Фактичні дані можна отримати через застосування відпо­відних методів:

- спостереження;

- аналізу документів;

- опитування;

- соціального експеримента.

            В останні роки знаходить також використання метод фокус-груп.

            Кожний з вищеназваних методів має свої особливості в підготовці, проведенні дослідження, обробці та узагальненні одержаної інформації.

Опитування

Опитування та його різновиди в соціології.

Опитування - це найбільш поширений і незамінний спосіб отримання інформації про життєвий світ людини, її наміри, мотиви, думки, події, результати людської діяльності тощо.

Цей метод є широковживаним не тільки серед соціологів, а й серед журналістів, юристів, лікарів, педагогів, тобто тих, хто працює з людьми. Специфіка соціологічного опитування полягає в тому, що, опитавши певну кількість індивідів і зі­бравши їхні суб'єктивні думки, дослідник за допомогою спеціальної дослідницької техніки та процедур отримує інформацію про соціально типову думку, виводить осереднену картину дійсності. Застосовуючи метод опитування, соціолог здобуває достовірне, об'єктивне й унікальне знання про певні суспільні процеси.

Мистецтво використання цього методу полягає в тому, щоб чітко уявляти: кому, коли та як ставити запитання, а також знати, яким чином обробити отримані відповіді. Визначний американський соціолог П. Лазарсфельд присвятив проб­лемам методики опитування наукову працю з виразною на­звою "Мистецтво запитувати "Чому?".

Перші згадування про проведення опитувань належать до часів Стародавнього світу. Зазвичай, вони пов'язувалися зі встановленням кількості населення, здатного носити зброю та сплачувати податки. Становлення опитування як наукового методу здобуття інформації припадає на кінець XIX ст. Саме в цей період відбуваються масові переписи населення, ведеться облік урожаїв, худоби, землі, засобів виробництва, збирається інформація з моральної статистики тощо.

Існує два основних типи опитувальних методів:

• анкетне опитування (анкетування) ;

• інтерв'ю.

Анкетне опитування -"метод здобуття соціологічної інформації, за яким спілкування між дослідником і респон­дентом здійснюється за допомогою анкети.

Анкета - основ­ний документ у анкетному опитуванні - це впорядкований певним чином перелік питань, за допомогою яких збирається первинна інформація.

Як підкреслюють фахівці, побудова анкети вимагає особ­ливого мистецтва від соціологів. Логіка поставлених у ній запитань має відповідати основним цілям дослідження та слугувати зібранню тієї інформації, що перевіряє гіпотези, висунуті програмою дослідження.

Виділяють такі різновиди анкетного опитування:

• анкетування індивідуальне - вид анкетування, що не перед­бачає спільності місця та часу при заповненні анкети для всієї сукупності респондентів;

• анкетування групове — вид анкетування, котрий перед­бачає одночасне заповнення анкети групою людей, зібраною в одному приміщенні;

•  поштове анкетування — вид анкетування, який перед­бачає розповсюдження анкети поштою та очікування її по­вернення після заповнення респондентом;

• пресове анкетування (в ЗМІ) - вид анкетування, що ад­ресується специфічному контингенту: читачам газети, слуха­чам радіо, телеглядачам;

• експертне анкетування - вид анкетування спеціалістів-фахівців з проблеми, що є предметом вивчення.

Процесу складання анкети має передувати етап ґрунтовного вивчення наукової літератури з досліджуваної проблеми. Існують також окремі правила, методичні вимоги щодо послідов­ності питань в анкеті (про це детально див. нижче), а також організаційно-технічні процедури проведення анкетування.

Основні етапи анкетного опитування:

а) підготовчий етап — пов'язаний з розробкою програми опитування, складанням анкети, її тиражуванням, вироблен­ням інструкцій для анкетерів і респондентів тощо;

б) оперативний етап - пов'язаний із безпосереднім анкету­ванням респондентів;

в) підсумковий етап - пов'язаний з обробкою та аналізом анкетування.

Інтерв'ю - це метод здобуття соціологічної інформації, що полягає в безпосеред­ньому спілкуванні дослідника та респондента.

Виділяють такі різновиди інтерв'ю:

•  фіксоване (стандартизоване) - різновид інтерв'ю, що суворо регламентований питальником;

• фокусоване - різновид інтерв'ю, при якому респондента заздалегідь знайомлять із проблематикою бесіди;

•  вільне (нестандартизоване, неформалізоване) - різно­вид інтерв'ю, у якому тему визначено заздалегідь, а інтерв'юер має певну свободу при веденні бесіди.

