2. Сутність ринкової інфраструктури та її роль у ринковій економіці

Ринкова інфраструктура – сукупність елемен­тів, які забезпечують стабільний розвиток і функціонування ри­нкового механізму національної економіки.

Роль інфраструктури в забезпеченні функціонування націо­нального ринку визначається функціями:

• забезпечення безпе­ребійного функціонування господарських взаємозв’язків;

• регулювання руху товарно-грошових потоків;

• доведення товару до безпосеред­нього споживача;

• перерозподіл ресурсів між різноманітними галузями й усередині них;

• акумуляція тимчасово вільних коштів, регулювання гро­шового обігу.

Основне призначення інституцій ринкової інфраструктури – це обслуговування взаємовідносин виробників товарів і їх безпосередніх споживачів.

Продуктом функціонування елементів ринкової інфраструктури є посеред­ницька послуга.

Досвід розвинутих країн світу доводить, що за наявності розвинутої ринкової інфраструктури ефективно реалізуються державна регуляторна політика, сучас­ні системи маркетингу й стратегічного планування, досягаються високі показники економічного і соціального розвитку.

3. Елементи інфраструктури ринку та основні принципи їх функціонування

Елементи ринкової інфраструктури представлені сукупністю різноманітних підприємств, установ, організацій, що обслугову­ють суб’єктів ринку, допомагають їм нормально функціонувати і діють у межах окремих ринків:

• ринку робочої сили;

• ринку засо­бів виробництва;

• ринків банківських послуг, інвестицій, фінан­сів;

• ринків інформації, маркетингових послуг.

Елементи ринкової інфраструктури, за допомогою яких реа­лізуються її функції, поділяють на три блоки: організаційно-тех­нічну, фінансово-кредитну та науково-дослідницьку інфраструк­туру ринку.

До організаційно-технічної інфраструктури ринку належать товарні біржі, аукціони, торговельні доми, торговельні палати, холдингові, брокерські компанії, інформаційні центри, ярмарки, сервісні центри, різноманітні асоціації підприємців і споживачів, державні інспекції, транспортні комунікації, засоби зв’язку.

Фінансово-кредитну інфраструктуру ринку утворюють бан­ки, фондові й валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій, інституції, які мобілізують тимчасово вільні грошові ресурси, перетворюючи їх на кредити, а потім і на капіталовкладення.

Науково-дослідницька інфраструктура ринку включає на­укові інститути з вивчення ринкових проблем, венчурні фірми, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади.

Елементи ринкової інфраструктури формують­ся і класифікуються за видами ринків, які вони обслуговують:

• ринком товарів і послуг (реальний сектор);

• фінансовим ринком (фінансово-кредитний сектор, трансакційний сектор);

• ринком праці (ро­бочої сили).

Інфраструктура товарного ринку (реального сектору) представлена сукупністю видів діяльності та інституцій, які забезпечують безперебійний обіг речових чинників виробництва і товарів кінцевого спожи­вання та надають комплекс послуг зі сприяння організації товар­ного обігу та повнішого задоволення попиту споживачів. Вона створює умови для швидкого обігу товарних ресурсів в економіці, вдосконалення ринкового процесу реалізації продук­тів праці, оптимізації комерційних зв’язків, поліпшення матері­ально-технічної бази обігу.

Важлива роль у забезпеченні функціонування інфраструктури товарного ринку належить біржам. Відповідно до товарів, які є об'єктом купівлі-продажу, біржі можуть бути універсальні, товарні і товарно-сировинні, агропромислові, фондові і товарно-фондові.

Товарна біржа - організований ринок на якому здійснюється процес купівлі-продажу товарів за певними стандартами та умо­вами. Вона має на меті надання послуг стосовно укладення біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропонування на товари, вивчен­ня, упорядкування та полегшення товарообігу і пов’язаних з ним торговельних операцій. Товарна біржа не займається комерційним посередництвом і не має на меті одержання прибутку. Діяльність товарних бірж в Україні регулюється Законом «Про товарну біржу».

На товарній біржі здійснюються два види товарообороту:

• реальний - безпо­середній перехід товару від продавця до покупця;

• ф'ючерсний (до 90% від усіх угод) – продається право на товар (наприклад, на майбутній врожай).

Ф'ючерсні контракти підля­гають хеджуванню - страхуванню на випадок можливих збитків, спричинених зміною цін у майбутньому.

До інфраструктури товарного ринку належить розгалужена система приватних, кооперативних, державних, змішаних гур­тових і роздрібних торговельних структур, які визначають стан двох форм торгівлі в країні: гуртову і роздрібну. Найбільш впли­вовими гуртовими торговельними структурами є великі торго­вельні фірми, торгові доми, дистриб’юторські фірми.

У практиці ринкових зв’язків широко використовують і такі форми організації оптової торгівлі, як аукціон, ярмарок.

