9. Визначити види банківських вкладів. Стаття 1058. Договір банківського вкладу

1. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

2. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу).

3. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Стаття 1059. Форма договору банківського вкладу

1. Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі.

Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

2. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Стаття 1060. Види банківських вкладів

1. Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.

2. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

3. Якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент.

4. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором. . Поняття та правова природа договору банківського вкладу За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї на умовах і в порядку, передбачених договором (п . 1 ст. 834 ГК). Договір банківського вкладу є реальним, оскільки вважається укладеним і породжує у сторін права і обов'язки тільки з моменту внесення вкладником до банку грошової суми (вкладу) [[1]]. Договір банківського вкладу є одностороннім і оплатним, оскільки породжує тільки право вкладника вимагати повернення внесеної у вклад грошової суми, а також виплати відсотків і відповідну йому обов'язок банку. Крім того, якщо вкладником виступає громадянин, даний договір визнається публічним, тобто на взаємини громадян-вкладників і банків поширюється дія ст. 426 ЦК. Це означає, що для банку законом встановлюється обов'язок по наданню депозитних послуг громадянам, які він за характером своєї діяльності повинен здійснювати стосовно кожного, хто до нього звернеться. У зв'язку з цим, по-перше, банк не має права надавати перевагу одному вкладнику перед іншим щодо укладення даного договору (крім випадків, прямо встановлених законом або іншими правовими актами), по-друге, ціна депозитних послуг (тобто розмір відсотків на вклад), а також інші умови договору банківського вкладу повинні встановлюватися однаковими для всіх вкладників (за винятком випадків, коли законом або іншими правовими актами допускається надання пільг для окремих їх категорій), по-третє, відмова банку від укладення договору банківського вкладу за наявності у нього можливості надати громадянину-споживачу депозитні послуги не допускається. При необгрунтованому ухиленні банку від укладення даного договору застосовуються положення, встановлені п. 4 ст. 445 ГК. При цьому умова про розмір процентів на вклад, а також інші умови договору банківського вкладу, що не відповідають вимогам про встановлення їх однаковими для всіх вкладників (за вказаним вище винятком), є нікчемними. Разом з тим у зв'язку з реальністю даного договору громадянин-вкладник не має права вимагати примусового укладання договору банківського вкладу, а банк не може бути визнаний необгрунтовано ухиляється від його укладення за відсутності доказів внесення грошової суми у вклад. Крім того, цей договір не має властивості публічності, коли в ролі вкладника виступає юридична особа. Договір банківського вкладу за своєю правовою природою дуже близький до договору банківського рахунку. Згідно з п. 3 ст. 834 ГК до відносин банку і вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються правила про договір банківського рахунку (якщо інше не передбачено правилами гл. 44 ЦК або не випливає із суті договору банківського вкладу). Виходячи із спільності об'єктного складу обох договорів, а також сенсу банківської діяльності з ведення рахунків клієнтів, можна прийти до висновку, що надходять у банк від вкладника готівку або безготівкові грошові кошти незалежно від форми договору банківського вкладу завжди враховуються (значаться) на певних рахунках у банку . Отже, здавалося б, цілком правомірно розглядати договір банківського вкладу як особливого різновиду договору банківського рахунку. Однак для договору банківського вкладу знаходження безготівкових грошових коштів на певному рахунку в банку є чисто технічною характеристикою. Оцінюючи правову природу договору банківського вкладу, не можна не помітити його відмінностей від договору банківського рахунку. Договір банківського вкладу є реальним, тобто вважається укладеним тільки з моменту внесення вкладником грошової суми в банк. По депозитному рахунку не допускається наявність дебетового сальдо, а значить, неможливо і його кредитування банком. Як вже зазначалося раніше, договір банківського рахунку та договір банківського вкладу мають різні цілі, не збігаються і їх кінцеві договірні результати. Нарешті, важливим є і те, що договір банківського вкладу виділено в окрему главу частини другої ЦК. Це дає підстави стверджувати, що він розглядається законодавцем як самостійний вид цивільно-правового договору. Елементи договору банківського вкладу Як випливає з визначення договору банківського вкладу, його предметом є грошова сума (вклад), що може бути виражена в російських рублях або іноземній валюті. Вклад може бути внесений як у готівковій, так і в безготівковій формі. Договір є реальним, оскільки для його укладення необхідна передача вкладу банку. Вкладник набуває право вимоги до банку про повернення суми вкладу та відсотків по ньому, і в той же час будь-яких обов'язків перед банком у нього не виникає. Тому депозитний договір є односторонньо зобов'язуючим. Якщо в якості вкладника в договорі банківського вкладу виступає громадянин, на такий договір поширюються правила ст. 426 ГК РФ про публічному договорі, тобто банк не має права відмовити громадянину в укладенні договору банківського вкладу, а також не