передбачає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Принципи повернення, строковості та платності означають, що кредит має бути повернений позичальником банкові у визначений у кредитному договорі строк з відповідною платою за його користування. Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів з конкретною метою, визначеною кредитним договором.

Комерційний кредит є товарною формою кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої стосунки і можуть використовувати платіжні засоби у вигляді векселів.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:

оплати боржником за векселем;

передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);

переоформлення комерційного кредиту на банківський.

Лізинговий кредит - це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладенням лізингової угоди.

Іпотечний кредит - це особливий вид відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Консорціумний кредит - це форма кредиту, що надається банківським консорціумом шляхом:

а) акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредиту позичальникам;

б) гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків;

в) зміни гарантованих банками - учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.

Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використовувати цінні папери власної емісії для забезпечення кредитів можна лише з дозволу Національного банку України.

Банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

Банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним за депозитами. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.

Банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів.

Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків.

У разі несвоєчасного погашення кредиту або процентів за його користування банк має право видати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання, якщо це передбачено угодою.

Банки здійснюють кредитування підприємств та організацій на договірних умовах шляхом укладення кредитних договорів. Відповідно до Положення про кредитування ці договори укладаються у письмовій формі як шляхом складання одного документа, підписаного кредитором та позичальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами.

До умов кредитного договору можна віднести: об'єкти кредитування; розмір кредиту; умови видачі та погашення позички; процентні ставки за користування кредитом та порядок сплати процентів; умови здійснення банківського контролю за використанням коштів; способи забезпечення виконання зобов'язань за договором клієнтом; майнова відповідальність за порушення умов договору тощо.

Форму кредитного договору затверджено постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. як додаток до Положення про кредитування.

Суб'єкти підприємницької діяльності - резиденти України - відповідно до ст. 4 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" мають право на отримання кредитів від іноземних суб'єктів господарської діяльності. Кредити в іноземній валюті надаються юридичним особам - резидентам, фізичним особам - резидентам, які займаються підприємницькою діяльністю, резидентам за операціями, що здійснюються ними з використанням платіжних карток міжнародних платіжних систем, та юридичним особам - нерезидентам - банківським установам.

Позичальники погашають отримані кредити в іноземній валюті за рахунок валютних надходжень від усіх видів зовнішньоекономічної діяльності. Для погашення кредитів може бути використана іноземна валюта, придбана на міжбанківському валютному, ринку України.

Відповідно до п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 p. № 15-93 одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо строки і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України. Згідно із встановленим порядком уповноважений банк, що має ліцензію на право здійснення операцій з валютними цінностями, може залучати кредитні ресурси від іноземних банків-кореспондентів без отримання ліцензії НБУ строком до одного року. Інші резиденти-позичальники повинні отримати ліцензію у порядку, встановленому Положенням про порядок надання резидентам України індивідуальних ліцензій та свідоцтв про реєстрацію на одержання кредитів в іноземній валюті від іноземних кредиторів, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 1995 р. № 329 (із змінами та доповненнями від 7 травня 1997 р).

Для отримання індивідуальної ліцензії резидент-позичальник (крім уповноваженого банку) повинен подати до НБУ:

клопотання позичальника-резидента;

лист уповноваженого банку на адресу Національного банку України зі згодою на обслуговування кредиту, із зазначенням реквізитів рахунка, на який буде здійснюватися переказ валютних коштів, та з експертним висновком банку щодо кредитного проекту (у вигляді додатка до листа), підготовленого на підставі документів позичальника, зазначених у Положенні, а саме:

- копії свідоцтва про державну реєстрацію, засвідченої нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію, та один з примірників належним чином оформленого та затвердженого статуту або його копію, засвідчену нотаріально;

- копії кредитної угоди;

- техніко-економічного обгрунтування потреби в одержанні кредиту;

- розрахунків окупності кредиту;

- графіка погашення заборгованості за кредитом (з урахуванням процентів);

- висновку аудиторської організації про фінансовий стан позичальника;

- копії балансу позичальника на останню звітну дату, засвідченої органом державної податкової служби;

- копій контрактів, що забезпечують реалізацію кредитного проекту;

- ліцензій чи інших дозволів на експорт продукції відносно цього проекту, які встановлені державними органами;

- інформації чи документа про забезпечення кредиту, якщо таке передбачено кредитною угодою.