Розвинута інфраструктура товарного ринку – це одна з фун­даментальних рис ринкової економіки, ознака мобільності мате­ріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів.

Функціонування фінансового ринку, до складу якого входять ринки грошей та цінних паперів, забезпечується розвинутою спеціалізованою інфраструктурою, яка є сегментом фінансової діяльності ринкової економіки, створюється для обслуговування фінансового ринку та забезпечення його нормального функціону­вання.

Особливе місце серед елементів інфраструктури фінансового ринку посідають фондові, валютні біржі, брокерські компанії, комерційні банки, інвестиційні та інноваційні фонди, холдинго­ві компанії.

Фондова біржа - організований ринок на якому здійснюється процес купівлі-продажу цінних паперів за певними стандартами та умовами. Участь у біржових торгах підвищує авторитетність компанії (ІРО), спрощує доступ до ринку капіталів, сприяє підвищен­ню курсу її акцій.

На фондовій біржі мобілізуються і концентруються тимча­сово вільні грошові нагромадження та заощадження через про­даж цінних паперів, а також здійснюється кредитування і фінан­сування державного і приватного секторів через купівлю цінних паперів. Біржа регулює процес переливання фінансових ресурсів і капіталів.

У світовій практиці фінансові ре­сурси перерозподіляються переважно через фондовий ринок. Проте в Україні, незважаючи на рекордні показники дохідності у 2007 р., фондовий ринок у цілому відіграє незначну роль у пи­танні акумулювання коштів на фінансових ринках та трансфор­мації їх в інвестиційні ресурси для реального сектору економіки.

Валютні біржі – це установи, де здійснюється купівля-продаж іноземної валюти і формуються поточні курси валют (валют­ні котирування) на основі фактичного співвідношення попиту і пропозиції. Як самостійний елемент інфраструктури валютні біржі збе­реглися лише в деяких країнах (у ФРН, Франції), врешті-решт цю роль виконують найбільші банки, а в Україні - Національ­ний банк України. У сучасних ринкових умовах основну частину посередниць­ких операцій здійснюють великі брокерські фірми, що мають широку мережу філій, тісно пов’язаних з банками.

Брокерські компанії і фірми – це офіційні організації, що займаються посередницькою діяльністю під час укладення угод між покупцями і продавцями валют, цінних паперів та інших цінностей на фінан­сових біржах. Вони діють за дорученням і за рахунок клієнтів, одержуючи за посередництво певну плату.

Банківська система є дворівневою і складається з На­ціонального банку України та комерційних банків. Комерційні банки є фінансовими установами, які створюються на пайовій та акціонерній основі і здійсню­ють фінансово-кредитні й розрахункові операції за дорученням клієнтів на договірних засадах. Банківській сектор України характеризується за­безпеченістю законодавчою та нормативною базою, запрова­дженням міжнародних стандартів банківської діяльності та при вабливістю для інвесторів.

Небанківські фінансові установи виникли для здійснення фі­нансово-кредитних функцій, які банківські установи не можуть виконати внаслідок наявності системи особливих ризиків. Таким чином діяльність небанківських фінансових установ є необхід­ним елементом ринкової інфраструктури національної економі­ки.

Діяльність банківських та небанківських установ не є взаємовиключною, навпаки, їх діяльність характеризується гли­боким ступенем взаємопроникнення і вони є невід'ємними еле­ментами ринкової інфраструктури.

До небанківських фінансових установ відносять страхові компанії, кредитні спілки, фінансові компанії, пенсійні фонди, ломбарди тощо.

Страховий ринок України має позитивну динаміку розвитку, що сприяє роз­ширенню фінансових можливостей щодо інвестування. Ринок страхових послуг залишається найбільш капіталізованим серед інших небанківських фінансових ринків, особливо зважаючи на зменшення капіталізації в таких фінансових секторах економіки, як кредитна кооперація.

Недержавне пенсійне забезпечення характеризується станов­ленням інституційного базису, зростанням чисельності учасни­ків та обсягів активів, а також розширенням інвестиційної діяль­ності. В той же час розвиток недержавного пенсійного забезпе­чення стримуються внаслідок низьких доходів населення, відсу­тність довіри у населення та низьким ступенем доступності до достовірної інформації. Система недержавного пенсійного забезпечення становить третій рівень пенсійної системи, запроваджений Законом України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 року. Основу такої системи складають недержавні пенсійні фонди.

Станом на 31.12.09 в Державному реєстрі фінансових установ міститься інформація про 108 недержавних пенсійних фондів (далі – НПФ).

Метою інвестування пенсійних активів є, насамперед, збереження пенсійних заощаджень громадян. Тому стратегія інвестування недержавних пенсійних фондів є більш консервативною, ніж у інших фінансових установ. За результатами 2009 року переважними напрямами інвестування пенсійних активів є: депозити в банках (40% інвестованих активів); облігації підприємств - резидентів України (18,9%); цінні папери, дохід за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України (16,4%); акції українських емітентів (8,8%).