вправі встановлювати неоднакові умови договору для різних вкладників чи надавати перевагу одному вкладнику перед іншим. Договір банківського вкладу (депозиту) - це різновид договору позики (ст. 807 ГК РФ), в якому позикодавцем є вкладник, а позичальником - банк [[2]]. Сторонами договору банківського вкладу є банк і вкладник. Даний договір належить до числа банківських операцій і в силу цього передбачає участь на стороні услугодателя спеціального суб'єкта. При цьому услугодателем виступає не просто кредитна організація, а саме банк (ст. 1 Закону про банки і банківську діяльність). Згідно зі ст. 835 ЦК, ст. 13 і 36 Закону про банки і банківську діяльність здійснення банківських операцій проводиться тільки на підставі ліцензії, яка видається Центральним банком РФ. Крім того, відповідно до ст. 36 Закону про банки і банківську діяльність право залучення у внески грошових коштів фізичних осіб надається лише тим банкам, з дати державної реєстрації яких пройшло не менше двох років. Разом з тим, якщо законом надається право приймати вклади (депозити) від юридичних осіб не банкам, а іншим кредитним організаціям, на відносини цих організацій і юридичних осіб-вкладників поширюються правила про договір банківського вкладу (п. 4 ст. 834 ГК). Згідно зі ст. 835 ЦК у разі прийняття вкладу від громадянина особою, яка не має на це права, або з порушенням порядку, встановленого законом або прийнятими відповідно до нього банківськими правилами, вкладник може зажадати негайного повернення суми вкладу, а також сплати на неї процентів, передбачених ст. 395 ЦК, і відшкодування понад суму відсотків всіх заподіяних йому збитків. Якщо такою особою прийняті на умовах договору банківського вкладу грошові кошти юридичної особи, такий договір є недійсним як не відповідає вимогам закону (ст. 168 ЦК). Якщо інше не встановлено законом, такі ж наслідки застосовуються у випадках залучення грошових коштів громадян і юридичних осіб шляхом продажу їм акцій та інших цінних паперів, випуск яких визнано незаконним, а також прийому грошових коштів громадян у внески під векселі або інші цінні папери, що виключають отримання їх власниками вкладу на першу вимогу та здійснення вкладником інших прав, передбачених правилами ЦК про договір банківського вкладу. У якості вкладника може виступати будь-який суб'єкт цивільного права. Зокрема, відповідно до п. 2 ст. 26 ЦК неповнолітні у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років вправі самостійно, без згоди батьків, усиновителів та піклувальника відповідно до закону вносити вклади у кредитні установи і розпоряджатися ними [[3]]. Згідно зі ст. 841 ГК допускається внесення третіми особами грошових коштів на рахунок вкладника. Банк, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше, зобов'язаний зараховувати на рахунок за вкладом грошові кошти, що надійшли на ім'я вкладника від третіх осіб, із зазначенням необхідних даних про його рахунку за вкладом. При цьому закон встановлює презумпцію того, що вкладник погодився на одержання грошових коштів оттакіх осіб, оскільки надав їм необхідні дані про рахунок за вкладом. Єдиним істотним умовою договору банківського вкладу є предмет. Даний договір завжди відплати, тобто ні за яких обставин не може бути безпроцентним. Однак відсутність угоди про розмір відсотків не робить його неукладеним. Згідно зі ст. 838 ЦК банк повинен виплачувати вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, визначеному договором банківського вкладу. За відсутності у договорі умови про розмір виплачуваних відсотків банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі, що визначається відповідно до п. 1 ст. 809 ГК. Це означає, що їх розмір визначається яка у місці проживання вкладника (а якщо вкладником є ​​юридична особа - в місці його знаходження) ставкою банківського відсотка (ставкою рефінансування). Згідно зі ст. 836 ЦК договір банківського вкладу має бути укладений у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення вкладу засвідчене ощадною книжкою, ощадним або депозитним сертифікатом або іншим виданим банком вкладникові документом, що відповідає вимогам, передбаченим для таких документів законом, встановленими згідно з ним банківськими правилами і вживаними в банківській практиці звичаями ділового обороту . Недотримання письмової форми договору банківського вкладу має наслідком його недійсність (нікчемність). Закон спеціально регулює посвідчення внесення вкладу ощадною книжкою і ощадним або депозитним сертифікатом. Згідно зі ст. 843 ДК як загального правила укладання договору банківського вкладу з громадянином і внесення грошових коштів на його рахунок за вкладом засвідчуються ощадною книжкою, хоча інше може бути передбачено угодою сторін. В ощадній книжці мають бути зазначені і засвідчені банком його найменування і місце знаходження (а якщо вклад внесено у філію, також його відповідної філії), номер рахунка за вкладом, всі суми грошових коштів, зарахованих на рахунок і списаних з рахунку, і залишок грошових коштів на рахунку на момент пред'явлення ощадної книжки у банк. Видача вкладу, виплата відсотків за ним і виконання розпоряджень вкладника про перерахування грошових коштів з рахунка за вкладом іншим особам здійснюються банком у разі пред'явлення ощадної книжки. З огляду на це, в законі встановлена ​​презумпція, згідно з якою, якщо не доведено інше, стан вкладу, а також дані про вклад, вказані в ощадній книжці, є підставою для розрахунків за вкладом між банком і вкладником. Отже, тягар доказування неточності, неповноти або недостовірності містяться в ощадній книжці даних покладається на вкладника.

