2.2 Основні стадії та фактори розвитку колективу

Щоб стати колективом, група повинна пройти нелегкий шлях якісних перетворень. На цьому шляху АС. Макаренко виділяє кілька стадій (етапів).

Перша стадія - становлення колективу (стадія початкового згуртування). У цей час колектив виступає перш за все як мета виховних зусиль педагога, прагнучого організаційно оформлену групу (клас, гурток і т. д.) перетворити в колектив, тобто таку соціально-психологічну спільність, де стосунки учнів визначаються змістом їхньої спільної діяльності, її цілями, завданнями, цінностями. Організатор колективу - педагог, від нього виходять усі вимоги. Перша стадія вважається завершеною, коли в колективі виділився і заробив актив, вихованці згуртувалися на основі спільної мети, загальної діяльності та загальної організації.

На другій стадії посилюється вплив активу. Тепер уже актив не тільки підтримує вимоги педагога, але і сам пред'являє їх до членів колективу, керуючись своїми поняттями про те, що приносить користь, а що - шкоду інтересам колективу. Якщо активісти правильно розуміють потреби колективу, то вони стають надійними помічниками педагога. Робота з активом на цьому етапі вимагає пильної уваги педагога.

Для другої стадії характерна стабілізація структури колективу. Колектив в цей час виступає вже як цілісна система, в ній починають діяти механізми самоорганізації і саморегуляції. Він уже здатний вимагати від своїх членів певних норм поведінки, при цьому коло вимог поступово розширюється. Таким чином, на другій стадії розвитку колектив уже виступає як інструмент цілеспрямованого виховання певних якостей особистості.

Основна мета педагога на цій стадії - максимально використовувати можливості колективу для вирішення тих завдань, заради яких цей колектив створюється. Практично тільки тепер колектив досягає певного рівня свого розвитку як суб'єкт виховання, в результаті чого і стає можливим цілеспрямовано використовувати його в цілях індивідуального розвитку кожного окремого учня. В загальній атмосфері доброзичливості по відношенню до кожного члена колективу, високого рівня педагогічного керівництва, стимулюючого позитивні сторони особистості, колектив стає засобом розвитку соціально важливих якостей особистості.

Розвиток колективу на цій стадії пов'язаний з подоланням протиріч: між колективом і окремими учнями, випереджаючими в своєму розвитку вимоги колективу або, навпаки, відстаючими від цих вимог; між загальними та індивідуальними перспективами; між нормами поведінки колективу і нормами, стихійно складаються в класі; між окремими групами учнів з різними ціннісними орієнтаціями і т. д. Тому в розвитку колективу неминучі стрибки, зупинки, руху назад.

Третя і наступні стадії характеризують розквіт колективу. Вони відрізняються рядом особливих якостей, досягнутих на попередніх етапах розвитку. Щоб підкреслити рівень розвитку колективу на цій стадії, досить вказати на рівень і характер вимог, пред'являються один до одного членами колективу: більш високі вимоги до себе, ніж до своїх товаришів. Одне це вже свідчить про досягнутий рівень вихованості, стійкості поглядів, суджень, звичок. Якщо колектив доходить до цієї стадії розвитку, то він формує цілісну, моральну особистість. На даній стадії колектив перетворюється в інструмент індивідуального розвитку кожного з його членів. Загальний досвід, однакові оцінки подій - основна ознака і найбільш характерна риса колективу на третій стадії.

Процес розвитку колективу розглядається не як плавний процес переходу від однієї стадії до інший. Між стадіями немає чітких меж - можливості для переходу до наступної стадії створюються в рамках попередньої. Кожна наступна стадія в цьому процесі не змінює попередню, а як би додається до неї. Колектив не може і не повинен зупинятися у своєму розвитку, навіть якщо він досяг дуже високого рівня. Тому деякі педагоги виділяють четверту і наступні стадії руху. На цих стадіях кожен школяр завдяки міцно засвоєному колективного досвіду сам пред'являє до себе певні вимоги, виконання моральних норм стає його потребою, процес виховання переходить у процес самовиховання.

На всіх стадіях розвитку колективу виникають, міцніють і згуртовують колектив великі і малі традиції. Традиції - це В«такі стійкі форми колективного життя, які емоційно втілюють норми, звичаї, бажання вихованців. Традиції допомагають виробляти загальні норми поведінки, розвивають колективні переживання, прикрашають життя». [12]

Висновки

Отже, А.С. Макаренко зробив великий внесок у розвиток педагогіки. Розроблені та випробувані ним на практиці у багаторічній педагогічній діяльності педагогічні основи формування особистості людини нового суспільства, визначення ролі колективу та праці в цьому складному та тривалому процесі, лягли наріжними каменями до фундаменту нашої педагогіки.

