Відміни іменників

У сучасній українській мові з давніх шести типів відмінювання утворилося чотири, а в російській і білоруській — три. Перегрупування іменників на відміни за ознаками роду у східнослов'янських мовах проходило не зовсім послідовно, бо в сучасних споріднених мовах іменники жіночого роду відмінюються за двома типами (І і III відміни), чоловічого роду — також за двома відмінами (II і І), хоч до І відміни належить незначна їх кількість; іменники середнього роду — теж за двома відмінами (II і IV).

Групування іменників на відміни має багато спільного. Так, до І, II, III відмін в українській, російській і білоруській мовах входять морфологічно однакові групи іменників.

Перша відміна. До І відміни належать іменники переважно жіночого роду із закінченням -а, (графічнор –я) у формі називного відмінка однини (укр. береза, вишня, груша; рос. береза, вишня, груша; пор. блр. бяроза, вішня, груша); деякі, іменники чоловічого роду (укр. староста, Микита, воєвода; рос. староста, Никита, воєвода; блр. стараста, Мікіта, ваявода) і спільного роду (укр. сирота, каліка, пустомеля, плакса; рос. сирота, калека, пустомеля, плакса; блр. сірата, калека, пустамеля, плакса).

Закінчення І відміни поширились і на ті іменники, які у зв'язку з руйнуванням основ на приголосний; на *-ĭ, на *-ū увійшли до складу І відміни. Наприклад, в україн­ській мові: дочка (основа на приголосний), пісня, миша (на *-ĭ); свекруха, буква, морква, кроква (на *-ū); у російській; буква, тиква; у білоруській: матка, дачка, песня, кроква, морква.

Іменники І відміни в українській мові (і в білоруській) поділяються на три групи: тверду (укр. долина, верба; блр. даліна, вярба), м’яку (укр. доля, сім'я, суддя; блр. доля, сям’я, суддзя) і мішану (укр. груша, вежа, круча; блр. груша, вежа, круча). У російській мові наявні тільки тверда і м'яка групи.

До II відміни належать іменники чоловічого роду, що в називному відмінку однини закінчуються на твердий і м’який приголосний (укр. віл, верх, кінь, герой; рос. вол, верх, конь, герой; блр. вол, верх, конь, герой), а також на -о, які в російській і білоруській мовах вживаються зрідка (укр. батько, Дніпро, Петро, Левко, Павло; рос. домишко, гнедко, Левко; блр. Пятро, Пауло), та середнього роду на -о, -є, а в українській мові ще й на ’-а (-я), крім тих, що при відмінюванні мають суфікс -ат-, -ен- (укр. добро, гніздо, море, сонце, листя, щастя, гілля, життя; рос. добро, гнездо, море, солнце, житье, счастье; блр. дабро, гняздо, мора, сонца, лісце, шчасце, галле, жьщце).

Іменник чудо у білоруській мові цуд перейшов до чоловічого роду. Іменники батько, дядько у білоруській мові відмінюються за зразком І відміни, бо ненаголошена флексія -о перейшла в -а: бацька, дзядзька.

В українській мові (і в білоруській) іменники II відміни поділяються на три групи: тверду (стіл, село), м’яку (гість, герой, море, життя) і мішану (дощ, каменяр, річище), пор. блр. стол, сяло, госць, герой, мора, жыццё, дождж, муляр, рэчышча. У російській мові мішаної групи немає.

До III відміни належать іменники жіночого роду, які в називному відмінку однини закінчуються на твердий чи м’який приголосний основи (укр. ніч, радість; рос. ночь, радость; блр. ноч, радасць), та іменник мати.

Четверта відміна іменників в українській мові об'єднує слова середнього роду, що в називному відмінку однини мають флексію -я з суфіксами -ат-(-ят-), -ен- при відмінюванні: ім'я, плем'я, теля, дитя.

У російській і білоруській мовах IV відміни немає, але є група різновідмінюваних іменників. У російській мові до цієї групи належать іменники середнього роду з суфіксом -(м)ен- (имя, время, племя, бремя та ін.), іменник дитя (з суфіксом -ят-) та іменник чоловічого роду путь.

У білоруській мові сліди давнього відмінювання з основою на приголосний у різновідмінюваних іменниках простежуються чіткіше, ніж у російській. Тут суфікси -(м)-ен-, -яц-(-ят-) виступають не тільки у множині, а й в однині: жарабя — жарабяці, ягня — ягняці, дзіця — дзіцяці.

Порівняльна характеристика відмінкових закінчень (І-ІV відміни) опрацювати самостійно за посібником:Брицин М.Я., Жовтобрюх М.А., Майборода А.В. Порівняльна граматика української і російської мов. К.: Вища школа, 1987. С. 110-129)