Договором банківського вкладу може бути передбачена видача іменної ощадної книжки або ощадної книжки на пред'явника. Іменна ощадна книжка є документом, лише засвідчує приналежність вкладу певній особі, а ощадна книжка на пред'явника визнана законом цінним папером. У зв'язку з цим розрізняються наслідки втрати або приведення в непридатний стан для пред'явлення в банк іменний ощадної книжки і ощадної книжки на пред'явника. Якщо іменна ощадна книжка втрачена або приведена у непридатний для пред'явлення стан, банк за заявою вкладника видає йому нову. На відміну від цього відновлення прав за втраченою ощадною книжкою на пред'явника здійснюється в порядку, передбаченому для цінних паперів на пред'явника (ст. 148 ЦК) [[4]]. Цінним папером є також ощадний і депозитний сертифікат (ст. 844 ЦК). Ощадний (депозитний) сертифікат засвідчує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (власника сертифіката) на отримання після закінчення встановленого строку суми вкладу та обумовлених в сертифікаті відсотків у банку, який видав сертифікат, або в будь-якій філії цього банку. Як ощадні, так і депозитні сертифікати можуть бути представницькими або іменними. Детальний регулювання вимог до даних сертифікатів, а також прав їх випуску та розміщення банками встановлено Положенням про ощадні та депозитні сертифікати кредитних організацій, затвердженим листом Банку Росії від 10 лютого 1992 р . N 14-3-20 (у редакції Вказівок Банку Росії від 31 серпня 1998 р . N 333-У). Ощадний (депозитний) сертифікат не може служити розрахунковим чи платіжним засобом. Сертифікати випускаються тільки у валюті Російської Федерації; випуск сертифікатів в іноземній валюті не допускається. Сертифікати повинні бути терміновими. Процентні ставки по них встановлюються уповноваженим органом кредитної організації. У разі дострокового пред'явлення ощадного (депозитного) сертифіката до оплати банком виплачуються сума вкладу та відсотки, які виплачуються за вкладами до запитання, якщо умовами сертифіката не встановлений інший розмір відсотків. Письмова форма договору банківського вкладу може засвідчуватися та іншими виданими банками вкладникам документами, які повинні відповідати вимогам, передбаченим для них законом, встановленими згідно з ним банківськими правилами і вживаними в банківській практиці звичаями ділового обороту. Так, останнім часом великого поширення у вітчизняній банківській практиці набуло використання за вкладами громадян пластикових карт, які дозволяють на умовах, визначених договором банківського вкладу, здійснювати, так само як і по ощадній книжці, розрахункові операції. Порядок емісії таких карт, а також правила здійснення розрахункових операцій з їх використанням встановлюються Положенням про порядок емісії кредитними організаціями банківських карт і здійснення розрахунків по операціях, що здійснюються з їх використанням, затвердженим Банком Росії 9 квітня 1998 р . № 23-П.

