Порядок укладення договору банківського рахунку

Банк і небанківська кредитно-фінансова організація зобов'язані укласти договір поточного (розрахункового) банківського рахунку з будь-яким фізичним або юридичною особою, яка звернулася з пропозицією відкрити йому поточний (розрахунковий) банківський рахунок, на умовах, визначених ними для відкриття таких рахунків.

Перелік документів, необхідних для подання в банк при відкритті поточного (розрахункового) рахунку

Для юридичних осіб - резидентів: [14, с.261]

1. заяву на відкриття рахунку, підписана особою, яка має повноваження на її відкриття;

2. копія (без нотаріального засвідчення) статуту (установчого договору - для комерційної організації, що діє тільки на підставі установчого договору), що має штамп, що свідчить про проведення державної реєстрації. Копія статуту (установчого договору) засвідчується суб'єктом господарювання;

3. картка із зразками підписів посадових осіб юридичної особи, що мають право підпису документів для проведення розрахунків, і відбитка печатки. Засвідчення справжності підписів осіб, які мають право підпису документів для проведення розрахунків, і відбитка печатки суб'єкта господарювання на картці здійснюється уповноваженим працівником банку.

Для індивідуальних підприємців: [14, с.261]

1. заяву на відкриття рахунку, підписана особою, яка має повноваження на її відкриття;

2. копія (без нотаріального засвідчення) свідоцтва про державну реєстрацію. Копія свідоцтва про державну реєстрацію завіряється суб'єктом господарювання;

3. картка із зразками підписів посадових осіб індивідуального підприємця, що мають право підпису документів для проведення розрахунків, і відбитка печатки. Засвідчення справжності підписів осіб, які мають право підпису документів для проведення розрахунків, і відбитка печатки суб'єкта господарювання на картці здійснюється уповноваженим працівником банку;

Для юридичних осіб нерезидентів: [14, с.262]

1. заяву на відкриття банківського рахунку, підписана особою, яка має повноваження на відкриття рахунку, із зазначенням типу рахунку;

2. копія виписки з торговельного реєстру країни установи нерезидента або інше еквівалентне доказ юридичного статусу відповідно до законодавства країни його установи (виписка повинна бути датована не пізніше одного року до подачі заяви про відкриття банківського рахунку);

3. копія статуту та (або) установчого договору, на підставі яких вони діють;

4. копія дозволу Міністерства закордонних справ Республіки Білорусь на відкриття представництва, вірність якої свідчила нотаріально або юридичною особою;

5. картка із зразками підписів посадових осіб юридичної особи, що мають право розпоряджатися банківським рахунком, і відбитка печатки, засвідчена нотаріально або в дипломатичному представництві (консульській установі) Республіки Білорусь в країні установи нерезидента, у випадку відсутності дипломатичного представництва (консульської установи) Республіки Білорусь в країні установи нерезидента - у дипломатичному представництві (консульській установі) країни установи нерезидента, відкритому в Республіці Білорусь;

6. документ, що підтверджує реєстрацію в якості страхувальника по обов'язковому страхуванню від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

7. копія договору комерційного представництва, вірність якої свідчила нотаріально, і (або) довіреність власника рахунку або її копія, вірність якої свідчила нотаріально, на відкриття (переоформлення) і (або) закриття банківського рахунку та (або) розпорядження грошовими коштами на банківському рахунку, оформлені на території Республіки Білорусь в порядку, визначеному законодавством, або за межами Республіки Білорусь;

8. копія положення про відокремлений підрозділ.

Подані в банк власниками рахунків - нерезидентами документи і (або) їх копії, видані, складені і (або) засвідчені за встановленою формою компетентними органами іноземних держав за межами Республіки Білорусь згідно з законодавством іноземних держав, приймаються банками при наявності їх легалізації або проставлення апостиля, якщо інше не встановлено міжнародним договором Республіки Білорусь. [14, с.263]

Подані в банки власниками рахунків - нерезидентами документи і (або) їх копії, складені іноземною мовою, при представленні в банк повинні супроводжуватися належним чином, засвідчення перекладом на одну з державних мов Республіки Білорусь. [14, с.263]

Документи (або) їх копії подаються в банк на одному з державних мов Республіки Білорусь.

Після укладення договору поточного (розрахункового) банківського рахунку банк або небанківська кредитно-фінансова організація відкривають власнику рахунку поточний (розрахунковий) банківський рахунок з присвоєнням йому номера, що дозволяє встановити приналежність такого рахунку. Поняття, загальна характеристика договору банківського рахунка. Відносини, що пов´язані із зарахуванням і витратою грошей у безготівковій формі, існують у рамках спеціальної економічної конструкції, яка називається "рахунок". З одного боку, рахунок -це бухгалтерський документ, на якому відображаються стан і рух коштів, що належать особі, з іншого, - рахунком називають вимогу, в якій пропонується сплатити гроші за товар, роботи або послуги. Відносини, що складаються з приводу відкриття, використання та закриття рахунка в банку, визначаються договором банківського рахунка.

Банківськими рахунками виступають рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов´язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів (ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Основними видами рахунків, що банки мають право відкривати своїм клієнтам, залежно від їх призначення є вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські рахунки (ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 5 квітня 2001 p.).

Депозитним (вкладним) рахунком є рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору.

Поточним рахунком визнається рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Поточні рахунки відкриваються підприємствам усіх видів та форм власності, а також фізичним особам-підприємцям для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного законодавства України. Поточні рахунки відкриваються також фізичним особам для зберігання коштів, отримання готівки та проведення безготівкових розрахунків у національній валюті з юридичними та іншими фізичними особами. До поточних рахунків належать карткові рахунки (картрахунки).

Кореспондентський рахунок — це рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів. Відкриття кореспондентських рахунків здійснюється шляхом встановлення між банками кореспондентських відносин у порядку, що визначається Національним банком України, та на підставі відповідного договору.

Чинне законодавство розглядає договір банківського рахунка як самостійний вид договору, який укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка в банку на умовах, погоджених сторонами, і присвячує йому окрему гл. 72 ЦК України.

За договором банківського рахунка банк зобов´язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ч. 1 ст. 1066 ЦК України).

Отже, договір банківськог

о рахунка є консенсуальним (він укладається з моменту досягнення між сторонами згоди з усіх істотних умов договору, а не з моменту зарахування коштів на рахунок), двостороннім (права та обов´язки наявні в обох сторін) та відплатним (за користування грошовими коштами на рахунку банк сплачує проценти).

За своєю юридичною природою договір банківського рахунка має змішаний характер. У ньому поєднуються елементи договору банківського вкладу та інших договорів про надання послуг, наприклад, договору доручення.

Сторони договору банківського рахунка - банк (фінансова установа) і клієнт (володілець рахунка).

На визначенні поняття "банк" ми в попередній главі цього підручника уже зупинялися.

Клієнтами (володільцями рахунка) можуть виступати будь-які фізичні особи, у тому числі неповнолітні (п. 4 ч. 1 ст. 32 ЦК України) , та юридичні особи.

Предметом договору банківського рахунка є грошові кошти клієнта, що знаходяться на банківському рахунку, і послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов´язані з переказом грошей з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому грошей у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договором. Як і за договором банківського вкладу клієнт не має права власності або іншого речового права на предмет договору.

Грошові кошти, які обліковуються на рахунках клієнтів, використовуються банком для отримання прибутку. За користування грошовими коштами банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу. Проценти сплачуються в розмірі, встановленому договором, а якщо їх розмір не визначений у договорі, - в розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу (ст. 1070 ЦК України).

Форма договору банківського рахунка - проста письмова, прямо пов´язана з процедурою укладення договору й відкриття рахунка. Укладення договору банківського рахунка може відбуватися або шляхом підписання єдиного документа або шляхом подання клієнтом заяви з резолюцією керівника банку про дозвіл укладення договору. В останньому випадку договір укладається в письмовій формі - шляхом обміну документами.

Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка в банку на умовах, погоджених сторонами (ч. 1 ст. 1067 ЦК України). Таким чином, укладення договору банківського рахунка є підставою для відкриття відповідного рахунка.

Порядок відкриття банками рахунків визначається Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка та регулюються Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління Національного банку України № 492 від 12 листопада 2003 р.

Права та обов´язки банку і клієнта є взаємними.

Основні обов´язки банку такі:

1) укладати договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та надано йому ліцензію, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами. У разі необґрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на захист відповідно до гл. З ЦК України (ч. 2 ст. 1067 ЦК України);

2) вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка (ч. 1 ст. 1068 ЦК України);

3) зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом (ч. 2, 3 ст. 1068 ЦК України).

При цьому банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд (ч. З ст. 1066 ЦК України);

4) зберігати таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їх представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їх посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених Законом України "Про банки та банківську діяльність". У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди (ст. 1076 ЦК України).

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами (ч. 2 ст. 1066 ЦК України).

Обов´язками клієнта є:

1) дотримання банківських правил при вчиненні операцій за рахунком;

2) внесення плати за виконання банківських операцій за його рахунком, якщо інше не встановлено договором, тощо.