Якщо резидент-позичальник є державним підприємством, йому необхідно додатково подати клопотання відповідного державного органу про отримання кредиту, а якщо кредитною угодою передбачена застава майна - письмову згоду органу, уповноваженого управляти цим майном, на передачу його в заставу.

Уповноважений банк для одержання свідоцтва про реєстрацію подає до Національного банку України клопотання банку та

кредитну угоду з нерезидентом з графіком погашення заборгованості за кредитом.

Індивідуальна ліцензія чи свідоцтво про реєстрацію видається резиденту-позичальнику для реалізації тільки одного кредитного проекту і не може бути підставою для залучення іншого проекту чи збільшення суми кредиту та здійснення інших валютних операцій.

Індивідуальна ліцензія дійсна на весь час користування кредитом, якщо протягом 60 днів з дати її видачі позичальник одержав кредит повністю або його частку. За неможливості з поважних причин розпочати освоєння кредиту в цей термін резидент-позичальник може звернутися до Національного банку України з обгрунтованим клопотанням про подовження строку дії індивідуальної ліцензії за умови подання позитивного клопотання уповноваженого банку з цього приводу.

Уповноваженому банку для отримання індивідуальної ліцензії на залучення кредитних ресурсів від іноземних банків-кореспондентів строком понад один рік необхідно подати Національному банку України клопотання і кредитну угоду з нерезидентом із зазначенням графіка погашення заборгованості за кредитом.

Отримання резидентом-позичальником кредиту в іноземній валюті від іноземного кредитора без індивідуальної ліцензії НБУ тягне за собою застосування передбаченого ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" штрафу у сумі, еквівалентній сумі одержаного кредиту, перерахованій у валюту України за курсом НБУ на день здійснення операції.

Контроль за погашенням кредиту, отриманого резидентом України в іноземній валюті від іноземного інвестора, покладається на уповноважений банк.

10. Охарактеризувати особливості виконання кредитних зобов’язань. Кредитні правовідносини. Кредитний договір. Виконання зобов’язань і

способи забезпечення їх виконання

Взагалі під кредитними правовідносинами розуміють такі, що виникають з

приводу надання (передачі, використання) грошових коштів на умовах

повернення. Предметом кредиту можуть бути й інші речі, які визначаються

родовими ознаками, однак такі договори менш поширені в практиці, аніж

договори з надання грошових коштів. Кредитні правовідносини у широкому

розумінні виникають і на підставі надання однією стороною іншій за

договором авансу, попередньої оплати, відстрочення та розстрочення

оплати товарів, робіт або послуг, тобто — комерційний кредит.

У вузькому розумінні кредитні правовідносини — це правовідносини, що

охоплюються поняттям кредитного договору (банківської позички).

За кредитним договором банк або інша кредитна організація

(кредитодавець, кредитор) зобов’язується надати кошти (кредит)

позичальникові у розмірі та на умовах, передбачених договором, а

позичальник зобов’язується повернути грошову суму та сплатити проценти

по ній. Кредитний договір є різновидом договору позички, тому до

правовідносин, що виникають на його основі, застосовуються ті ж правила,

що діють для договорів позички.

Сторонами договору є кредитодавець — банк або інша кредитна організація,

яка надає кошти, а також позичальник — особа, якій надаються кошти.

Предметом договору кредитування є сума грошових коштів (речей,

визначених родовими ознаками), яка передається позичальникові на умовах

повернення та сплати процентів.

Кредитний договір укладається в письмовій формі, недодержання якої

призводить до недійсності договору. Він є оплатним, консенсуальним,

двостороннім.