Види банківських вкладів

Згідно зі ст. 837 ГК основне розподіл внесків на види проводиться за термінами їх повернення. У зв'язку з цим договір банківського вкладу може бути укладений або на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу), або на умовах повернення вкладу зі спливом визначеного договором строку (строковий вклад). Разом з тим договором може бути передбачено внесення вкладів та на інших умовах їх повернення, що не суперечать закону [[5]]. Незалежно від виду вкладу банк зобов'язаний видати суму внеску або її частину на першу вимогу вкладника. Отже, вкладник в будь-який момент має право безмотивно вимагати в односторонньому порядку зміни або розірвання договору банківського вкладу. При цьому умова договору про відмову громадянина від права на одержання вкладу на першу вимогу мізерно. Винятком з цього правила є внесок, внесений юридичною особою на інших умовах повернення (тобто не до запитання), передбачених договором. За вкладами іншим, ніж внесок до запитання (у тому числі терміновим), коли банк повинен повернути вкладнику на його вимогу суму до закінчення строку або до настання інших обставин, зазначених у договорі банківського вкладу, він виплачує відсотки в розмірі, що застосовується за вкладами до запитання , якщо договором не передбачений інший їх розмір. У тих випадках, коли сума строкового вкладу зі спливом строку або сума вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання передбачених договором обставин не затребується вкладником, договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не передбачено договором. Поряд з цим внески можна підрозділяти по особистості вкладників на вклади фізичних осіб та вклади юридичних осіб. Відмінності між ними полягають у більшій договірної свободи банків та юридичних осіб, меншою мірою гарантованості повернення вкладу для юридичних осіб, а також у тому, що згідно зі ст. 834 ГК юридичні особи в принципі не має права перераховувати які у вклади грошові кошти іншим особам. Згідно зі ст. 842 ГК внески можна також підрозділити на вклади на користь вкладника і вклади на користь третіх осіб. Так, внесок може бути внесений до банку на ім'я певного третьої особи. За загальним правилом така особа набуває права вкладника з моменту пред'явлення ним банку першої вимоги, заснованого на цих правах, або вираження ним банку іншим способом наміру скористатися такими правами. Інший порядок придбання даною особою прав вкладника може бути передбачений договором банківського вкладу. Важливу особливість даного виду договору складає те, що поряд з предметом його істотною умовою є зазначення імені громадянина або найменування юридичної особи, на користь якого вноситься вклад. Договір банківського вкладу на користь громадянина, померлого на момент укладення договору, або не існуючого до цього моменту юридичної особи мізерний. До вираження третьою особою наміру скористатися правами вкладника особа, що уклала договір банківського вкладу, може скористатися правами вкладника щодо внесених ним на рахунок за вкладом грошових коштів. За цільовим призначенням внески можна підрозділити на вклади до народження дитини або до досягнення нею певного віку, до одруження, пенсійні і т.д. Слід мати на увазі, що всі такого роду внески є різновидом строкового вкладу. Особливою різновидом вкладних операцій є проведення Центральним банком РФ операцій із залучення грошових коштів банків-резидентів у валюті Російської Федерації у депозити, які відкриваються в Банку Росії. Специфіка даних угод полягає в їх цільової спрямованості, оскільки Банк Росії проводить такі депозитні операції відповідно до ст. 4 і 45 Закону про Банк Росії для регулювання ліквідності банківської системи в рамках розроблюваної і проведеної ним у взаємодії з Урядом РФ єдиної державної грошово-кредитної політики, спрямованої на захист і забезпечення стійкості