При виконанні взаємних зобов´язань за договором банківського рахунка звичайно виникають зустрічні права сторін. Так, банк має право вимагати оплати своїх послуг, а також повернення коштів, пов´язаних з кредитуванням рахунка і сплати процентів за кредитом (ст. 1069 ЦК України), а клієнт має право вимагати проценти за використання його грошових коштів тощо.

Підстави і черговість списання грошових коштів з рахунка. Банк може відповідно до ст. 1071 ЦК України списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження, за рішенням суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом, наприклад, за вказівкою державного виконавця про перерахування грошових коштів клієнта-боржника на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби.

Банк виконує розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.

У разі одночасного надходження до банку кількох розрахункових документів, на підставі яких здійснюється списання грошових коштів, банк списує кошти з рахунка клієнта в черговості, визначеній у ч. 2 ст. 1072 ЦК України:

- у першу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду для задоволення вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров´я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів;

- у другу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду для розрахунків щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), а також виплати за авторським договором;

- у третю чергу списуються грошові кошти на підставі інших рішень суду;

- у четверту чергу списуються грошові кошти за розрахунковими документами, що передбачають платежі до бюджету;

- у п´яту чергу списуються грошові кошти за іншими розрахунковими документами в порядку їх послідовного надходження.

У разі відсутності або недостатності грошових коштів на рахунку клієнта банк не веде облік розрахункових документів, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.

Відповідальність банку за договором банківського рахунка. У разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом (ст. 1073 ЦК України).

Крім можливості застосування штрафних санкцій, законодавство встановлює обов´язок банку після виявлення факту порушення негайно припинити його та усунути несприятливі наслідки невиконання або неналежного виконання договору банківського рахунка.

Розірвання договору банківського рахунка. Клієнт має право в будь-який час вимагати розірвання договору банківського рахунка.

Банк має право розірвати договір банківського рахунка у випадках:

- якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це;

- у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором;

- в інших випадках, встановлених договором або законом.

Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок у строки і в порядку, що встановлені банківськими правилами.

Банк має право відмовитися в односторонньому порядку від договору банківського рахунка та закрити рахунок у разі відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку (ст. 1075 ЦК України).

8. Розкрити поняття та надати загальну характеристику договору банківського вкладу. Поняття договору банківського вкладу. На практиці і в нормативних актах ЦБ РФ договір банківського вкладу нерідко називається депозитним договором. Наприклад, у Правилах ведення бухгалтерського обліку в кредитних організаціях, розташованих на території Російської Федерації, № 61, затверджених Банком Росії 18 червня 1997 р., всі вклади громадян названі депозитами. -Термін «депозит» походить від латинського слова «depositum», що означає «поклажа», «зберігання». У сучасній банківській практиці термін «депозит» нерідко має більш широке значення, ніж просто синонім грошового внеску. Наприклад, в даний час депозитні операції іноземних банків охоплюють різні за своєю правовою природою угоди -Передані клієнтом, які, за відсутності прямої вказівки в договорі, залишаються власністю клієнта (договір регулярного зберігання); - Відкритий іррегулярний депозит. Клієнт передає банку деяку суму грошей або інше взаємозамінне майно, зокрема цінні папери на пред'явника, а банк зобов'язується повернути не передане майно, а аналогічне на ту ж суму. Щодо правової природи грошового відкритого депозиту у швейцарській доктрині є різні точки зору. Його розглядають як іррегулярне зберігання або позику. Правовідносини за договором банківського вкладу (депозиту) зазнали ряд серйозних змін у процесі становлення і розвитку кредитних організацій. На зорі банківської справи гроші поміщалися в банківські установи як депозити на умовах, що ті ж самі монети, які були передані на зберігання, підлягають поверненню [[1]]. Таким чином, тут термін «депозит» відповідав своєму змісту. За послуги зберігачу сплачували винагороду. Клієнти зберігали при цьому за собою право власності на внесені ними суми і могли їх отримати повсякчас. Банки ж не могли розпоряджатися внеском, прийнятим на зберігання. Г.П. Неболсина пише: «Кожен російський та іноземний підданий може вносити в банк золоту і срібну монету, так само як золото і срібло в злитках, сумою не менше 150 руб. сріблом, для зберігання протягом певного часу, після його вони повинні бути затребувані вкладником. Депозити на зберігання поступово перетворилися у внески для користування. Природа договору банківського вкладу залишилася такою ж і за діючим законодавством. Відповідно до ст. 834 ГК РФ за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї на умовах і в порядку, передбачених договором. Наведене визначення показує, що мова йде саме про грошовий внесок. Цей договір є реальним і вважається укладеним з моменту внесення суми вкладу в касу банку або зарахування її на його кореспондентський рахунок. Якщо, незважаючи на підписання договору, сума вкладу не була передана банку, останній не зобов'язаний повертати вкладникові суму, оскільки такий договір слід вважати не відбувся. Пункт 2 ст. 834 ГК РФ визнає договір банківського вкладу, в якому вкладником є ​​громадянин, публічним договором. Звідси випливають наслідки, передбачені ст. 426 ГК РФ. По-перше, банк не вправі відмовити громадянину у прийомі вкладу при наступних умовах: а) відповідно до установчих документів та ліцензії банк має право на здійснення ощадних операцій; б) прийом вкладу не призведе до порушення законодавства та обов'язкових економічних нормативів, встановлених Банком Росії; в) банк не призупинив подальший прийом вкладів від населення з причин економічного або іншого характеру. Договір банківського вкладу, укладений з юридичною особою, публічним не є, тому обмеження, передбачені ст. 426 ГК РФ, не застосовуються. У залежності від встановленого договором порядку повернення вкладів (депозитів) вони поділяються на два види: вклади до запитання і строкові. Стаття 837 ЦК РФ розглядає як самостійного виду вклади, внесені на інших умовах їх повернення. Однак банківська практика традиційно відносить їх до строкових вкладів. У цьому сенсі під строковими слід розуміти будь-які внески, за умовами яких клієнт не може вимагати повернення внесених ним коштів раніше настання визначених у договорі обставин. Різновидом вкладів до запитання є номерні вклади, передбачені Інструкцією Ощадбанку РФ від 30 червня 1992 р. № 1-р «Про порядок здійснення установами Ощадного банку Російської Федерації операцій по вкладах населення». Договір про номерний внесок полягає в загальному порядку. Особливістю таких вкладів є спеціальний порядок розпорядження ними. Наказ банку (ордер) про вчинення за вкладом прибуткових або видаткових операцій, підписаний вкладником, замість імені містить тільки номер його вкладу. Правова природа договору банківського вкладу Правова природа договору банківського вкладу викликає багато суперечок. Деякі юристи вважають, що цей договір можна вважати різновидом договору позики (ст. 807 ГК РФ), в якому позикодавцем є вкладник, а позичальником - банк. При цьому в якості вкладників можуть виступати суб'єкти цивільного права. Представляється, що для такого висновку навряд чи є достатні підстави, оскільки за договором позики одна сторона передає іншій гроші у власність. У договорі ж банківського вкладу передані банку гроші завжди залишаються власністю клієнта, який зберігає за собою повноваження розпорядження. Для банку ці гроші утворюють режим залучених коштів, які він (банк) зобов'язаний на першу вимогу повернути клієнту. [1] Крім того, потрібно мати на увазі класифікацію договорів, закріплену у внутрішній структурі другої частини ГК РФ. Договори, правової метою яких є передача майна у власність, зосереджені в гл. 30-33 ЦК України. Договір ж банківського вкладу знаходиться в колі договорів, спрямованих на надання послуг, що в загальних рисах повинно вирішувати наперед питання про його правову природу [2]. На практиці і в нормативних актах ЦБ РФ договір банківського вкладу нерідко називається депозитним договором. Наприклад, у Правилах ведення бухгалтерського обліку в кредитних організаціях, розташованих на території Російської Федерації, № 61, затверджених Банком Росії 18 червня 1997 р ., Всі вклади громадян названі депозитами. -Термін «депозит» походить від латинського слова «depositum», що означає «поклажа», «зберігання». У сучасній банківській практиці термін «депозит» нерідко має більш широке значення, ніж просто синонім грошового внеску. Наприклад, в даний час депозитні операції іноземних банків охоплюють різні за своєю правовою природою угоди -Передані клієнтом, які, за відсутності прямої вказівки в договорі, залишаються власністю клієнта (договір регулярного зберігання); відкритий іррегулярний депозит. Клієнт передає банку деяку суму грошей або інше взаємозамінне майно, зокрема цінні папери на пред'явника, а банк зобов'язується повернути не передане майно, а аналогічне на ту ж суму. Щодо правової природи грошового відкритого депозиту у швейцарській доктрині є різні точки зору. У зв'язку з тим, що однією стороною аналізованого договору є вкладник, що діє як споживач, в юридичній літературі обговорювалося питання про можливість поширення на даний договір дії Закону «Про захист прав споживача». В даний час судова практика розглядає відносини громадянина-вкладника і банку як відносини між споживачем та виконавцем послуг [[2]]. Така практика набула сталого характеру лише після прийняття Пленумом Верховного Суду РФ постанови № 7 від 29 вересня 1994 р . (В ред. Від 10 жовтня 2001 р. № 11) «Про практику розгляду судами справ про захист прав споживачів», у п. 2 якого серед відносин, регульованих Законом «Про захист прав споживачів», були названі відносини, що випливають з договорів на надання фінансових послуг. Хоча договір банківського вкладу при цьому не був прямо згаданий, суди без особливих сумнівів стали відносити його до таких договорів. Ця позиція отримала законодавче підтвердження після введення в дію частини другої ЦК РФ, де в ст. 779 до дій на виконання договору банківського вкладу законодавець прямо застосував термін «послуги». Іншим нормативним підтвердженням названої кваліфікації договору банківського вкладу є наказ Державного антимонопольного комітету РФ від 20 травня 1998 р . № 160. Цим актом затверджені Роз'яснення «Про деякі питання, пов'язані із застосуванням Закону Російської Федерації« Про захист прав споживачів »в редакції Федерального закону від 9 січня 1996р. № 2-ФЗ «Про внесення змін і доповнень до Закону Російської Федерації« Про захист прав споживачів »та Кодексу України про адміністративні правопорушення». Названий орган виконавчої влади, оцінюючи правову природу цивільно-правових договорів, з яких можуть виникати відносини, що регулюються законодавством про захист прав споживачів, вказав на спеціальну їх спрямованість як кваліфікуюча ознака, яка полягає в задоволенні особистих (побутових) потреб громадян, не пов'язаних з отриманням прибутку [1]. Визнавши, далі, договір банківського вкладу належать до сфери регулювання Законом «Про захист прав споживачів», Державний антимонопольний комітет РФ відзначив, що відносини банку і його клієнтів (вкладників) щодо внесення ними до банку грошових сум (вкладів), їх повернення та сплати процентів по них, а також правові наслідки невиконання або неналежного виконання зобов'язань за даним договором регулюються також спеціальним законодавством. З урахуванням цього до відносин, що випливають з договору банківського вкладу з участю громадянина, повинні застосовуватися загальні правила Закону «Про захист прав споживачів» про право громадян на надання інформації, про відшкодування моральної шкоди, про альтернативну підсудність і звільнення від сплати державного мита. [2 ] Оскільки договір банківського вкладу з громадянином є публічним (ст. 426 ЦК РФ), банк зобов'язаний приймати грошові кошти у внески від усіх громадян, які до нього звертаються. При цьому потрібно брати до уваги ряд найважливіших умов залучення коштів у внески, наявність або відсутність яких істотно для публічно-правової природи цього договору. Норма про публічність діє при наступних умовах: а) відповідно до установчих документів та ліцензії банк має право на здійснення ощадних операцій; б) прийом вкладу не призведе до порушення законодавства та обов'язкових економічних нормативів, встановлених ЦБ РФ; в) банк не призупинив подальший прийом вкладів від населення з причин економічного або іншого характеру; г) у банку є необхідні виробничі і технічні можливості для прийому вкладу (вільні операционистки, місткі операційні зали тощо); д) відсутні інші причини, що позбавляють банк можливості прийняти внесок. [1] За наявності перелічених обставин та відмову банку взяти внесок громадянин має право звернутися до суду з позовом про спонукання до укладення договору банківського вкладу на умовах, які пропонуються іншим вкладникам цього банку, а також стягнути збитки, викликані ухилянням банку від укладення договору.