Кредитодавець вправі відмовитися від надання позичальникові

передбаченого договором кредиту повністю або частково у разі порушення

процедури визнання позичальника банкрутом або ж за наявності інших

обставин, які явно свідчать про те, що надана позичальникові сума не

буде повернута своєчасно. У разі порушення позичальником передбаченого

договором зобов’язання щодо цільового використання кредиту кредитодавець

має право також відмовитися від подальшого кредитування позичальника за

договором.

Позичальник має право відмовитися від одержання кредиту повністю або

частково, сповістивши про це кредитодавця до встановленого договором

строку його надання, якщо інше не передбачено договором, законом, іншими

нормативно-правовими актами.

Кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів на суму

кредиту у розмірах і в порядку, що встановлені договором. Якщо договір

не містить умови про розмір процентів, він визначається обліковою

ставкою банківського процента (ставкою рефінансування), встановленою

Національним банком України. У разі відсутності іншої угоди проценти

виплачуються щомісяця до дня повернення суми кредиту.

Позичальник зобов’язаний повернути кредитодавцеві відповідну суму коштів

у строк та в порядку, встановленому договором. Якщо позичальник не

виконав цього зобов’язання, він повинен сплатити пеню (у вигляді

він повинен сплатити пеню (у вигляді

процентів) від дня, коли настав строк виконання, до дня повернення

коштів кредитодавцеві, незалежно від сплати процентів за умовами

договору.

Договір кредитування може забезпечуватися заставою, порукою чи

гарантією. У разі невиконання позичальником зобов’язань, передбачених

договором, щодо забезпечення повернення суми кредиту, а також у разі

втрати забезпечення або погіршення його умов за обставин, за які

кредитодавець не несе відповідальності, він вправі вимагати від

позичальника, якщо інше не встановлено договором, дострокового

повернення суми кредиту та сплати належних процентів.

Виконання зобов’язань і способи забезпечення їх виконання

Виконання зобов’язань можливе у таких формах: в повному обсязі;

частинами; покладення виконання зобов’язання на третю особу. При цьому

зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк

відповідно до вимог чинного законодавства, договору, а при відсутності

таких вказівок — відповідно до вимог, що звичайно висуваються.

Одностороння відмова від виконання зобов’язання, так само, як і

одностороння зміна умов договору, не допускається, за винятком випадків,

передбачених законом.

Кредитор вправі не приймати виконання зобов’язання частинами, якщо інше

не передбачено законом, договором або не випливає з суті зобов’язання.

Виконання зобов’язання, що виникло з договору, може бути покладене в

цілому або в частині на третю особу у разі, коли це передбачено

встановленими правилами, а так само, якщо третя особа пов’язана з однією

із сторін адміністративною підлеглістю або відповідним договором. У

такому разі відповідальність за невиконання або неналежне виконання

зобов’язання несе сторона за договором, з якого воно виникло, якщо

законодавством не передбачено, що відповідальність несе безпосередній

виконавець. Однак, якщо із закону, договору або суті зобов’язання не

випливає обов’язок боржника виконати зобов’язання особисто, кредитор

повинен прийняти виконання, запропоноване за боржника третьою особою.

Зобов’язання мають виконуватися якісно і в установлений строк. У разі,

коли строк його виконання не встановлено або визначено моментом

витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник — провести

виконання в будь-який час. При цьому боржник повинен виконати таке

зобов’язання в семиденний термін з дня пред’явлення вимоги кредитором,

якщо обов’язок негайного виконання не випливає із закону, договору або

змісту зобов’язання. Взаємні зобов’язання за договором мають

виконуватися одночасно у разі, коли інше не передбачено законодавством,

договором або змістом зобов’язання.

Місцем виконання зобов’язання повинно бути місце, зазначене в законі,

договорі, на підставі якого виникло зобов’язання, або передбачено в суті

зобов’язання. Якщо місце виконання зобов’язання не визначено, то

виконання повинно бути проведено відповідно до чинного законодавства.