рубля. Залучаючи до депозити грошові кошти банків, Банк Росії здійснює вилучення зайвих грошових коштів (ліквідності) у банків з використанням процентної політики з метою зміцнення рубля. Вчинення Банком Росії зазначених депозитних операцій здійснюється у вигляді проведення депозитних аукціонів, депозитних операцій з фіксованою процентною ставкою, прийому в депозит коштів банків, які уклали з Банком Росії Генеральна угода про проведення депозитних операцій у валюті Російської Федерації з використанням системи "Рейтерс-дилінг", а також прийому в депозит коштів банків на основі окремої угоди, що визначає умови депозиту. Учасниками таких депозитних операцій є Центральний банк РФ в особі його територіальних установ та їх розрахункових підрозділів (ГРКЦ, РКЦ) і банки-резиденти Російської Федерації. Банк Росії при здійсненні цих операцій має право визначати контрагентів, з якими він буде вступати в договірні відносини. Крім того, він має право припиняти дію названого Генеральної угоди про проведення депозитних операцій на невизначений термін без попереднього повідомлення банку-контрагента у випадках невиконання ним обов'язкових резервних вимог Банку Росії, наявності простроченої заборгованості по кредитах Банку Росії або з інших причин. Банк Росії також визначає дату і спосіб проведення депозитних аукціонів і депозитних операцій за фіксованою процентною ставкою. Депозитні аукціони та депозитні операції з фіксованою процентною ставкою оформляються "Договором-заявкою" на участь у депозитному аукціоні Центрального банку РФ, або на розміщення в Центральному банку РФ депозиту за фіксованою процентною ставкою. Депозитні операції з використанням системи "Рейтерс-дилінг" проводяться Банком Росії на стандартних умовах, встановлених Положенням про порядок проведення Центральним банком Російської Федерації депозитних операцій з банками-резидентами у валюті Російської Федерації і Генеральною угодою про проведення депозитних операцій у валюті Російської Федерації з використанням системи "Рейтерс-дилінг". Що ж стосується прийому в депозит коштів банків на основі окремої угоди, що визначає умови депозиту, то він здійснюється територіальними установами Банку Росії або їх розрахунковими підрозділами за рішенням Центрального банку РФ. Перерахування коштів у депозит, що відкривається в Банку Росії, проводиться платіжним дорученням банку на списання коштів зі свого кореспондентського рахунку, відкритого в підрозділі розрахункової мережі Банку Росії, на окремий особовий рахунок з обліку депозиту, відкритий у відповідному підрозділі розрахункової мережі Банку Росії. Факт зарахування суми депозиту офіційно підтверджується випискою по рахунку з обліку депозитів, відкритого в Банку Росії. Депозити, відкриті в Банку Росії, не можуть бути пролонговані. Не допускається також дострокове вилучення банком коштів, розміщених у депозит у Банку Росії. Відсотки за депозитними операціями Банку Росії нараховуються за формулою простих відсотків за період фактичного терміну залучення коштів до дати повернення депозиту включно, на залишки коштів за окремими особових рахунках з обліку депозитів, за кожної укладеної депозитної угоди. Сплата відсотків за депозитами, відкритим в Банку Росії, проводиться одночасно з поверненням банку суми депозиту. У разі невиконання або неналежного виконання банком зобов'язань щодо перерахування коштів на депозит Банк Росії повертає на кореспондентський рахунок банку-платника перераховану ним суму грошових коштів без нарахування на зазначену суму відсотків, і, крім того, нараховується штраф на суму депозиту в розмірі подвійної ставки рефінансування. Стягнення цього штрафу проводиться Банком Росії в безспірному порядку [[6]]. У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань по депозитній угоді Банком Росії він сплачує банку аналогічний за сумою штраф.