При цьому має потребу в уточненні питання про юридичну техніку формування зазначеного переліку обставин, які звільняють банк від обов'язку укласти договор.2 Представляється, що він повинен бути закритим і визначатися в спеціальному банківському законодавстві, оскільки сама можливість обмежувати прийом вкладів є публічно-правовий механізм Далі необхідно мати на увазі, що договір банківського вкладу розглядається як договір приєднання, що має публічний характер, оскільки його умови відповідно до п. 1 ст. 428 ЦК РФ визначаються банком в стандартних формах. Ця правова оцінка закріплена в постанові Конституційного Суду РФ від 23 лютого 1999 р . № 4-П. Громадяни-вкладники як сторона в договорі позбавлені можливості впливати на його утримання, що є обмеженням свободи договору і як таке вимагає дотримання принципу пропорційності, з якої громадянин як економічно слабка сторона в цих правовідносинах потребує особливого захисту своїх прав, що тягне необхідність у відповідному правовому обмеження свободи договору і для іншої сторони, тобто для банків. [[3]] При цьому можливість відмовитися від укладення договору банківського вкладу, зовні свідчить про визнання свободи договору, не може вважатися достатньою для її реального забезпечення громадянам, тим більше коли не гарантовано належним чином право громадян на захист від економічної діяльності банків, спрямованої на монополізацію і недобросовісну конкуренцію, не передбачені механізми ринкового контролю за кредитними організаціями, включаючи надання споживачам інформації про економічний стан банку, і громадянин змушений погоджуватися на фактично диктуються йому умови, в тому числі на зниження банком в односторонньому порядку процентної ставки за вкладом. Публічність договору банківського вкладу відповідно до ст. 426 ГК РФ означає, що при укладенні договору банк не має права надавати перевагу одним вкладникам перед іншими. Проте це правило діє тільки для внесків, що залучаються на одних і тих же умовах. Отже, банк має право диференціювати свої відсоткові ставки залежно від виду вкладу, терміну дії договору, суми вкладу та умов їх возврата.2 Пункт 2 ст. 834 ГК РФ визнає договір банківського вкладу, в якому вкладником є ​​громадянин, публічним договором. Звідси випливають наслідки, передбачені ст. 426 ГК РФ. По-перше, банк не вправі відмовити громадянину у прийомі вкладу при наступних умовах: а) відповідно до установчих документів та ліцензії банк має право на здійснення ощадних операцій; б) прийом вкладу не призведе до порушення законодавства та обов'язкових економічних нормативів, встановлених Банком Росії; в) банк не призупинив подальший прийом вкладів від населення з причин економічного або іншого характеру; вкладами інших громадян). Проте це правило діє тільки для внесків, переданих банку на одних і тих же умовах. Банк може диференціювати свої відсоткові ставки залежно від терміну дії договорів, суми вкладів і умов їх возврата.1 Договір банківського вкладу, укладений з юридичною особою, публічним не є, тому обмеження, передбачені ст. 426 ГК РФ, не застосовуються. У залежності від встановленого договором порядку повернення вкладів (депозитів) вони поділяються на два види: вклади до запитання і строкові. Стаття 837 ЦК РФ розглядає як самостійного виду вклади, внесені на інших умовах їх повернення. Однак банківська практика традиційно відносить їх до строкових вкладів. У цьому сенсі під строковими слід розуміти будь-які внески, за умовами яких клієнт не може вимагати повернення внесених ним коштів раніше настання визначених у договорі обставин. [2] Прийом вкладу поряд з укладенням договору супроводжується відкриттям депозитного рахунку. Тому до відносин банку і вкладника застосовуються норми про договір банківського рахунку, якщо інше не передбачено правилами гл. 44 ЦК РФ і не випливає із суті договору банківського вкладу. Відповідно до прямою вказівкою закону (ст. 834 ГК РФ) юридичні особи не мають права перераховувати які у вклади (депозити) грошові кошти іншим особам. В.П. Мозолін вважає, що тільки конструкція договору зберігання дає можливість пояснити, чому вкладник зберігає право власності на вкладені в банк кошти. Аналогічної точки зору дотримується Верховний Суд РФ. У листі заступника голови Верховного Суду РФ, від 6 жовтня 1998 р . № 1566-5/общ., Адресованому в Асоціацію російських банків, міститься твердження, що банк не набуває права власності на кошти вкладника і що між ними складаються зобов'язальні правовідносини.). Тобто у разі іррегулярного зберігання декілька поклажодавців передають на зберігання речі, які визначаються родовими ознаками. Поклажодавцеві повертається рівне або обумовлену договором кількість речей того ж роду і якості. У випадках іррегулярного зберігання виникає питання про те, кому належить право власності на передані на зберігання речі. Юридична література відповідає на поставлене питання по-різному. Одні автори визнають право власності на передані на зберігання речі за зберігачем [[4]]. В інших випадках право спільної часткової власності визнається за всіма поклажодавцями, що передали свої речі, що визначаються родовими ознаками, на зберігання одному зберігачу [[5]]. Проти останньої точки зору визнати зберігача власником зданого на зберігання майна Таким чином, як при регулярному, так і при іррегулярної зберіганні право власності на передане зберігачу майно залишається за поклажодавцем. Інша ситуація складається при укладанні договору банківського вкладу. Банк отримує від вкладника відповідну суму грошей, але не зобов'язується тримати її напоготові для оплати зобов'язань вкладника, як, наприклад, у договорі банківського рахунку. Ом приваблює чужі кошти, щоб надавати їх у кредиту від свого власного імені. Засобами вкладу банк володіє, користується і розпоряджається на свій розсуд. Отже, кошти вкладу передаються банку у власність, а запис на депозитному рахунку відбиває лише розмір позики, а вклад на вимогу був їм кваліфікований як іррегулярна поклажа. Для цього зазначений автор запропонував таке обгрунтування. «У разі термінового позики термін позначає, що протягом певного часу капітал буде знаходитися в господарстві боржника і кредитор може його вимагати лише після настання строку. У разі ж безстрокового позики мають місце встановлені ст. 111 ЦК (мова йде про Цивільному кодексі 1922 р . - Л.Є.) пільгові дні, щоб завдяки їм боржник мав час витягти гроші з свого господарства ». Проте зазначений термін не може бути застосований до іррегулярної поклажі, і поклажодавець має право отримати гроші (або замінні речі) по першому своєму вимогу. Далі М.М. Агарков робить висновок про те, що якщо не розглядати договір банківського вкладу до запитання як різновид іррегулярного зберігання, то тоді доведеться застосовувати до нього встановлений законом пільговий термін для повернення суми вкладнику [[6]] |. договору іррегулярного зберігання, то вкладник (в даному випадку - поклажодавець) має право вимагати повернення суми вкладу негайно, без урахування пільгового терміну, який для договору зберігання не встановлено. ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ ВИЗНАЧЕННЯ від 30 травня 2006 Справа N 46-В06-7 Судова колегія у цивільних справах Верховного Суду Російської Федерації у складі: головуючого Нечаєва В.І., суддів Корчашкіной Т.Є., Пчелінцева Л.М. розглянула в судовому засіданні від 30 травня 2006 р. справа за позовом М. до Сизранському відділенню N 113 Ощадбанку Росії про збереження договірної ставки банківського вкладу за наглядової скарзі акціонерного комерційного Ощадного банку Росії на рішення Сизранського міського суду Самарської області від 23 квітня 2003 р., визначення судової колегії в цивільних справах Самарського обласного суду від 26 травня 2003 р., визначення президії Самарського обласного суду від 13 листопада 2003 Заслухавши доповідь судді Верховного Суду Російської Федерації Корчашкіной Т.Є., пояснення представників Ощадбанку РФ Жиліна Є.Р. (Довіреність N 01-1/87 від 9 лютого 2006 р.), Ламзіна Ф.А. (Довіреність N 01-1/89 від 9 лютого 2006 року), які підтримали доводи наглядової скарги, пояснення представника М. - Коропової Ю.П. (Довіреність 63 АБ 474300 від 29 травня 2006 р.), заперечували проти задоволення наглядової скарги, Судова колегія у цивільних справах Верховного Суду Російської Федерації встановила: М. звернувся до суду з позовом до Сизранському відділенню N 113 Ощадбанку Росії про збереження договірної ставки банківського вкладу, посилаючись в обгрунтування своїх вимог на те, що 12 травня 1994 року він відкрив у відповідача на ім'я дочки М.Є., 1980 року народження, дитячий цільової банківський вклад строком на 10 років під 190% річних. Сума внеску склала 10000 (неденомінованих) рублів. Відповідач зобов'язався нараховувати і виплатити після закінчення 10 років вкладнику, який досяг 16 років, відсотки в розмірі 190% річних. Надалі процентна ставка банком неодноразово змінювалася і в кінцевому підсумку була знижена до 16% річних. Вважаючи, що зазначені дії банку незаконними, позивач просив суд покласти на банк обов'язок відновити процентну ставку по внеску в розмірі 190% річних. Представник відповідача позов не визнав. Рішенням Сизранського міського суду Самарської області від 23 квітня 2003 року позовні вимоги М. задоволено частково, суд зобов'язав відповідача зберегти за банківським вкладом процентну ставку в розмірі 85% річних. Ухвалою судової колегії в цивільних справах Самарського обласного суду від 26 травня 2003 року рішення суду залишено без зміни. Ухвалою президії Самарського обласного суду від 13 листопада 2003 року рішення Сизранського міського суду Самарської області від 23 квітня 2003 року та ухвалу судової колегії в цивільних справах Самарського обласного суду від 26 травня 2003 року змінено. Президія зобов'язав Сизранське відділення N 113 Поволзької банку Ощадбанку РФ зберегти за банківським вкладом процентну ставку в розмірі 190% річних з моменту укладення договору банківського вкладу і до його припинення. Ухвалою судді Верховного Суду Російської Федерації від 13 травня 2005 року в витребування справи відмовлено. У наглядової скарзі представник акціонерного комерційного Ощадного банку Російської Федерації - Сизранське відділення N 113 Ощадбанку Росії - просить скасувати відбулися у справі судові постанови. Ухвалою заступника Голови Верховного Суду Російської Федерації від 17 лютого 2006 року справа витребувана до Верховного Суду Російської Федерації. Ухвалою заступника Голови Верховного Суду Російської Федерації від 2 травня 2006 справу направлено для розгляду по суті в Судову колегію у цивільних справах Верховного Суду Російської Федерації. Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи наглядової скарги, Судова колегія у цивільних справах Верховного Суду Російської Федерації знаходить скаргу підлягає задоволенню. Відповідно до статті 387 Цивільного процесуального кодексу РФ підставами для скасування або зміни судових постанов у порядку нагляду є істотні порушення норм матеріального чи процесуального права. При розгляді справи судами першої, другої і наглядової інстанцій було допущено істотне порушення норм матеріального права, що виразилося в наступному. Вирішуючи спір та частково задовольняючи заявлені вимоги, суд виходив з того, що після введення в дію з 1 березня 1996 року частини другої Цивільного кодексу Російської Федерації відповідач не вправі був в односторонньому порядку змінювати процентну ставку по дитячому цільовим вкладом, і зобов'язав Сизранське відділення N 113 поволзького банку Ощадбанку РФ зберегти процентну ставку 85% річних, що діяла на вищевказану дату. Суд другої інстанції погодився з таким висновком суду першої інстанції. Змінюючи рішення суду, президія Самарського обласного суду вказав, крім того, що позивач не був ознайомлений з умовою договору про право Ощадного банку Російської Федерації в односторонньому порядку змінювати процентну ставку за цільовим вкладу на дітей, і зобов'язав відповідача зберегти процентну ставку 190% річних, що діє на момент укладення договору між сторонами. Судова колегія у цивільних справах Верховного Суду Російської Федерації знаходить, що ці висновки засновані на неправильному тлумаченні та застосуванні норм матеріального права і не відповідають обставинам справи. Як видно з матеріалів справи, договір банківського вкладу було укладено відповідачем з м. 12 травня 1994 року, тобто до введення в дію з 1 березня 1996 року частини другої Цивільного кодексу Російської Федерації. Статтею 395 ЦК РРФСР, що діяла на момент укладення та виконання договору банківського вкладу, було встановлено, що громадяни можуть зберігати кошти в державних трудових ощадних касах та в інших кредитних установах, розпоряджатися вкладами, одержувати по вкладах доход у вигляді відсотків або виграшів, провадити безготівкові розрахунки відповідно до статутів кредитних установ та виданих у встановленому порядку правилами. Статтями 28 і 29 Закону РРФСР від 2 грудня 1990 р. N 395-1 "Про банки і банківську діяльність в РРФСР" (у редакції, що діяла на момент укладення договору цільового вкладу на дітей між позивачем і відповідачем) передбачалося, що відносини між банком і клієнтами носять договірний характер. Процентні ставки та величина комісійної винагороди за операціями банків встановлюються банками самостійно в межах вимог грошово-кредитної політики Банку Росії. А згідно зі статтею 38 названого Закону (в редакції, що діяла на той же період часу) банки з урахуванням встановлених Банком Росії економічних нормативів визначають умови, на яких вони здійснюють операції з приймання вкладів населення. У момент укладення договору між М. і відповідачем (12 травня 1994 року) на території Російської Федерації діяли згідно з Постановою Верховної Ради Російської Федерації від 14 липня 1992 року N 3301-1 "Про регулювання цивільних правовідносин у період проведення економічної реформи" в частині, що не суперечить Конституції Російської Федерації і законодавчих актів Російської Федерації, прийнятим після 12 червня 1990 року, Основи цивільного законодавства Союзу РСР та республік від 31 травня 1991 року. Відповідно до пункту 1 статті 111 Основ цивільного законодавства Союзу РСР та республік за договором банківського вкладу банк зобов'язується зберігати вкладені вкладником грошові кошти, виплачувати по них дохід у вигляді відсотків або в іншій формі, виконувати доручення вкладника по розрахунках із вкладу та повернути суму вкладу за першу вимогу вкладника на умовах і в порядку, передбачених для внеску даного виду законодавством або договором. Таким чином, що діяло на момент укладення між позивачем і відповідачем договору цільового внеску на дітей законодавство наділяло банки правом самостійно встановлювати процентні ставки по операціях банків, а також визначати умови, на яких вони здійснюють операції з приймання вкладів від населення. Право Ощадного банку Російської Федерації самостійно визначати розмір відсотків за вкладами, у тому числі і за цільовими вкладами на дітей, було також закріплено в пункті 1.6 Інструкції Ощадбанку РФ від 30 червня 1992 року N 1-Р "Про порядок здійснення установами Ощадного банку Російської Федерації операцій за вкладами населення ". Відповідно до цього ж пункту названої Інструкції Сбербанк РФ мав право залежно від рівня інфляції і доходу Ощадбанку РФ збільшувати або зменшувати процентні ставки за вкладами в односторонньому порядку. Положення розділу 6 "Операції за цільовими вкладами на дітей" Інструкції Ощадбанку РФ від 30 червня 1992 року N 1-Р "Про порядок здійснення установами Ощадного банку Російської Федерації операцій по вкладах населення" визначали умови даного виду банківського вкладу. Згідно з п. 2 ст. 57 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і республік одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених договором або законодавством. Судова колегія не вбачає, що з боку Ощадбанку РФ мало місце порушення вищенаведених норм Основ цивільного законодавства Союзу РСР і республік, оскільки статті 28 і 38 Закону РРФСР від 2 грудня 1990 року "Про банки і банківську діяльність в РРФСР", що регулюють спірні відносини сторін, передбачали право банку в односторонньому порядку змінювати умови договору про розмір процентної ставки за вкладом. Не грунтується на нормах цивільного законодавства і не підтверджується матеріалами справи висновок суду наглядової інстанції про те, що позивач не був ознайомлений з умовою договору цільового внеску на дітей про право банку в односторонньому порядку змінювати розмір процентної ставки за вкладом у бік зменшення. Цей висновок зроблено судом без урахування норм статті 59 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і республік і статті 431 Цивільного кодексу Російської Федерації про буквальне тлумачення договору, в силу яких при тлумаченні договору судом береться до уваги буквальне значення містяться в ньому слів і виразів. З матеріалів справи видно, що з умовами вкладу М. був ознайомлений. При буквальному тлумаченні власноручного запису вкладника М.: "З умовами вкладу ознайомлений" - з проставленням підпису та дати, що вчинений у день відкриття вкладу на повідомленні за особовим рахунком N Н-689, можна зробити висновок про його згоду з пропонованими Ощадбанком Росії умовами зазначених вкладів , в тому числі і з умовою про право банку на односторонню зміну, включаючи зменшення, процентної ставки за вкладами в залежності від рівня інфляції і доходів банку (Л.Д. 10). При цьому Судова колегія вважає необхідним зазначити такі обставини: укладений між позивачем та відповідачем договір дитячого цільового вкладу є договором приєднання, мають публічний характер, укласти його на однакових для всіх умовах пропонувалося невизначеному колу осіб. Для всіх вкладників умови таких договорів, у тому числі і умова про право Ощадбанку Росії збільшувати або зменшувати залежно від рівня інфляції і доходу банку процентні ставки за вкладами, були заздалегідь визначені в стандартній формі в Інструкції від 30 червня 1992 року N 1-Р. Відповідно, вкладник міг або прийняти такі умови розміщення вкладу без будь-яких застережень, приєднавшись до запропонованого Ощадбанком РФ договору в цілому, або відхилити умови договору в повному обсязі. Згода на укладення договору на інших, ніж було запропоновано, умовах визнавалося відмовою від укладення договору. Доказів укладання договору цільового вкладу на дітей на інших умовах позивачем не представлено, а судом інших умов договору, відмінних від загальних, що діяли на момент його укладення, не встановлено. Таким чином, наведена вище запис позивача на повідомленні за особовим рахунком є ​​безумовним і достатнім доказом його згоди на укладення договору цільового внеску на дітей на умовах, визначених Ощадбанком Росії в Інструкції від 30 червня 1992 року N 1-Р, і не допускає винятків, що дозволяють припустити, що договір був укладений з ним на інших умовах. Відповідно до статті 422 Цивільного кодексу Російської Федерації договір повинен відповідати обов'язковим для сторін правилам, встановленим законом та іншими правовими актами (імперативним нормам), які у час його ув'язнення. Якщо після укладення договору прийнятий закон, що встановлює обов'язкові для сторін правила, інші, ніж ті, які діяли при укладенні договору, умови укладеного договору зберігають силу крім випадків, коли в законі встановлено, що його дія