У разі альтернативного зобов’язання боржник має право вибору виконання

однієї з двох або кількох дій, якщо інше не передбачено законом,

передбачено законом,

договором або змістом зобов’язання.

Коли у зобов’язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька

боржників, то кожний з кредиторів має право вимагати виконання, а кожний

з боржників повинен виконати зобов’язання в рівній частці з іншими, якщо

інше не випливає із закону або договору.

У цивільних правовідносинах між сторонами можуть виникати солідарні

зобов’язання, а саме: солідарне зобов’язання боржників або солідарні

вимоги кредиторів.

При солідарному зобов’язанні боржників кредитор вправі вимагати

виконання як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо,

причому як повністю, так і в частині боргу. Кредитор, який не одержав

повного задоволення від одного з солідарних боржників, має право

вимагати недоодержане з решти солідарних боржників. Солідарні боржники

залишаються зобов’язаними доти, доки зобов’язання не погашено повністю.

Виконання солідарного зобов’язання повністю одним з боржників звільняє

решту боржників від виконання вимог кредитора. Боржник, який виконав

солідарне зобов’язання, має право зворотної вимоги (регрес) до кожного з

решти боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено законом або

договором. Несплачене одним із співборжників боржникові, який виконав

солідарне зобов’язання, припадає в рівній частці на нього і на решту

співборжників.

<шим кредиторам. Солідарний кредитор, який одержав виконання від

боржника, зобов’язаний відшкодувати іншим кредиторам частки, що їм

належать, коли інше не випливає з відносин між ними.

У разі відсутності кредитора, а також ухилення його від прийняття

виконання або іншого прострочення з його боку, а так само у разі

відсутності представника недієздатного кредиту боржник по грошовому

зобов’язанню або по зобов’язанню передати цінні папери має право внести

належні з нього гроші або цінні папери в депозит державної нотаріальної

контори або приватного нотаріуса, які повідомляють про це кредитора.

Внесення грошей або цінних паперів у депозит державної нотаріальної

контори або приватного нотаріуса вважається виконанням зобов’язання.

Виконання зобов’язань може забезпечуватися такими способами: згідно із

законом або договором — неустойкою (штрафом, пенею), заставою і

поручительством; за зобов’язаннями між громадянами або з їх участю —

завдатком; за зобов’язаннями між державними організаціями — гарантією.

Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором

грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі

невиконання або неналежного виконання зобов’язання, зокрема в разі

прострочення виконання. Неустойкою (штрафом, пенею) може забезпечуватися

лише дійсна вимога. Кредитор не вправі вимагати сплати неустойки

(штрафу, пені), якщо боржник не несе відповідальності за невиконання або

неналежне виконання зобов’язання.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання

боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати

ченого заставою зобов’язання одержати

задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими

кредиторами. Застава виникає в силу договору чи закону. Заставою може

бути забезпечена дійсна вимога. Застава може мати місце також щодо

вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін

про розмір забезпечення заставою таких вимог.

За договором поруки поручитель зобов’язується перед кредитором іншої

особи відповідати за виконання нею свого зобов’язання в повному обсязі

або в частині. Порука може забезпечувати лише дійсну вимогу. Договір

поруки повинен бути укладений у письмовій формі. Недодержання письмової

форми тягне недійсність договору поруки.

Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а

також коли кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку

зобов’язання не пред’явить позову до поручителя. Якщо строк виконання

зобов’язання не зазначений або визначений моментом вимоги, то у разі

відсутності іншої угоди відповідальність поручителя припиняється після

закінчення одного року з дня укладення договору поруки.