Кредитна спілка – неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

Ломбардний ринок демонструє сталу динаміку зростання об­сягів активів та власного капіталу, а також збільшення кількості наданих кредитів. Ломбарди є одним з найбільш консервативних та стабільних фінансових інструментів для фізичних осіб, так як вони орієнтовані на видання дрібних (300 – 650 грн.) та короткострокових кредитів в основному під заставу виробів з дорогоцінних металів та каміння (до 90% серед інших видів застав). У порівнянні з банками та кредитними спіл­ками ломбарди мають меншу частку на ринку кредитів, але через просте кредитне оформлення ломбардні кредити користуються попитом.

Альтернативою мікрокредитування на сьогодні є лізинг, у тому числі фінансовий. Якщо підприємцю необхідно отри­мати кредит для закупівлі транспортних засобів, обладнання та устаткування тощо, він має можливість використати механізм лізингу. На початок 2010 р. в Україні функціо­нувало 43 фінансові ком­панії, що надають послуги фінансового лізингу. Найбільшими споживачами лізингових послуг за вартістю договорів є: транспортна галузь (16 095,2 млн. грн.); сільське господарство (3 153,8 млн. грн.); будівництво (2 959,8 млн. грн.); сфера послуг (1 644,0 млн. грн.). Основними об’єктами фінансового лізингу за договорами, чинними на кінець ІV кварталу 2009 року, є транспортні засоби, техніка, машини і устаткування для сільського господарства.

Фінансові компанії постійно розширюють свою діяльність за рахунок збільшення видів фінансових послуг та активної спів­праці по їх здійсненню з іншими суб'єктами ринкової інфра­структури. Станом на 31.12.09 до Державного реєстру фінансових установ внесено інформацію про 208 фінансових компаній, з яких: 82 – фінансові компанії-управителі, які створили фонди фінансування будівництва типу А (ФФБ); 64 – фінансові компанії, які мають право надавати послуги з факторингу.

Довірчих товариств станом на 2009 рік діяло 2, розмір активів яких протягом трьох років зменшився з 285,6 тис. грн. до 284,8 тис. грн., що свідчить про відсутність попиту на такий вид діяльності.

Різновидом кредитно-фінансових структурних утворень є ін­вестиційні фонди, що акумулюють кошти приватних інвесторів через емісію власних цінних паперів (зобов’язань) і розміщують їх в акції та облігації підприємств у своїй країні та за кордоном. Зазвичай вони випускають великий пакет акцій під час створен­ня компанії, а також набір боргових зобов’язань (облігацій). За­лучені кошти інвестиційні компанії вкладають в акції корпора­цій.

Успішному функціонуванню підприємницьких структур, як на фінансовому, так і товарному ринку, значною мірою сприя­ють елементи науково-дослідницької інфраструктури ринку.

На фінансування новітніх науково-технічних розробок і ризикових проектів, як на безповоротній, так і на поворотній (кре­дитній) основі, зорієнтована діяльність інноваційних фондів. За­вдання інноваційних фондів полягає: в наданні фінансової допо­моги венчурним організаціям і науковим колективам, у вкладен­ні коштів у розробки, пов’язані з великим комерційним ризи­ком. Ці фонди утворюються в основному за допомогою спонсор­ських внесків підприємств, об’єднань, вітчизняних та іноземних фірм, банків. Розподіляються вони на конкурсній основі після розгляду заявок проектів, що надійшли.

Аудиторська фірма – це незалежна ор­ганізація, яка на замовлення клієнта та за його кошти здійснює ревізію його господарської діяльності з метою виявлення прорахунків та резервів удосконалення, контролює й аналізує фінан­сову діяльність підприємств і організацій різних форм власності, бухгалтерські звіти та баланси. Право на здійснення аудитор­ської діяльності в Україні мають аудиторські фірми, включені до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів.

Інфраструктура ринку праці включає державні та недержав­ні заклади сприяння зайнятості, кадрові служби підприємств і фірм, громадські організації і фонди, нормативно-правове сере­довище, що забезпечують взаємодію між попитом і пропозицією праці. Основною функцією інфраструктури ринку праці є регу­лювання ринку робочої сили, відносин між роботодавцями і пра­цівниками з приводу оплати праці, її умов, вирішення соціаль­но-трудових конфліктів.

Велика роль у системі інституцій інфраструктури ринку пра­ці в Україні належить державній службі зайнятості, яка функ­ціонує відповідно до Закону України «Про зайнятість населен­ня» та недержавні організації – кадрові агенції, агенції з добору персоналу, агенції з працевлаштування, органі­зації, що надають послуги з профорієнтації, консалтингу персо­налу, лізингу персоналу тощо, попит на послуги яких зростає пропорційно розвитку та диференціації ринку праці.

8