поширюється на відносини, що виникли з раніше укладеного договору. Відповідно до ст. 5 Федерального закону від 26 січня 1996 року N 15-ФЗ "Про введення в дію частини другої Цивільного кодексу Російської Федерації" частина друга Кодексу застосовується до зобов'язальних відносин, які виникли після введення її в дію. За зобов'язальним відносинам, які виникли до 1 березня 1996 року, частина друга Кодексу застосовується до тих прав і обов'язків, які виникнуть після введення її в дію. У силу частини 3 статті 6 зазначеного Закону норми частини другої Цивільного кодексу Російської Федерації, що визначають зміст договорів окремих видів, застосовуються до договорів, укладених після введення її в дію. Заборона на односторонню зміну банком процентних ставок введений пунктом 3 статті 838 частини другої Цивільного кодексу Російської Федерації, яка набрала чинності після укладення договору між позивачем і відповідачем. Зворотної сили дане положення Закону не має. Тому застосування судами до розглянутого спору положень п. 3 ст. 838 Цивільного кодексу Російської Федерації неправомірно. Права позивача та обов'язки банку за договором цільового внеску на дітей, укладеним 12 травня 1994 року, виникли відразу після його укладення, а не після введення в дію частини другої Цивільного кодексу РФ. Згідно з пунктом 3 статті 838 Цивільного кодексу Російської Федерації визначений договором банківського вкладу розмір процентів на вклад, внесений громадянином на умовах його видачі після закінчення певного терміну або після настання передбачених договором обставин, не може бути односторонньо зменшений банком, якщо інше не передбачено законом. Зі змісту даної норми випливає, що за договорами цільового внеску на дітей, укладеним з громадянином після 1 березня 1996 року, банки не мають права зменшувати розмір процентів на вклад навіть у тих випадках, коли умова про одностороннє зменшенні банком розміру відсотків включено в договір банку з громадянином -вкладником. У той же час за договорами цільового внеску на дітей, укладеними до набрання чинності частині другій Цивільного кодексу Російської Федерації, зміна банком процентної ставки є можливим і після 1 березня 1996 року, якщо умова про можливість зміни банком процентної ставки за договором дитячого цільового вкладу містилося у конкретному договорі і вкладник був ознайомлений з цим умовою в належному порядку, оскільки на період укладання цих договорів діючим законодавством банку надавалася можливість встановлювати в договорі умову про зниження процентної ставки, і це умова на підставі статті 422 ЦК РФ зберігає свою силу після встановлення законодавцем інших правил, обов'язкових для сторін. У договорі, укладеному між вкладником М. і відділенням Ощадбанку Росії, містилося умова про можливість зміни банком процентної ставки по дитячому цільовим вкладом, і з цією умовою він був ознайомлений, що підтверджується його особистим підписом на квитанції за особовим рахунком. Неспроможною є посилання суду на постанову Конституційного Суду Російської Федерації від 23 лютого 1999 року N 4-П "У справі про перевірку конституційності положення частини другої статті 29 Федерального закону від 3 лютого 1996 року" Про банки і банківську діяльність "у зв'язку з скаргами громадян Про . Ю. Веселяшкіной, А. Ю. Веселяшкіна і Н. П. Лазаренка "в обгрунтування висновку про відсутність у банку права знижувати розмір процентної ставки за договором цільового внеску на дітей, укладеним між М. і відповідачем. Правовідносини між М. і Ощадбанком РФ за договором цільового вкладу на дітей виникли в травні 1994 року, тобто в період дії інших положень зазначеного Закону, а саме: статей 28 і 38, які в редакції Закону РРФСР від 2 грудня 1990 року N 395 - 1 наділяли банк правом в односторонньому порядку змінювати розмір процентної ставки за вкладом. З урахуванням викладеного відбулися у справі судові постанови Судова колегія у цивільних справах Верховного Суду України визнає незаконними і підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 387, 390 ЦПК РФ, Судова колегія у цивільних справах Верховного Суду Російської Федерації визначила: рішення Сизранського міського суду Самарської області від 23 квітня 2003 р., визначення судової колегії в цивільних справах Самарського обласного суду від 26 травня 2003 р., визначення президії Самарського обласного суду від 13 листопада 2003 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. II. Зміст, форми та види банківського вкладу. 2.1. Сторони договору банківського вкладу. Відповідно до ст. 834 ГК РФ розділу VIII Основних положень про регулювання валютних операцій на території СРСР. Лист Державного банку СРСР від 24 травня 1991 р . № 352). Юридичні особи - резиденти Російської Федерації можуть відкривати вклади в іноземних банках тільки з дозволу Банку Росії. Юридичні та фізичні особи - нерезиденти мають право відкривати валютні вклади в уповноважених банках Російської Федерації. Нерезиденти можуть відкривати карбованцеві вклади в уповноважених банках, правовий режим яких імперативно визначено нормативними актами Банку Росії. Іншою стороною договору банківського вкладу є банк. Хоча п. 4 ст. 834 ГК РФ допускає можливість укладання договорів банківського вкладу не тільки банками, а й іншими кредитними організаціями, проте правила видачі ліцензії на залучення вкладів такі, що на сьогоднішній день виключають видачу зазначеної ліцензії небанківським кредитним організаціям. [1] Таким чином, рішення Ради директорів Центрального банку Росії від 1 вересня 1998 р . «Про заходи щодо захисту вкладів населення в банках» передбачив переклад банківських вкладів з деяких банків в Ощадний банк РФ. Однак Верховний Суд РФ визнав це рішення незаконним у зв'язку з недотриманням низки вимог формального характеру (реєстрації акту в Міністерстві юстиції РФ). Це рішення Верховного Суду РФ знижує регулятивний потенціал рішення Банку Росії. Але видається, що проблема в даному випадку не тільки і не стільки у дотриманні формальних вимог. Сторонами депозитного договору є банк і вкладник. Вкладником може бути будь-яка юридична або фізична особа. Банк повинен мати право на залучення грошових коштів у внески відповідно до отриманої ним ліцензією. Вкладник має право не тільки сам внести внесок, а й, якщо не передбачено депозитним договором, отримати на свій рахунок грошові кошти, що надійшли від третіх осіб, що вказали дані про рахунок вкладника. ДК РФ допускає можливість укладання договорів банківського вкладу не тільки банками, а й іншими кредитними організаціями. Але ст. 1 і 13 Закону «Про банки і банківську діяльність» передбачають, що для цього необхідно мати відповідну ліцензію ЦБ РФ. Однак правила видачі ліцензії на залучення вкладів, як від фізичних, так і від юридичних осіб такі, що виключають видачу такої ліцензії небанківським кредитним організаціям (банкам з обмеженим колом операцій). Таким чином, в даний час небанківські кредитні організації взагалі не мають можливості залучати вклади. Законодавство іноді передбачає можливість заміни сторони в договорі банківського вкладу. Це може статися за правилами поступки права вимоги або переведення боргу. При цьому вбачається, що переведення боргу на боці банку може проводитися тільки в тому випадку, коли новий боржник також є банком. [1] Крім того, в складних фінансових ситуаціях можуть бути передбачені інші заходи заміни осіб в договорі банківського вкладу. Так, рішення Ради директорів Центрального банку Росії від 1 вересня 1998 р . «Про заходи щодо захисту вкладів населення в банках» передбачив переклад банківських вкладів з деяких банків в Ощадний банк РФ. Однак Верховний Суд РФ визнав це рішення незаконним у зв'язку з недотриманням низки вимог формального характеру (реєстрації акту в Міністерстві юстиції РФ). Це рішення Верховного Суду РФ знижує регулятивний потенціал рішення Банку Росії. Але видається, що проблема в даному випадку не тільки і не стільки у дотриманні формальних требованій.2 Перше, на що необхідно звернути увагу, - коло і суб'єктивний склад правовідносин. Рада директорів ЦБ РФ видав розпорядження, що зачіпає права та інтереси на двох рівнях: правовідносини між банками і Банком Росії і правовідносини між комерційними банками та їхніми вкладниками. Виділення цих двох видів правовідносин необхідно, так як їх правова природа зовсім різна: міжбанківські правовідносини можна вважати публічними і регульованими банківським законодавством, а відносини за договором банківського вкладу є приватноправовими і регульованими цивільним законодавством. [1] У плані взаємодії з комерційними банками Банк Росії послався на ст. 75 Федерального закону про Центральний банк Російської Федерації (Банку Росії), яка дає йому право вводити заборону на здійснення кредитної організацією окремих банківських операцій, передбачених виданої ліцензії, на термін до одного року (п.4). Є тільки одна суто юридична проблема. Вона полягає в тому, що п. 4 ст. 75 згаданого Закону перебуває в другій частині зазначеної статті, яка розрахована на випадок невиконання у встановлений Банком Росії термін розпоряджень про усунення порушення, а також, якщо ці порушення або здійснюються кредитною організацією операції створили реальну загрозу інтересам кредиторів (вкладників). Кажучи іншими словами, Банк Росії повинен був встановити певні порушення або обгрунтувати шкідливість здійснюваних операцій і тільки після цього застосовувати відповідні санкціі.2 Звернемося тепер до правовідносин між комерційними банками та їхніми вкладниками. Слід мати на увазі, що до даних правовідносин як цивільно-правовим застосовуються всі норми частини першої ДК РФ. У разі прийняття вкладу від громадянина особою, яка не має на це