10. Проаналізувати права і обов’язки сторін за договором банківського вкладу. За договором банківського вкладу банк зобов'язується повернути вкладникові вклад та виплачувати проценти на нього або дохід в іншій формі. Проценти є платою банком за надане йому вкладником право розпорядження вкладом1. Процентні ставки за вкладними операціями встановлюються банками самостійно. їх розмір зазвичай зазначається у договорі. Національний банк України встановлює індикативні розміри процентних ставок1 для банків з урахуванням ситуації на грошово-кредитному ринку. Однак розмір процентів та строки їх сплати не є істотними умовами договору банківського вкладу, а тому в договорі вони можуть не зазначатись. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України2 (ч. 1 ст. 1061 ЦК).

ЦК урегульовано порядок нарахування процентів та періодичність їх виплати. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (ч. 5 ст. 1061 ЦК). Пунктом 1.7 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами вказана норма закріплена як диспозитивна, що надає сторонам можливість встановити строки нарахування процентів на вклад, залучений відповідно до договору банківського вкладу на власний розсуд, відступивши від положень ч. 5 ст. 1061 ЦК3.

Виплата процентів за вкладом здійснюється у строки, що обумовлені в договорі. Якщо договором банківського вкладу не встановлено періодичність їх виплати, проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти (ч. 6 ст. 1061 ЦК). У разі повернення вкладу виплачуються всі нараховані до цього моменту проценти.

Законодавством, за загальним правилом (якщо інше не встановлено договором), допускається зміна банком розміру процентів, які виплачуються на вклади на вимогу. При цьому банк вправі збільшувати розмір процентної ставки у будь-який момент. Проценти у підвищеному розмірі починають нараховуватися згідно з умовами такого підвищення, встановленими банком (наприклад, з моменту прийняття рішення про підвищення процентних депозитних ставок, зі встановленої банком конкретної дати тощо). У разі зменшення банком розміру процентів на вклади на вимогу новий їх розмір застосовується до вкладів, внесених до повідомлення вкладників про зменшення процентів, зі спливом одного місяця з моменту відповідного повідомлення (ч. 2 ст. 1061 ЦК). Таке повідомлення повинно мати персональний характер і бути зафіксованим у письмовій формі. Вказана норма має диспозитивний характер, а тому сторони в договорі вправі передбачити інший, ніж встановлений ЦК, строк, з якого діятиме зменшена процентна ставка.

Одностороннє зменшення банками розміру процентних ставок на вклади, які обліковуються як строкові, чинним законодавством заборонено. Банк, якщо інше не встановлено законом, не може в односторонньому порядку зменшувати встановлений договором розмір процентів на строковий вклад або на вклад, внесений на умовах його повернення у разі настання визначених договором обставин (ч. З ст. 1061 ЦК). Згідно з ч. 4 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема зменшувати розмір процентної ставки за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. З цього випливає, що законодавчі підстави для одностороннього зменшення банком процентних ставок за строковим вкладом повністю відсутні. Можливість одностороннього зменшення банками розміру процентних ставок на такі вклади заборонено передбачати також у договорі банківського вкладу. Тому будь-яка умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів на строковий вклад в односторонньому порядку є нікчемною (ч. 4 ст. 1061 ЦК).

Договором банківського вкладу може бути встановлено обов'язок банку виплачувати вкладникові дохід в іншій, ніж проценти, формі. В даному випадку вклад вноситься у грошовій формі, на нього нараховуються проценти, але виплата на певний термін часу частини чи всієї вартості вкладу здійснюється не у грошовій, а в іншій формі, що передбачена договором. Таким чином, у разі відкриття банківського вкладу (депозиту) за погодженням сторін у договорі може зазначатися, що грошовий вклад та проценти виплачуватимуться у будь-якій прийнятній сторонам формі, визначеній ст. 177 ЦК, зокрема і банківськими металами, цінними паперами тощо1. У разі виплати доходу в іншій, ніж грошова, формі, в договорі має бути зазначена форма, порядок та строки такої виплати, які є істотними умовами договору банківського вкладу.

За договором банківського вкладу у вкладника відсутні обов'язки перед банком. З моменту набрання ним чинності (з моменту передачі банку вкладу) у вкладника виникає лише право вимагати від банку повернення вкладу та сплати процентів на нього або доходу в іншій формі згідно з умовами укладеного договору.

Важливе значення має питання щодо забезпечення належного виконання банком свого обов'язку за договором. Воно може здійснюватись як видами забезпечення, встановленими законом (ст. 546 ЦК), так і встановленими договором. Окрім того, захист майнових інтересів вкладників може забезпечуватися шляхом добровільного страхування їх фінансових ризиків2. При цьому особлива увага приділена вкладникам - фізичним особам, інтереси яких піддягають підвищеному захисту. Так, ст. 57 Закону України "Про банки і банківську діяльність" установлено, що вклади фізичних осіб Державного ощадного банку України гарантуються державою, зобов'язання якої мають цивільно-правовий характер. Вклади фізичних осіб у інших банках гарантуються в порядку і розмірах, передбачених законодавством України. Суб'єктом, який надає таку гарантію, є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб3, створення якого передбачено Указом Президента України від 10.09.1998 р. № 996/98 "Про заходи щодо захисту прав фізичних осіб - вкладників комерційних банків України"4. Порядок відшкодування вкладів вкладникам - фізичним особам установлений Законом України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб"5 від 20.09.2001 р. та визначається Положенням про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб6, затвердженим рішенням адміністративної ради Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12.02.2002 р. № 2 (у редакції рішення адміністративної ради Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 9.04.2009 р. № 2).