•  квазі-інтерв'ю у фокус-групах - ретельно спланована дискусія, націлена на збір думок респондентів за неформаль­них обставин.

Переваги формалізованого інтерв'ю:

• можливість залучення для проведення інтерв'ю осіб без спеціальної підготовки;

• можливість опитування великої кількості осіб;

• упевненість у тому, що респондент (людина, яка відпо­відає на запитання соціолога) - саме той, котрого відібрано згідно з вимогами вибірки;

• порівняно невеликі фінансові витрати на опитування;

• можливість контролювати хід опитування інтерв'юером.

Недоліки формалізованого інтерв'ю:

•  присутність інтерв'юера, що може заважати респон­дентам щиро відповідати на запитання;

• порівняно велика норма навантаження на інтерв'юера -12-15 респондентів;

• складність пошуку респондентів і складність переконання їх взяти участь в опитуванні;

•  необхідність встановлення між інтерв'юером і рес­пондентом стосунків, які ґрунтуються на  довірі, симпатії, що інколи потребує значних зусиль.

Отримані дані не завжди є об'єктивними. Причиною цього може бути й сам інтерв'юер за умов, коли:

•  бажаючи прискорити процес опитування, він "під­штовхує" респондента до відповіді на запитання;

•  не отримавши відповіді на якісь запитання, сам відпо­відає на них;

• не зустрівши потрібного респондента та не бажаючи витрачати час на інший візит, опитує будь-яку людину. Формулювання запитань має відповідати таким правилам:

- запитання мають бути короткими;

- необхідно уникати багатозначних понять;

- не поєднувати різні підстави в одному питанні.

У наш час набуло поширення телефонне інтерв'ю, що має такі особливості:

-  за короткий час можна провести опитування великої

кількості респондентів;

- не потребує часу та сил для пошуків респондентів;

- інтерв'юер не впливає на респондента, що дає можливість отримати більш об'єктивну інформацію.

До недоліків такого інтерв'ю можна віднести:

-  неможливість сформувати репрезентативну вибіркову сукупність. Це пов'язане з різним ступенем телефонізації сільської та міської місцевості й різних соціальних верств;

- ускладнення в керівництві процесом формування вибір­кової сукупності. У вибірковій сукупності можливі зміщення за такими ознаками, як вік, стать, освіта.

Соціометричне опитування.Поряд із двома основними типами опитування - анкету­ванням та інтерв'ю - існує й такий специфічний його різно­вид, як соціометричне опитування.

Соціометрія - це різновид опитування, спрямований на вимір соціальних дистанцій між членами певної групи. Уперше в соціології описав цей метод і використав його практично Я. Морено - американський психіатр та соціаль­ний психолог, представник Колумбійської школи в соціології. Здійснюючи кількісний і якісний аналіз емоційних взаємин у колективі, він сформулював тенденції групової міжособис-тісної взаємодії.

Основним документом у соціометрії є соціометричний тест, мета якого - виміряти ступінь згуртованості-роз'єдна-ності групи, виміряти соціальні відстані між людьми в ко­лективі, що зумовлені відносинами симпатії-антипатії, притягання-відштовхування тощо.

У результаті такого опитування виявляються неформальні лідери в колективі - "зірки", "бажані члени колективу" та "від­чужені члени колективу". Ця методика дає можливість до­слідити стан соціально-психологічного клімату в колективі й виробити практичні рекомендації щодо його поліпшення, її широко застосовують у соціальній психології при вивченні міжособистісних стосунків у групах, при виявленні особли­вих підсистем - групових утворень всередині більш широ­ких груп, при дослідженні неформального лідерства.

Метод опитування не є найуніверсальнішим методом, його доцільно застосовувати, як вважають спеціалісти, у поєднанні з іншими методами — спостереженням, аналізом документів тощо.

Анкетування - це найбільш поширений у соціології метод.

Анкета - це документ, у якому міститься впорядкований перелік питань, що дають змогу отримати нову інформацію.

Створенню анкети передує довга копітка розробка програми дослідження у зв'язку з тим, що в анкету закладаються гіпотези, сформульовані завдання, котрі потрібно вирішити під час соціологічного дослідження. Перекласти мову науки на запитання до респондентів - процедура складна, але необхідна. Існує різ­ниця між науковими термінами й буденною мовою, тому поняття можуть мати для простих людей і вчених різні значення.

Анкета починається зі вступної частини — звернення до респондента. У ньому визначається мета дослідження, спосіб заповнення анкети. Далі йде основна частина анкети з блоками запитань до опитуваних і третя частина - "пас-портичка", тобто демографічні відомості про опитуваних (може виноситися на початок).