Завдатком визнається грошова сума, що видається однією з договірних

сторін у рахунок належних з неї за договором платежів іншій стороні в

підтвердження укладення договору і забезпечення його виконання. Якщо за

невиконання договору відповідальною є сторона, яка дала завдаток, він

залишається в іншої сторони. Якщо за невиконання договору відповідальною

є сторона, яка одержала завдаток, вона повинна сплатити іншій стороні

подвійну суму завдатку. Крім того, сторона, відповідальна за невиконання

договору, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки із зарахуванням

суми завдатку, якщо в договорі не передбачено інше.

У разі, коли зобов’язання виникають щодо погашення заборгованості між

організаціями, то способом забезпечення виконання зобов’язання може

виступати гарантія, яка видається іншими організаціями стосовно

забезпечення його виконання. При цьому на гарантію поширюються правила

щодо встановлення та припинення поруки, якщо інше не встановлено

законодавством.

Якщо невиконання або неналежне виконання зобов’язання боржником останній

зобов’язаний відшкодувати кредиторові заподіяні цим збитки, тобто

витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також

не одержані кредитором доходи, які він отримав би, якби зобов’язання

було виконано

боржником.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов’язання встановлена

неустойка (штраф, пеня), то збитки відшкодовуються в частині, не

покритій неустойкою (штрафом, пенею). При цьому цивільним законодавством

або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається

стягнення тільки неустойки (штрафу, пені), але не збитків; збитки можуть

бути стягнуті повною сумою понад неустойку (штраф, пеню); за вибором

кредитора можуть бути стягнуті або неустойка (штраф, пеня), або збитки.

У той же час, коли належна до сплати неустойка (штраф, пеня) надмірно

велика порівняно зі збитками кредитора, суд вправі зменшити неустойку

(штраф, пеню).

ф, пеню).

Сплата неустойки (штрафу, пені), встановленої на випадок прострочення

або іншого неналежного виконання зобов’язання, і відшкодування збитків,

завданих неналежним виконанням, не звільняють боржника від виконання

зобов’язання в натурі, крім випадків, коли завдання, на якому

ґрунтується зобов’язання між організаціями, втратило силу.

Зобов’язання повинно бути реалізовано в натурі. В разі невиконання

зобов’язання передати індивідуально визначену річ у власність або в

користування кредиторові останній вправі вимагати відібрання цієї речі у

боржника і її передачі йому, кредиторові. У зобов’язаннях між

організаціями кредитор вправі вимагати від боржника передачі речей і в

тому разі, коли речі визначені родовими ознаками. В разі невиконання

боржником зобов’язання виконати певну роботу кредитор вправі виконати її

за рахунок боржника, якщо інше не випливає із закону або договору, або

вимагати відшкодування збитків.

Коли невиконання або неналежне виконання зобов’язання зумовлено умислом

або необережністю кредитора, боржник звільняється від відповідальності

за невиконання або неналежне виконання зобов’язання, якщо інше не

встановлено законом.

Якщо невиконання або неналежне виконання зобов’язання виникло з вини

обох сторін, суд, арбітраж або третейський суд відповідно зменшує розмір

відповідальності боржника. Суд, арбітраж або третейський суд вправі

також зменшити розмір відповідальності боржника, якщо кредитор навмисно

або через необережність сприяв збільшенню розміру збитків, завданих

невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання, або не вжив заходів

до їх зменшення. Правила цієї статті відповідно застосовуються і у

випадках, коли боржник в силу закону або договору несе майнову

відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язання

незалежно від своєї вини.

Боржник, який прострочив виконання, відповідає перед кредитором за

збитки, заподіяні простроченням, і за неможливість виконання, що

випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення

боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися

від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. У відносинах

між організаціями відмова від прийняття простроченого виконання

допускається тільки у випадках і на умовах, встановлених законом або

договором. Боржник не визнається таким, що прострочив, поки зобов’язання

не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Кредитор визнається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти

належне виконання, запропоноване боржником, або не зробив дій, до

вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов’язання. При цьому

прострочення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих

простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не

викликано умислом або необережністю його самого, або тих осіб, на яких в

силу закону або доручення кредитора було покладено прийняття виконання.

Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає на загальних

підставах.