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - Фонд) є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Він є юридичною особою, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні. Фонд є економічно самостійною установою, яка не має на меті одержання прибутку, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України (ст. 8 Закону України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб").

Вкладники набувають право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в грошовій одиниці України з дня настання недоступності вкладів1. Фонд, за встановленими законодавством обмеженнями, гарантує кожному вкладнику учасника (тимчасового учасника) Фонду2 та санаційного банку відшкодування коштів за його вкладами, включаючи відсотки, в розмірі вкладів на день настання недоступності вкладів, але не більше 1200 грн по вкладах у кожному із таких учасників. Зазначений розмір відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, за рахунок коштів Фонду може бути збільшено за рішенням адміністративної ради Фонду залежно від тенденцій розвитку ринку ресурсів, залучених від вкладників учасників (тимчасових учасників) Фонду3. Відшкодування вкладів в іноземній валюті відбувається у національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України на день настання недоступності вкладів. Фонд відшкодовує вклади, розміщені на рахунках, що не використовуються вкладником для здійснення підприємницької діяльності. Виплата Фондом гарантованої суми відшкодування через визначені банки-агенти здійснюється протягом трьох місяців з дня настання недоступності вкладів. У разі ліквідації системоутворюючого банку цей строк може бути продовжено до шести місяців.

Вкладник вправі розпорядитись належним йому правом на вклад на випадок смерті. Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним. Порядок спадкування права на вклад у банках (фінансових установах) регулюється нормами ст. 1228 ЦК та п. 10.15 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах. Вкладник відповідно до ч. 1 ст. 1228 ЦК має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі) -заповідальне розпорядження. Порядок вчинення заповідального розпорядження може регламентуватися внутрішніми положеннями відповідного банку із урахуванням норм Інструкції про порядок відкриття використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах. Таке розпорядження може здійснюватися вкладником письмово у вигляді запису в картці особового рахунку, на ощадній книжці або шляхом подання на ім'я фінансової установи окремого документа (заяви). В останньому випадку на ньому має бути зазначена дата його складання. Цей документ засвідчується підписом уповноваженого працівника банку і зберігається в справі з юридичного оформлення рахунку. У випадку відсутності заповіту або заповідального розпорядження щодо права на вклад у банках на випадок смерті вкладника спадкування відбувається за законом.

Дія заповідального розпорядження може бути повністю або частково скасована заповітом, складеним після того, як було зроблене розпорядження банку, якщо в заповіті змінено особу, до якої має перейти право на кошти фізичної особи - власника рахунку, або якщо заповіт стосується всього майна спадкодавця.

Незалежно від того, чи здійснюється успадкування вкладу згідно із законом, заповітом або заповідальним розпорядженням, банк здійснює виплату вкладу (його частини) спадкоємцю власника рахунку на підставі відповідного свідоцтва про право на спадщину або дозволу нотаріуса на одержання спадкоємцем частини вкладу спадкодавця, або за рішенням суду.

10. Визначити поняття та види кредитних договорів. Кредитний договір є різновидом договору позики. На це, зокрема, вказує норма ч. 2 ст. 1054 ЦК, яка поширює на відносини за кредитним договором положення § 1 гл. 71 ЦК, що регулює позику, зі специфічними ознаками, притаманними суто інституту кредитування, встановленими § 2 зазначеної глави ЦК, а також іншими нормативними актами.

Згідно зі ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Характеристика кредитного договору

1. Предметом кредитного договору є винятково грошові кошти, що надаються позичальнику на умовах, визначених у договорі. Це відрізняє кредитний договір від договору позики, предметом якого можуть бути як грошові кошти, так і речі, визначені родовими ознаками.