права, або з порушенням порядку, встановленого законом або прийнятими відповідно до нього банківськими правилами, вкладник може зажадати негайного повернення суми вкладу, а також сплати на неї процентів, передбачених ст. 395 ГК РФ, і відшкодування понад суму відсотків всіх заподіяних вкладникові збитків. [1] Якщо такою особою прийняті на умовах договору банківського вкладу грошові кошти юридичної особи, такий договір недійсний (ст.168 ЦК України). У першому випадку вкладник має право (але не зобов'язаний) вимагати негайного дострокового повернення суми вкладу, а також сплати відсотків, передбачених ст. 395 ГК РФ, і відшкодування понад суму відсотків всіх заподіяних йому збитків. Відсотки, обумовлені договором, у цьому випадку не виплачуються. У другому випадку депозитний договір, укладений з особою, що не мають відповідної ліцензії, визнається недійсним за ст. 168 ГК РФ (нікчемний правочин) із застосуванням наслідків, передбачених п. 1 і 2 ст. 167 ГК РФ. Особа, яка прийняла депозит, зобов'язана повернути суму вкладу як безпідставно отримане майно (ст. 1102 ЦК РФ), а також відшкодувати вкладникові неодержані доходи (ст. 1107 ГК РФ), у тому числі відсотки, встановлені ст. 395 ГК РФ. Закон допускає внесення грошових коштів на рахунку вкладника третіми особами (ст. 841 ГК РФ). Якщо договором банківського вкладу не передбачено інше, на рахунок за вкладом зараховуються грошові кошти, що надійшли до банку на ім'я вкладника від третіх осіб із зазначенням необхідних даних про його рахунку за вкладом. При цьому передбачається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від таких осіб, надавши їм необхідні дані про рахунок за вкладом. Угоду, укладену особою, яка внесла кошти, і банком, слід розглядати як договір на користь третьої особи (ст. 430 ЦК РФ). Враховуючи, що в ст. 841 ГК РФ міститься презумпція згоди вкладника на отримання грошей від особи, який зробив кошти, останній не має права без згоди вкладника розривати свій договір з банком. Вклад може бути внесений до банку на ім'я певного третьої особи. Якщо інше не передбачено договором банківського вкладу, така особа набуває права вкладника з моменту пред'явлення нею до банку першої вимоги, заснованого на цих правах, або вираження ним банку іншим способом наміру скористатися такими правами. [1] Вказівка ​​імені громадянина (ст. 19 ГК РФ) або найменування юридичної особи (ст. 54 ГК РФ), на користь якого вноситься вклад, є істотною умовою відповідного договору банківського вкладу. Договір банківського вкладу на користь третьої особи, в якому відсутня ім'я (найменування) вигодонабувача, є нікчемним. Окремим випадком розглянутої ситуації є смерть вигодонабувача-громадянина (або припинення вигодонабувача-юридичної особи) раніше ув'язнення в їх користь договору банківського вкладу. До вираження третьою особою наміру скористатися правами вкладника особа, що уклала договір банківського вкладу, може скористатися правами вкладника щодо внесених ним на рахунок за вкладом грошових коштів. Договір банківського вкладу на користь третьої особи може бути, достроково розірваний або змінений за згодою банку з особою, яка внесла кошти, але лише до того моменту, поки вигодонабувач не побажав скористатися правами вкладника, обумовленими в його користь. До зазначеного часу вкладником є ​​вноситель коштів, і він може в повному обсязі розпоряджатися сумою вкладу. [2] Згода вигодонабувача скористатися правами вкладника вважається вираженим в той момент, коли він пред'явив до банку перша вимога, засноване на цих правах, або іншим чином висловив свій намір. Це може бути вимога про видачу вкладу або його частини, внесення нового вкладу на відкритий на його користь депозитний рахунок, оформлення заповіту на вклад, видача довіреності на право розпорядження вкладом і т.п.1 Операцію по внесенню коштів на ім'я іншої особи, укладену особою, яка внесла кошти, з банком, слід розглядати як договір на користь третьої особи (ст. 430 ЦК РФ), особливості якого встановлені ст. 842 ГК РФ. У результаті дій вигодонабувача, виражають його намір скористатися правами вкладника, відбувається зміна осіб у зобов'язанні: замість вносителя коштів вкладником стає третя особа, на користь якого вклад був внесений. ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ ВИЗНАЧЕННЯ від 26 лютого 1999 р. N ГКПІ99-125 Суддя Верховного Суду Російської Федерації В.П. Книшов, ознайомившись із заявою Л. до Центрального банку Росії, встановив: Л. звернувся до Верховного Суду Росії з заявою до Банку Росії про визнання недійсним рішення ради директорів Банку Росії від 1 вересня 1998 р. "Про заходи щодо захисту вкладів населення в банках", про відшкодування збитків, а також просив змінити порядок виконання рішення Нижегородського районного суду від 31 жовтня 1998 р., яким на його користь з Нижегородського філії Інкомбанку стягнуто 7548 доларів США, звернувши дане рішення до негайного виконання. Знаходжу, що заява Л. не підлягає прийняттю до провадження Верховного Суду Російської Федерації. Заява в частині оскарження рішення ради директорів Центрального банку Росії від 1 вересня 1998 р. не підлягає прийняттю у зв'язку з тим, що є що вступило в законну силу, винесене по спору між тими ж сторонами (з одного боку - громадянин, з іншого - Центробанк Росії ), про той самий предмет (оскаржене рішення ради директорів Центробанку РФ від 1 вересня 1998 р.) і з тих самих підстав (за мотиву невідповідності нормативного акта закону і порушення прав вкладників) рішення Верховного Суду України від 17 листопада 1998 р. по скарзі Черкунова А.Л. про визнання недійсним даного нормативного акту. Цим рішенням суду оскаржений нормативний акт визнано нечинним з дня його прийняття. У зв'язку з цим відсутній предмет оскарження. По викладеним підставах і Л. у прийнятті заяви у зазначеній частині відповідно до п. 3 ст. 129 ЦПК РРФСР повинно бути відмовлено. Що стосується питань, пов'язаних з виконанням рішення Нижегородського районного суду від 31 жовтня 1998 р., в тому числі про зміну способу і порядку його виконання, то ці питання відповідно до ст. 207 ЦПК РРФСР дозволяє суд, який постановив рішення у справі. Районному суду відповідно до ст. 113 ЦПК РРФСР підсудні та вимоги заявника про відшкодування з Центробанку Росії збитків. До підсудності Верховного Суду Росії ці вимоги законом не віднесено. Відповідно до п. 1 ст. 47 Конституції Російської Федерації ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в тому суді і тим суддею, до підсудності яких воно віднесено законом. Керуючись п. п. 3 і 7 ст. 129 ЦПК РРФСР, визначив: відмовити Л. у прийнятті до провадження Верховного Суду Росії по першій інстанції заяви до Центрального банку РФ про визнання недійсним рішення ради директорів Банку Росії від 1 вересня 1998 р. "Про заходи щодо захисту вкладів населення в банках", про відшкодування збитків і зміну способу і порядку виконання рішення районного суду. Роз'яснити Л., що з заявою про відшкодування збитків, про зміну способу і порядку виконання рішення суду першої інстанції він має право звернутися до районного суду відповідно до встановленої підсудністю. Направити заявникові копію рішення Верховного Суду Російської Федерації від 17 листопада 1998 р. у справі ГКПІ98-648. Це визначення може бути оскаржене в Касаційну колегію Верховного Суду Російської Федерації протягом 10 днів. Суддя Верховного Суду Російської Федерації В. П. КНИШОВ 2.2. Форма договору банківського вкладу. Договір банківського вкладу має бути укладений у письмовій формі. Не дотримання форми депозитного договору тягне його нікчемність з наслідками, встановленими ст. 167, 168 ЦК. Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення вкладу засвідчене ощадною книжкою, ощадним або депозитним сертифікатом або іншим виданим банком вкладникові документом, що відповідає вимогам, передбаченим для таких документів законом, встановленими згідно з ним банківськими правилами і вживаними в банківській практиці звичаями ділового обороту [1]. Договір може бути оформлений шляхом складання єдиного документа у двох примірниках, один з яких видається вкладникові (ст. 36 Федерального закону «Про банки і банківську діяльність»), а також іншими способами, перерахованими в ст. 434 ГК РФ. Крім того, договір банківського вкладу може бути укладений шляхом видачі вкладнику ощадної книжки, ощадного чи депозитного сертифіката або іншого документа, що відповідає вимогам законодавства, банківських правил та звичаїв ділового обороту. [2] Якщо угодою сторін не передбачено інше, укладення договору банківського вкладу з громадянином і внесення грошових коштів на його рахунок за вкладом засвідчуються ощадною книжкою (іменний або на пред'явника). В ощадній книжці мають бути зазначені і засвідчені банком найменування і місце знаходження банку (ст. 54 ГК РФ), а якщо вклад внесено у філію, також місце знаходження його відповідної філії, номер рахунка за вкладом, всі суми грошових коштів, зарахованих на рахунок, всі суми грошових коштів, списаних з рахунку, і залишок грошових коштів на рахунку на момент пред'явлення ощадної книжки у банк. Якщо не доведено інше стан вкладу, дані про вклад, вказані в ощадній книжці, є підставою для розрахунків за вкладом між банком і вкладником. Видача вкладу, виплата відсотків за ним і виконання розпоряджень вкладника про перерахування грошових коштів з рахунка за вкладом іншим особам здійснюються банком у разі пред'явлення ощадної книжки. Іменна ощадна книжка служить письмовим доказом укладення договору банківського вкладу з громадянином і внесення грошових коштів на його рахунок. Вона не є цінним папером і може існувати як поряд з договором банківського вкладу, оформленим у вигляді єдиного