Протетичні приголосні

Українська мова мова успадкувала з давніх часів протетичні приголосні [в], [j]. Крім того, розвинулися нові протетичні приголосні [в], [г], [j].

Протетичний [в] перед [у]: вуси, вухо, вулиця, вугіль. Перед [в] префіксальним, у словах іншомовного походження, книжних протетичний [в] не розвинувся: уклад, успіх, угода, узус, узи.

[В] перед [о] (далі – [і]): онъ → он → уон → вуон → він. За аналогією до він маємо вона, воно, вони. Засвідчується пам’ятками з ХІІІ ст.: вовъца (Є.Гал. 1266), ворьли (ХІІІ ст.), вокно (1413), вувчар (ХУІІ).

Протетичний [г] виник перед [а], рідше перед [о]: гармата, гарба, гарбуз, Ганна, гайда, гострий, горіх. Немає його в словах іншомовного походження: агонія, альфа, агітатор. Не розвивався в більшості слів з початковим [о]: озеро, обід, орати.

Протетичний [j] не виявляє активності. Лише в окремих словах у північному наріччі: jулиця, jасокор, jіволга, jіскра.

У південно-західних (наддністрянських, волинських. подільських), у західнополіських (північна діалектна група) протетичні пригол. дуже поширені: ворати, горати, гобід, гантена, гінспектор.

В білоруській мові:

- приставний і вставний звук [в]: водгук, воблака, Вольга, Восіп, вуха, навука, павук, увосень, Навум, Лявон  тощо;

- приставний [г]: гэта, гэй, Ганна та ін..;

- приставні [a] та [i]: арабіна, аржаны, амшэлы, імша, ільняны, ігруша та ін.

У російській – лише давні типу яблоко, юноша, выдра та ін.

Явище цекання і дзекання в слов’янських мовах

Формування опозиції приголосних за твердістю — м’якістю в ареалі протобілоруських говорів говорів мало яскраву локальну особливість: перетворюючись із пом’якшених у м’які,   приголосні [д'] і [т'] досягли такого високого ступеня палаталізації,  що в них розвинувся додатковий м’який свистячий призвук,  унаслідок чого палатальні [д'] і [т'] змінились у м'які африкати  [дз'] і [ц'] (т. зв. «дзекання» і «цекання»). Це фонетичне явище стало однією з найвиразніших особливостей білоруського  консонантизму: у переважній більшості білоруських говорів  та в білоруській літературній мовї^будь-який палатальний [д'] і [т']перед голосними переднього ряду, перед м'якими приголосними і в абсолютному кінці слова переходить у [дз'] і [ц']: дзверьі, дзень, дзіва, дзікі, ждлудзь, медзь, цесньї, ціхі, чьітаць і т. д. 

14. Порівняльно-історична характеристика граматичних категорій іменника сучасних схіжнослов’янських мов

Категорія роду

Однією з найістотніших ознак, якою іменники відрізняю­ться від

Морфологічні ознаки категорії роду іменників найбільш яскраво виражаються у формах називного і родового від­мінків однини.

Категорія роду в іменниках — назвах істот та іменни­ках — назвах предметів виражається по-різному. У назвах істот різниця між формами чоловічого і жіночого роду відбиває різницю біологічної статі людей: укр. дід — баба, батько — мати, чоловік — жінка, брат — сестра, син — дочка; рос. дед — баба, отец — мать, муж — жена, брат — сестра, син — дочь; блр. дзед — баба, бацька — матка, муж — жонка, брат — сястра, син — дачка; тварин: укр. вовк — вовчиця, бик — корова, баран — вівця, півень — курка; рос. волк — волчица, бик — корова, баран — овца, петух — курица; блр. воўк — ваўчыца, бик — карова, баран — аўца, певень — курица.

У назвах предметів, явищ, процесів рід є суто граматичною категорією: укр. день — ніч, зима — лі­то та ін.; рос. день — ночь, зима — лето та ін.; біл. дзень — ноч, зіма — лета та ін.

Іменники чоловічого роду трьох мов у називному відмінку однини мають чисту основу, а в українській і білоруській мовах ще й флексію -о; в родовому — закінчення -а(-я), -у (-ю): укр. ліс — лісу, дуб — дуба, Дніпро — Дніп­ра, чай — чаю тощо; рос. лес — леса, дуб — дуба, Днепр — Днепра, чай — чаю та ін.; блр. лес — леса, дуб — дуба, Дняпро — Дняпра, чай — чаю та под.

Іменники жіночого роду трьох мов мають у називному однини флексію -а(-я) або чисту основу (в українській мові -и: мати), а в родовому — закінчення -и(-ьі), -і(-и), -ї: укр. вода — води, пісня — пісні, лінія — лінії, ніч — ночі; рос. вода — води, песня — песни, липня — линии, ночь — ночи; блр. вада — вади, песня — пєсні, лінія — лінії, ноч — ночи.

Іменники середнього роду у трьох мовах у називному однини мають закінчення -о, -є (в українській мові ще -я), а в родовому — флексію -а(-я): укр. вікно — вікна, море — моря, знання — знання; рос. окно — окна, море — моря, знание — знания; блр. акно — акна, мора — мора, знанне — знання.

Іменники, що позначають осіб чоловічої статі, належать до чоловічого роду і тоді, коли закінчуються на -а, -я: укр. староста, Хома, суддя; рос. староста, Фома, судья; блр. стараста, Хама, суддзя. Ця категорія іменників не розвивається.

У сучасних східнослов'янських мовах існує значна кількість іменників спільного роду. Залежно від контексту вони можуть бути або чоловічого, або жіночого роду. Це переважно іменники І відміни: укр. бідолаха, зайда, недоріка, пустомеля, роззява, самоучка, сіромаха та ін.; рос. бедняга, лежебока, пройдоха, рева, сирота і под.; біл. гуляка, криўляка, няздара, пустамеля, чисцеха, ханжа та ін.

Нерідко спостерігається хитання у роді того чи іншого іменника у трьох мовах: укр. салат — салата, зал — зала, санаторій — санаторія; рос. занавес — занавесь, зал — зала, санаторий — санатория; біл. зал —зала, прастор — простора, ціш — ціша та ін.

Ряд слів спільного походження в трьох мовах належать до різних родів: до чоловічого роду в українській мові належать слова біль, лебідь, насип, полин, пил, степ, у білоруській — боль, насып, палын, пыл, стэп, у російській — лебедь; до жіночого роду в російській — боль, насыпь, полынь, пыль, степь. Давньоруськоукраїнські іменники чоловічого роду гортань, печать, путь, сhчь, тополь у трьох мовах належать до різних родів: до жіночого роду в українській мові — гортань, печать, путь, січ, тополя; у російській — гортань, печать, сечь (а путь, тополь — чоловічого роду); у білоруській — гартань, печаць, таполя.

В усіх трьох мовах спостерігається помітні тенденції в родовій іменниковій категоризації. Одніє з визначальних тенденцій є поширення формально-морфологічної диференціації грамем категорії роду із семантико-граматичним змістом. Ідеться передовсім про збільшення кількості іменників жіночого роду, які утворюються від іменників-назв істот чоловічого роду і поглиблюють диференціацію іменників за ознакою статі (архітектор – архітекторка, арматурник – арматурниця, економіс – економістка та ін..). Новоутворювані іменники здебільшого мають словотворчі форманти як показники морфологічного роду. Зокрема, жіночий рід пов’язаний зі словотвірним типом на -ість, середній рід – зі словотвірними типами на -ання, -ення, -іння.