Класифікація кредитів за предметом відповідного договору, що міститься в п. 1.11 ст. 1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" і передбачає надання фінансових, товарних, інвестиційних податкових кредитів та кредитів лід цінні папери, що засвідчують відносини позики, не змінює уявлення про предмет кредитного договору як грошові кошти. Наприклад, підпункт 1.11.2 п. І. і І ст. 1 Закону визначає товарний кредит як товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах договору, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент. Проте предметом кредитного договору в цьому разі є не товари, а опосередковано грошові кошти, які повинні бути сплачені за них, проте в силу кредитного договору сплачуються отримувачем товарів (позичальником) на умовах відстрочення або розстрочення платежу.

Грошові кошти можуть надаватися у кредит як у безготівковій, так і готівковій формі з обмеженнями, установленими законодавством. Так, наприклад п. 1.1 Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позика іноземній валюті нерезидентам, затв. постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 р. № 270, містить застереження про можливість одержання означених кредитів лише в безготівковій формі.

2. На відміну від договору позики, за яким його предмет передається позичальнику у власність, ЦК не містить подібного положення стосовно кредитного договору, зазначаючи лише обов'язок кредитодавця "надати грошові кошти". Це обумовлено залежністю надання коштів кредитодавцем від виконання позичальником умов кредитного договору. Наприклад, .у разі недотримання принципу цільового використання коштів, отриманих в кредит, що встановлюється в договорі (ч. З ст. 1056 ЦК), кредитодавець має право зупинити подальшу видачу кредиту відповідно до договору (ч. 2 ст. 348 ГК).

Також кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі-порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений. Позичальник, у свою чергу, має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

3. Сторонами кредитного договору є позичальник і кредитодавець. Номінально позичальником може бути будь-яка юридична або фізична особа, в тому числі суб'єкт підприємницької діяльності. Проте факт набуття зазначеними особами статусу "позичальника" (тобто можливість отримання ними кредиту) залежить від положень нормативних актів, що встановлюють особливості укладення кредитних договорів того чи іншого виду, а також у кінцевому підсумку - від волі кредитодавця - особи, яка надасть грошові кошти. Наприклад, п. З Правил торгівлі у розстрочку дозволяє продаж товарів у розстрочку фізичним особам, які мають постійний доход і постійно проживають у населеному пункті, де знаходиться суб'єкт господарської діяльності (продавець). Що стосується власне кредитодавця, під час прийняття рішення про видачу кредиту ним аналізується як кредитоспроможність позичальника, так й інші чинники (напрями використання грошових коштів, забезпеченість виконання кредитного договору тощо).

Можливість набуття статусу кредитодавця пов'язана зі статусом особи, що надає кредит того чи іншого виду. Так, кредитодавцем за договором фінансового (в тому числі банківського) кредиту може бути банк або інша фінансова (кредитна) установа - підпункт 1.11.1 п. 1.11 ст. 1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", ч. З ст. 5 Закону "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". "Іншою фінансовою установою", термінологією ст. 1054 ЦК, що надає кредити такого виду, є, зокрема, кредитна спілка (див. Закон України від 20 грудня 2001 р. "Про кредитні спілки").

Перелік потенційних кредитодавців за договорами товарного кредиту (термінологією ст. 1057 ЦК та ст. 347 ГК - комерційних кредитів) міститься у п. 2 Правил торгівлі у розстрочку, за змістом якого кредитодавцями можуть бути:

o суб'єкти господарської діяльності, що засновані на державній власності чи на власності відповідної територіальної громади;

o суб'єкти господарської діяльності системи споживчої кооперації, перелік яких затверджується правліннями районних споживчих спілок та районних споживчих товариств, а також суб'єкти господарської діяльності, що належать до сфери управління Укоопспілки, перелік яких затверджується Укоопспілкою;

o суб'єкти господарської діяльності інших форм власності відповідно до їх установчих документів.

4. Позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. На відміну від позики, яка допускає безоплатне користування майном, сплата процентів за договором про надання кредиту за загальним правилом є обов'язковою. Згідно з ч. З ст. 346 ГК процентна ставка, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере кредитодавець, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом (див., зокрема, ч. 1 ст. 17 Закону України від 4 липня 2002 р. "Про інноваційну діяльність", яка дозволяє повне або часткове (до 50%) безвідсоткове кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів за рахунок коштів державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів).

5. Згідно зі ст. 1055 ЦК кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Кредитний договір на відміну від договору позики є консенсуальним договором і набирає чинності з дня досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами. Кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі в разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернутий. Позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.