А.С. Макаренко зробив більше ніж будь-хто з радянських педагогів для того, щоб з хлопчиків і дівчаток сформувати ідейних і високоморальних людей, гідних громадян своєї країни.

Макаренко незабутий у сьогоднішній дні. Його досвід та спадщину вчителі шкіл використовують і сьогодні. Його ідеями пронизаний виховний процес. Але поза сумнівів перед українським макаренкознавством стоять досить складні завдання, пов'язані із подальшим просуванням в опановуванні спадщини класика педагогіки. Вчителі і сьогодні повинні досліджувати Макаренка, систематизувати досвід великого педагога.

А.С. Макаренко створив найефективнішу педагогічну систему ХХ століття. В його творах глибоко і всебічно показана теорія і практика виховання нової людини, охарактеризована цілісна система науково-педагогічного знання, системотворчим елементом якої є принципи доцільності і єдності розвитку особистості і колективу.

Головні відкриття в педагогіці А.С. Макаренка вважаємо наступні:

- обґрунтував науковий підхід до визначення мети виховання;

- розробив наукову теорію колективу;

- обґрунтував принципи відносин між колективом і особистістю;

- розробив модель образу життя людини в колективі;

- вирішив практично проблему поєднання виховання навчання з виробничою працею;

- реалізував на практиці принцип всебічного виховання особистості;

- розробив і практично здійснив вчення про демократію самоуправління в колективі;

- заклав основи теорії керованості виховного процесу;

- обґрунтував сутність дисципліни в колективі і розробив психолого-педагогічну технологію дисциплінування;

- обґрунтував значення традицій у вихованні;

- виявив суттєві відмінності між вихованням і навчанням;

- послідовно провів у своїй виховній системі принцип гуманізму;

- обґрунтував принцип єдності вимоги і поваги у вихованні, розробив наукові основи сімейного виховання;

- створив неперевершений зразок застосування законів діалектики в рішенні теоретичних і практичних проблем виховання;

- розкрив шляхи забезпечення шкільного, позашкільного і сімейного виховання.

Серед педагогічних відкриттів А.С. Макаренка є дуже значущі, які на сьогодні ще недостатньо оцінені. Серед них ідея виховного колективу як основи цілісної системи формування особистості. Можна стверджувати, що ним відкриті закони колективної життєдіяльності, що мають світове значення. Йому вдалося сформулювати цілісну концепцію виховного колективу, в якому встановлюється рівноправ'я вихователів та вихованців.

При створенні ним нової педагогіки були такі орієнтири: «більше демократії», «більше гуманізму», «більше духовності», «більше піклування про людину», «більше довіри до вихованця». Так, великий педагог реалізував на практиці знахідки до розуміння гуманістичних основ педагогіки.

Ми повинні гордитись тим, що жили в один час з великим творцем, педагогом, класиком ХХ століття. Макаренко – це не минуле, а сьогодення.

Література:

1. Педагогическая деятельность и теория А. С. Макаренко / под ред. Галимова Р.А. // История педагогики - (http:www.gala-d.ru/parts/1106-part25.shtml)

2.http://pidruchniki.ws/10650913/pedagogika/zhittya_pedagogichna_gromadska_diyalnist_makarenka

3. http://www.info-works.com.ua/referats/pedagogika/4816.html

4. Макаренко В.С. Мій брат Антон Семенович//Рад.школа,1991. - №6

5. А.С.Макаренко Книга для батьків київ радянська школа 1980

6. Кленицкая И. К. Cистема Макаренко - самая демократическая / И. К. Кленицкая // Система образования в России - (http: www.worlds.ru)

7. Історія педагогіки / за ред. М.В.Левківського, О.А.Дубасенюк/. – Житомир, 1999.

8. Любар О.О. та ін. Історія української педагогіки / за ред. М.Г.Стельмаховича. – К., - ІЗМН, 2000.

9. Сбруєва А.А., Рисіна М.Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник. – Суми: СумДПУ, 2000.

10. Історія педагогіки: курс лекцій Навчальний посібник / К., 2004. -171 c.

11. Макаренко А. С. Про виховання. - М., 1988.

12. А.С. Макаренко: спадщина і сучасні перетворення в педагогічній теорії і практиці. - Н.Новгород: НГПІ, 2006.

13. Підласий І. П. Педагогіка: Новий курс. У 2 - х кн. Кн. 2. - М., 2001.

30