Методи соціології.

Під поняттям "метод" у науці розуміють спосіб досягнення істини, певний шлях здобуття нового знання, теоретичного чи практичного освоєння дійсності.

Як і будь-яка наука, соціо­логія широко використовує загальнонаукові (загально-логічні) методи пізнання, а саме:

• аналіз і синтез,

• індукцію та дедукцію,

• абстрагування,

• сходження від абстрактного до конкретного та навпаки,

• методи аналогії,

• моделювання,

• формалізації,

• метод історичного та логічного тощо.

Одночасно соціологія використовує методи власне соціо­логічного дослідження*. До них належать :

• методи збору соціологічної інформації - (аналіз документів, опитування, спостереження, соціальний експеримент та ін.)

• методи аналізу соціологічної інформації - (кодування, узагальнення, інтерпретація даних, виявлення кількісних залежностей, біографічний метод, метод фокус-груп та ін.).

Сучасна соціологія оперує поняттями жорсткі (кількісні) та м'які (якісні) методи. Жорсткі (кількісні) методи спрямовані на безпосередню реєстрацію фактів і передбачають суворі при­йоми їхньої обробки. Результатом такої обробки є знання в число­вій формі. Такі методи подають певне уявлення про явище, на­голошуючи на його кількісних характеристиках, але власне явище не розкривають і не пояснюють приховані, латентні, меха­нізми, суб'єктивні смисли, значення, що привели до його появи. До жорстких методів відносять: пряме спостереження, формалізований аналіз документів (контент-аналіз), анкету­вання, стандартизоване (регламентоване опитувальником) інтерв'ю тощо.

Якісні (м'які) методи дають змогу виявити приховані, суб'єктивні думки, настрої, що становлять життєвий світ людини, з наступною їхньою інтерпретацією. Якісні методи ефективні там, де потрібно виявити суб'єктивні механізми діяльності індивідів як виконавців соціальних ролей. Увага науковців до м'яких методів (якісної соціології) зросла у другій половині XX ст., що відповідає постпозитивістській традиції, а також основним напрямам гуманістичної соціології. У класичному варіанті м'які методи чи не вперше були вико­ристані у відомій праці Ч. Томаса та Ф. Знанецького "Польський селянин у Європі та Америці", де аналізувалися особисті до­кументи індивідів (листи, біографії, інтерв'ю, газетні матеріали, дані агенцій із міграції тощо). Виділяють низку м'яких методів.

Метод ствольної біографії (біографічний метод) - вільне відтворення індивідом перебігу власного життя через призму суспільних подій.

Метод фокус-груп - спланована дискусія, котру веде модератор ("соціолог-якісник") у спеціально відібраній групі незнайомих людей навколо обраної теми (фокусування на певній проблемі) з метою збору думок і пошуку консенсусу щодо певного питання. Цей метод широко застосовується в маркетингових дослідженнях.

Відкриті групові дискусії - якісна методика, спрямована на усвідомлення проблем певних спільностей і пошуку шляхів їхнього вирішення. Такими спільностями можуть бути сільський схід, сусідська община, територіальні об'єднання тощо.

Нарративне інтерв'ю (narrativ - розповідь) - вільна роз­повідь про життя оповідача без втручання модератора.

До якісних методів належать також традиційний аналіз документів, вільне (нестандартизоване інтерв'ю тощо).

Слабке місце цього типу методів, суб'єктивність, розгляда­ється як позитив, як один із чинників досягнення мети дослідни­ка- повніше зрозуміти соціальне явище, що підлягає вивченню.

Структура і функції соціології як науки

Cкладність об’єкта та предмета соціології потребують багаторівневої системи пізнання соціальної реальності, що, у свою чергу, вплинуло на формування структури соціологічної науки.

Найпоширенішою в сучасній соціології є трирівнева структура соціологічних знань, запропонована американським соціологом Робертом Мертоном.

Перший рівень – загальна соціологія, або теоретична соціологія. Теоретична соціологія (загальна соціологічна теорія) - вивчає суспільство як цілісну соціальну систему, акцентуючи увагу на глобальних проблемах його життєдіяльності, виявляє сутнісні зв’язки між окремими підсистемами суспільства. Сучасна загальна соціологічна теорія охоплює різноманітні течії, школи, напрями, які зі своїх методологічних позицій пояснюють розвиток суспільства. Теоретична соціологія спрямована на формування методологічної бази соціологічного пізнання та вироблення методологічних засад розвитку спеціальних соціологічних теорій, емпіричних досліджень; здійснює інтеграцію, синтез, узагальнення розрізнених знань, здобутих емпіричним шляхом; формує їх у систему висновків, узагальнень, понять; сприяє розкриттю сутності соціальних законів та закономірностей.

Другий рівень – соціологічні теорії середнього рівня. Вони вивчають соціальні зв’язки між суспільством і конкретною сферою суспільного життя, різні види людської діяльності, проблеми функціонування й розвитку соціальних спільнот та забезпечують зв’язок між теоретичними, фундаментальними знаннями і емпіричними дослідженнями.

Третій рівень – рівень конкретних соціологічних досліджень ( емпірична соціологія). На відміну від теоретичної соціології, в емпіричних дослідженнях предметом аналізу є конкретні дії, властивості поведінки, особливості потреб, інтересів, цінностей людей, соціальних груп і спільнот, відображення соціальної реальності у масовій та індивідуальній свідомості. Емпірична соціологія має на меті збір і накопичення фактичного матеріалу, аналіз документів, статистики, спостереження, результатів опитувань тощо.