5. Правовий статус споживачів транспортних послуг

Транспортні організації мають розглядатись у сукупності та взаємодії з іншими його учасниками – споживачами транспортних послуг, оскільки саме їх інтереси щодо перевезень повинні забезпечуватися.

Споживачі транспортних послуг – фізичні або юридичні особи, які беруть участь у транспортних суспільних відносинах, користуються певними транспортними послугами для задоволення своїх потреб. Відповідно до чинного законодавства вони мають права та несуть обов’язки.

Споживачами транспортних послуг є:

• вантажовідправник (відправник вантажу, вантажовласник) – зазначена у документі на перевезення вантажу будь-яка юридична чи фізична особа, яка довіряє вантаж транспортній організації для перевезення;

• вантажоодержувач (одержувач вантажу, вантажовласник) – зазначена в документі на перевезення вантажу юридична чи фізична особа, яка за дорученням вантажовідправника отримує вантаж від транспортної організації;

• пасажир – фізична особа, яка користується будь-яким видом транспорту на підставі особистого проїзного документа або є членом організованої групи осіб, яка проїздить на підставі придбаного групового проїзного документа;

Правовий статус споживачів транспортних послуг та межі, в яких вони здійснюють свою діяльність, визначаються транспортними статутами, кодексами та іншими нормативно-правовими актами.

Питання 2. Види форм управління транспортом.

В юридичній літературі з питань управління загальновизнаної класифікації немає, але най­більш поширеними є два варіанти:

1) залежно від юридичних на­слідків;

2) за ступенем правової регламентації процесу їх застосу­вання.

Ці положення повною мірою стосуються управління і в сфері транспорту.

Отже, залежно від юридичних наслідків форми управління транспортом можна поділити на правові і організаційні, характе­ристику яких наведено вище.

За стуенем правової регламентації процесу застосування мож­на виділити такі форми:

1) видання правових актів управління транспортом і застосу­вання норм транспортного права;

2) укладення договорів;

3) здійснення матеріально-технічних операцій.

1. Видання правових актів управління транспортом є особли­вою формою діяльності органів цієї галузі, спрямованою на вико­нання законів шляхом встановлення додаткових положень (норм права) підзаконного характеру, що, власне, передбачається самими законами.

Ця діяльність здійснюється за умов:

1. Прийняття нормативних документів зазначеними органами відповідно до їх компетенції.

2. За допомогою такої нормотворчості конкретизуються і деталі­зуються загальні норми законів.

Головні риси управлінської діяльності щодо прийняття нормативних актів:

- це – виконавчо-розпо­рядча діяльність;

- така діяльність виступає як регулятор транс­портних правовідносин, що дає змогу органам (суб'єктам) управління транспортом активно впливати на процес перевезень вантажів, пасажирів, багажу та пошти

- і, врешті-решт, надає можливість впливати на своєчасне, якісне виконання перевезень.

.

2. Укладення договорів - це особлива специфічна форма діяль­ності транспортних органів. Насамперед зазначимо, що поняття до­говору, яке досить часто використовується у цивільно-правовій та адміністративно-правовій літературі, набуло значного поширення в юридичній практиці і будь-яких сумнівів не викликає.

Особливістю транспортних договорів є те, що умовах ринкових відносин підсилюється роль договору не тільки на стадії виконання, а й на стадії організації та формуван­ня відносин.

10