документа, так і без нього. Якщо ж договір банківського вкладу було здійснено у вигляді єдиного документа, а ощадна книжка з яких-небудь причин не була оформлена, внесення грошей у вклад може бути посвідчений, наприклад, квитанцією до прибуткового касового ордеру, підписаної касиром банку. [1] Ощадна книжка на пред'явника є цінним папером. Тому вона має значення не тільки письмової докази укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на рахунок громадянина, а й правообразующее (конститутивний) значення. Відсутність ощадної книжки не може бути заповнене наявністю договору банківського вкладу у вигляді документа, підписаного вкладником і банком.2 Для випадків, коли ощадна книжка втрачена або пошкоджена, встановлені спеціальні правила. Якщо ощадна книжка є іменний, банк не звільняється від своїх договірних зобов'язань і за заявою вкладника повинен видати йому нову ощадну книжку. Відсутність у вкладника ощадної книжки на пред'явника звільняє банк від зобов'язань до відновлення вкладником своїх прав за втраченою цінному папері. Якщо незаконний власник ощадкнижки відомий вкладникові, він може пред'явити до нього позов. Ощадний (депозитний) сертифікат є цінним папером, що засвідчує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (власника сертифіката) на отримання після закінчення встановленого строку суми вкладу та обумовлених в сертифікаті відсотків у банку, який видав сертифікат, або в будь-якій філії цього банку. Ощадні (депозитні) сертифікати можуть бути представницькими або іменними. Держателем ощадного сертифіката може бути тільки громадянин. Депозитний сертифікат - цінний папір, аналогічна ощадному сертифікату, проте його держателем може бути тільки юридична ліцо.1 Правила з випуску та обігу депозитних і ощадних сертифікатів повідомлені листом ЦБ РФ від 10 лютого 1992 р . № 14-3-20 «Про депозитних і ощадних сертифікатах банків», а також Вказівкою ЦБ РФ від 31 серпня 1998 р . № 333-У. У відповідності з цими документами ощадний (депозитний) сертифікат є цінним папером, що засвідчує суму вкладу, внесеного у кредитну організацію, і права вкладника (власника сертифіката) на отримання після закінчення встановленого строку суми вкладу та обумовлених в сертифікаті відсотків в кредитній організації, що видала сертифікат, або в будь-якому її філії. Виконання платежу за сертифікатом обумовлюється настанням зазначеного в ньому терміну. Сертифікат-вид строкового вкладу. У разі дострокового пред'явлення сертифіката до оплати банк зобов'язаний виплатити суму вкладу, а відсотки-в розмірі, передбаченому за вкладами до запитання, якщо умовами сертифіката не встановлений інший їх размер.2 Сертифікати можуть випускатися як в разовому порядку, так і серіями. Сертифікати можуть бути іменними або на пред'явника. Сертифікат не може служити розрахунковим чи платіжним засобом за продані товари чи надані послуги. Сертифікати випускаються у валюті Російської Федерації. Випуск сертифікатів в іноземній валюті не допускається. Сертифікати повинні бути терміновими. Власниками сертифікатів можуть бути резиденти та нерезиденти. Процентні ставки за сертифікатами встановлюються уповноваженим органом кредитної організації. Відсотки за спочатку встановленої при видачі сертифіката ставкою, належні власнику після закінчення терміну обігу (коли власник сертифіката отримує право запитання вкладу або депозиту за сертифікатом), виплачуються кредитною організацією незалежно від часу його покупки. У разі дострокового пред'явлення ощадного (депозитного) сертифіката до оплати кредитною організацією виплачуються сума вкладу та відсотки за вкладами до запитання, якщо умовами сертифіката не встановлений інший розмір відсотків. Для передачі прав іншій особі, засвідчених сертифікатом на пред'явника, достатньо вручення сертифікату цій особі. Права, посвідчені іменним сертифікатом, передаються у порядку, встановленому для відступлення права вимоги (цесії). Уступка вимоги по іменному сертифікату оформлюється на зворотному боці такого сертифіката або на додаткових листах (додатках) до іменним сертифікату двосторонньою угодою особи, поступався свої права (цедента), та особи, що придбаває ці права (цесіонарія). [1] Угода про уступку вимоги по депозитному сертифікату підписується з кожного боку двома особами, уповноваженими відповідною юридичною особою на здійснення таких операцій, і скріплюється печаткою юридичної особи. Кожен договір про відступлення нумерується цедентом. Договір про уступку вимоги за ощадним сертифікатом підписується обома сторонами особисто. Умова безперервності оформлення цесії повинна бути обов'язковою. Уступка вимоги по сертифікату може бути здійснена тільки протягом терміну обігу сертифіката. При настанні дати вимоги вкладу або депозиту кредитна організація здійснює платіж проти пред'явлення сертифікату та заяви власника з зазначенням рахунку, на який повинні бути зараховані кошти. Кошти від погашення депозитного сертифіката можуть направлятися за заявою власника тільки на його кореспондентський, розрахунковий (поточний) счет.1 Для громадян платіж може вироблятися як шляхом переказу суми на рахунок, так і готівкою. При недотриманні письмової форми договір банківського вкладу є нікчемною. Передані кошти підлягають поверненню як безпідставно отримані (ст. 1102 ЦК РФ). Вкладник має право також вимагати відшкодування неодержаних нею доходів (ст. 1107 ГК РФ), в тому числі нарахування на суму вкладу відсотків, передбачених ст. 395 ГК РФ. 2.3. Зміст договору і види банківських вкладів. Після укладення договору банківського вкладу на банк покладаються три основні обов'язки: повернути вкладнику суму вкладу в порядку, встановленому в договорі, виплатити йому винагороду у вигляді відсотків за весь період користування чужими коштами, а також надати вкладникові забезпечення повернення вкладу одним із передбачених у законі способів здійснює підприємницьку діяльність, на дострокове повернення депозиту може бути передбачено договором (ст. 310 ГК РФ). В іншому випадку дострокове повернення допускається лише за згодою банку. Некомерційна організація не може вимагати дострокового повернення вкладу ні на підставі договору (це прямо заборонено нормою ст. 310 ГК РФ), ні на підставі закону через його відсутність. Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах терміну повернення вкладу зі спливом визначеного договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення вкладів на інших умовах їх повернення, що не суперечать закону (ст. 837 ГК РФ). У залежності від встановленого договором порядку повернення вкладів (депозитів) вкладникові вони поділяються на вклади до запитання і строкові. Під строковими слід розуміти будь-які внески, за умовами яких вкладник не може вимагати повернення внесених ним коштів раніше настання визначеного в договорі обставини. Найбільш поширені термінові вклади на певний період часу, протягом якого банк має право користуватися коштами вкладника. Однак існують і інші різновиди строкових вкладів. [1] «Рекомендації про порядок інформування банками вкладників з питань страхування вкладів» від 30 червня 2005 р ., Говорить про цільові і умовних внесках. Цільові внески можуть бути внесені на 10 років на ім'я осіб, які не досягли 16-річного віку. Цільові внески на дітей видаються вкладнику в 16 і більше років за умови зберігання вкладу не менше 10 років. Умовними вважаються вклади, внесені на ім'я іншої особи, яка може розпоряджатися внеском лише при дотриманні умов або при настанні обставин, зазначених вносителем в момент відкриття рахунку. [1] Різновидом депозиту до запитання є кошти, внесені на розрахунковий (поточний) рахунок юридичної особи в банку. За договором банківського вкладу будь-якого виду банк зобов'язаний видати суму внеску або її частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, внесених юридичними особами на інших умовах повернення, встановлених договором. Умова договору про відмову громадянина від права на одержання вкладу на першу вимогу мізерно. Можливість внесення вкладу не тільки самим вкладником, але і третіми особами. Незважаючи на удавану подібність конструкцій зазначених статей, вони серйозно відрізняються. Конструкція ст. 841 ГК РФ дає можливість будь-якій особі внести кошти на ім'я і на рахунок вкладника банку, відкритий раніше його власником. При цьому потрібно, щоб ця особа надало банку відомості про рахунок, необхідні для зарахування на нього суми вкладу [2]. Угоду, укладену зазначеною особою з банком, слід розглядати як договір на користь третьої особи (ст. 430 ЦК РФ). Враховуючи, що в ст. 841 ГК РФ міститься презумпція згоди вкладника на отримання грошей від особи, яка уклала договір банківського вкладу, останній не має права без згоди вкладника розривати свій договір з банком. вкладника, виговорених на його користь. До зазначеного часу вкладником є ​​вноситель коштів, і він може в повному обсязі ними розпоряджатися. Згода вигодонабувача скористатися правами вкладника вважається вираженим в той момент, коли він пред'явив до банку перша вимога, засноване на цих правах, або іншим чином висловив свій намір. Це може бути вимога про видачу вкладу або його частини, внесення нового вкладу на відкритий на його користь депозитний рахунок, оформлення заповіту на вклад, видача довіреності на право розпорядження вкладом і т.п. У випадках, коли строковий або інший внесок інший, ніж вклад на вимогу, повертається вкладникові на його вимогу до закінчення терміну або до настання інших обставин, зазначених у договорі банківського вкладу, відсотки за вкладом виплачуються в розмірі, відповідному розміру відсотків, виплачуваних банком по вкладах до запитання, якщо договором не передбачений інший розмір відсотків. [1]