Структура та послідовність запитань в анкеті передбачає розвиток комунікації соціолога з респондентом: завоювання довіри, пробудження зацікавленості, бажання продовження бесіди та ін. Логіка побудови запитань в анкеті відповідає меті дослідження й отримання інформації, що перевіряє гіпотези.

Питання слід формулювати максимально конкретно та точно, не допускати неясності й неоднозначності.

Усі за­питання поділяють на два основні типи:

• відкриті ;

• закриті.

Відкриті запитання - це ті, щодо яких дослідник не про­понує респондентові переліку підготовлених відповідей, а за­лишає місце для відповідей у довільній формі. Ознайомлення з відповідями на відкриті запитання дають можливість соціо­логові відчути проблеми людей, що стоять за цифрами звіту. Однак досвід показує, що на відкриті запитання відповідає лише третина респондентів, при цьому відповіді чи надто стереотипні, чи дуже конкретні, малоінформативні. Окрім цього, такі запитання важко обробляти.

Закриті запитання — це ті, в яких після тексту запитання пропонується віяло відповідей. Досить часто при формуванні переліку відповідей трапляються логічні помилки - порушення принципу відповідності запитання та відповідей. Це від­бувається тоді, коли варіанти відповідей не відповідають ключовому слову запитання і є варіантами відповідей на інше запитання.

До анкети також включають запитання-фільтри. Завдання таких запитань - відсіяти тих респондентів, яких не стосується наступне запитання.

Запитання, які стосуються соціально-демографічних характеристик респондента, зазвичай, завершують анкету. Опитування проводяться анонімно й соціально-демографіч­ний блок передбачає взяття до уваги таких позицій:вік;стать;рід занять;національність, місце проживання, освіта (якщо проб­лема дослідження передбачає їх важливість).

При формулюванні запитань анкети необхідно викону­вати такі правила:

• однозначність - мова йде про однакове розуміння змісту запитання респондентами. Дуже важливим є визначеність понять та їхня конкретність. Іноді запитання анкети містять у собі два, а то й більше запитань, що є недоцільним і за­важає отримати об'єктивну інформацію;

• стислість - досвід проведення соціологічних досліджень свідчить, що чим довше запитання, тим важче респондентові зрозуміти його зміст. Якщо запитання довге, то поки респон­дент дочитає його до кінця, він забуде початок;

• валідність - міра відповідності запитання анкети проб­лемі, що вивчається. Запитання можуть бути прямі та непрямі. Валідність запитання визначається точністю переведення показника в запитання.

В соціології існує також метод вибіркового анкетування. Він застосовується тоді, коли неможливо проанкетувати усіх членів певної групи. Ця процедура полягає у спробі зробити висновки щодо усієї групи шляхом вибіркового аналізу. Це типовий вид анкетування для усіх користувачів публічної бібліотеки. Якщо група користувачів невелика,  можна проанкетувати її всю (шляхом перепису). Це застосовується для малих груп користувачів зі специфічними потребами, наприклад, інвалідів.

  У зв’язку з дефіцитом паперу інколи використовують метод так званого стандартизованого інтерв’ю за допомогою анкети, розробленої для письмового опитування.

   Проведення інтерв’ю потребує належного вміння. Інтерв’юєр повинен добре вміти розговорити людей. Він або вона мають говорити якнайменше і зосередитися на слуханні. Важливо зафіксувати ті питання, що  порушує респондент, а також ті, які він не порушує.

  Існують три різновиди інтерв’ю:

1. Сплановане (направлене, невільне). У його основі – заздалегідь підготовлений список питань, від якого не відхиляються. Тут дії інтерв’юєра чітко визначені та обмежені рамками інструкції інтерв’юєра (див. додаток №1).

2. Напівсплановане інтерв’ю (вільне) або бесіда. Інтерв’юєр працює, відштовхуючись від заздалегідь підготовленого списку проблем.

Він може вести бесіду вільну, невимушену ставити додаткові, уточнюючі, чи підготовчі питання. Таким способом можна отримати найбільш глибокий матеріал, але тут необхідні високий професіоналізм, кваліфікація інтерв’юєра і досвід побічної роботи.

3.  Несплановане інтерв’ю: у цьому випадку визначається лише загальна тема інтерв’ю, і інтерв’ю є неформальним.

Розрізняють також інтерв’ю:

• індивідуальне – один інтерв’юєр і один респондент (це найбільш поширена форма);

• групове – один інтерв’юєр і невелика група людей (наприклад, робітнича бригада, шкільний клас, група студентів);

• колегіальне – бесіда кількох дослідників з одним опитуваним.