У випадках, коли вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку або суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, - після настання передбачених договором обставин, договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не передбачено договором. Закон надає громадянину (як підприємцеві, так і споживачу), яка уклала з банком договір про строковому вкладі, право вимагати дострокового повернення всієї суми вкладу або її частини. Ці дії вкладника слід розглядати як одностороння зміна умов договору, можливість якого передбачена законом (ст.310 ЦК України). Вкладник є економічно більш слабкою стороною правовідносини, і в законодавство вперше включена норма про підвищену захист його інтересів: умова договору про відмову громадянина від права отримати вклад на першу вимогу мізерно. [2] Право юридичної особи, яка здійснює підприємницьку діяльність, на дострокове повернення депозиту може бути передбачено договором (ст. 310 ГК РФ). В іншому випадку дострокове повернення його внеску допускається лише за згодою банку. Некомерційна організація не має права вимагати дострокового повернення вкладу ні на підставі договору (це прямо заборонено нормою ст. 310 ГК РФ), ні на підставі закону через його відсутність. ГК РФ передбачає наслідки перетворення строкового вкладу у вклад до запитання з ініціативи вкладника. У цьому випадку банк не пов'язаний початковими зобов'язаннями з виплати відсотків за користування коштами вкладника протягом усього терміну дії договору. Він повинен виплатити такому вкладнику відсотки в меншому розмірі, тобто в тому, що встановлений банком для аналогічних вкладів до запитання, якщо інший розмір процентів на цей випадок спеціально не був передбачений у договорі. Відсотки нараховуються на весь період фактичного користування коштами вкладника. Навіть якщо він вимагає повернення частини свого вкладу, протягом строку дії договору на незатребувану частину вкладу відсотки також нараховуються в розмірі, встановленому для вкладів до запитання. [1] Обов'язок банку платити вкладнику відсотки є істотною умовою договору банківського вкладу. Однак відсутність цієї умови в конкретному договорі не призводить до його недійсності. У даному випадку банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі існуючої в місці проживання (місці знаходження) вкладника ставки банківського відсотка (ставки рефінансування) на день сплати банком вкладникові суми його внеску (п. 1 ст. 809 ГК РФ). За вкладами до запитання банк має право в односторонньому порядку змінювати (зменшувати або збільшувати) розмір процентної ставки за користування коштами вкладника, якщо інше не передбачено договором. [2] Рішення банку збільшити процентну ставку набуває чинності в порядку, ним же встановленому, і може не доводитися до відома вкладника. Рішення зменшити розмір відсотків, по-перше, має бути повідомлено вкладникові, по-друге, може ставитися лише до вкладів, внесених до отримання вкладником цього повідомлення банку, і, по-третє, набуває чинності тільки після закінчення місяця з моменту повідомлення вкладника. Інший порядок реалізації рішення банку зменшити процентну ставку за вкладами до запитання може бути передбачений у договорі. Наприклад, у ньому може бути вказано, що рішення банку про одностороннє зменшення відсоткової ставки набуває чинності негайно, про що вкладник сповіщається під час відвідування банку. Про зменшення процентної ставки вкладник може повідомлятися різними способами: під розписку, поштою рекомендованим листом з повідомленням про вручення і т.п. Спосіб повідомлення вкладника може бути узгоджено в договорі (наприклад, по модему, факсу і т.п.). Відсотки на суму банківського вкладу нараховуються від дня, наступного за днем ​​її надходження у банк, до дня, що передує її поверненню вкладникові або її списанню з рахунка вкладника з інших підстав. [1] Терміни (день, місяць, квартал, рік тощо) і порядок виплати відсотків по внеску (з капіталізацією, без капіталізації) повинні бути узгоджені сторонами в договорі. Якщо інше не передбачено договором банківського вкладу, проценти на суму банківського вкладу виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а незатребувані в цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються відсотки. При поверненні вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти. Якщо вклад повинен бути повернутий до закінчення відповідного процентного періоду, то банківські відсотки нараховуються на його суму виходячи з фактичного періоду користування коштами клієнта (неповний процентний період) і виплачуються одночасно з поверненням основної суми вкладу. Право юридичної особи, яка здійснює підприємницьку діяльність, на дострокове повернення депозиту може бути передбачено договором (ст.310 ЦК України). В іншому випадку дострокове повернення допускається лише за згодою банку. Некомерційна організація не може вимагати дострокового повернення вкладу ні на підставі договору (це прямо заборонено нормою ст.310 ЦК України), ні на підставі закону через його відсутність. мінливими потребами. Банк забезпечує свою фінансову стійкість і незалежність на основі зваженої політики і завдяки зусиллям компетентного і кваліфікованого персоналу. Беручи участь у Програмі розвитку фінансових інститутів, що здійснюється в Росії Світовим і Європейським Банком Реконструкції та Розвитку, ВАТ "Омскпромстройбанк" буде залучати ресурси зарубіжних країн в економіку омського регіону. Своєю діяльністю банк буде сприяти фінансовому благополуччю партнерів, вкладників, акціонерів банку.