2.2 Оцінка основних фондів підприємств (основного капіталу) на сучасному етапі розвитку економіки України

Важливу роль у комплексній оцінці фінансового стану підприємств відіграє рівень забезпеченості підприємств робочим капіталом (частина оборотних активів, що фінан­сується за рахунок джерел власних коштів і довгострокових зобов'язань). Сума робо­чого капіталу та його маневреність визначають платоспроможність підприємств. Як не­стача робочого капіталу, так і його надлишок негативно позначаються на здійсненні нор­мальної виробничої та іншої їхньої діяльності. Якщо сума довгострокових зобов'язань більша за робочий капітал, це свідчить про те, що підприємство використовує частину довгострокових кредитів і позик на фінансування поточних операцій, тобто здійснює їхнє нецільове використання. Упродовж аналізованого періоду загалом по реальному сектору сума довгострокових зобов'язань перевищувала суму робочого капіталу і це перевищення мало тенденцію до збільшення. Так, у 2011 р. порівняно з 2001 р. сума перевищення загалом по реальному сектору була у 19,1 раза більшою, у тому числі у про­мисловості - у 26,1 раза. Причиною цього стала нестача власного оборотного капіталу для формування структури оборотних активів, що здатні забезпечити своєчасне вико­нання поточних зобов'язань. Упродовж 2001-2011 pp. загалом по реальному сектору коефіцієнт забезпечення підприємств власним оборотним капіталом при нормативному значенні понад 0,1 мав від'ємне значення, що свідчить про зменшення рівня забезпече­ності підприємств власними коштами. Абсолютне від'ємне значення коефіцієнта збіль­шилося в 2,3 раза, в тому числі в промисловості - у 3,4 раза, в будівництві - у 13,3 раза.

У сільському господарстві, починаючи з 2004 p., коефіцієнт забезпечення підприємств власними оборотними коштами мав позитивне значення, але нормативного значення він досягнув лише у 2007 і в 2010-2011 pp. У цій галузі упродовж 2005-2011 pp. сума довгострокових зобов'язань була меншою за суму робочого капіталу.

Обов'язковою умовою фінансової стійкості підприємств у коротко- і довгостро­ковому періодах є ефективне відтворення капіталу в процесі його кругообігу, що опосередковується грошовими потоками за різними видами їхньої діяльності - поточ­ної, інвестиційної, фінансової та іншими видами. Кругооборот коштів відображається у зміні форм капіталу, поступовому перетворенні первісних ресурсів на інвестиційні витрати і перетворенні авансованих коштів на приріст необоротних і оборотних ак­тивів, який є важливим показником нагромадження капіталу.

Первісним джерелом інвестування майна підприємства є його статутний капітал у формі суми грошей, що авансуються на купівлю засобів виробництва і робочої сили з метою отримання доданої вартості. В процесі функціонування підприємства авансовий капітал перетворюється на виробничий у формі валового випуску - сумарної вартості усіх матеріальних благ, створених на підприємстві, наданих послуг, виконаних робіт.

Завершальною стадією кругообороту капіталу є доход (виторг) від реалізації (робіт, послуг) та інших видів операційної і звичайної діяльності підприємств, який вклю­чає: всі авансовані у виробництво продукції (робіт, послуг) матеріальні затрати; ви­трати на інші види діяльності; частину відшкодування вартості (амортизацію) матеріальних і нематеріальних активів і додану вартість. Матеріальні витрати відшкодову­ються у вигляді грошових коштів, які знову вкладаються у виробництво, проходячи всі стадії кругообороту. Під час безперервного відновлення процесу виробництва розвивається капітал, його складові елементи, змінюється структура[19].

Додану вартість підприємство отримує від виробництва продукції (робіт, послуг) і від власності (фінансових інвестицій - дивіденди за цінними паперами і відсотки за довгостроковими фінансовими активами; операціями з валютою; відсотків за депози­тами і наданими позиками; орендної плати). Після розподілу доданої вартості (на опла­ту праці найманих працівників із нарахуваннями; інші податки і збори на виробництво за винятком субсидій на виробництво; валовий прибуток, змішаний доход) і сплати податку на прибуток, нерозподілений (чистий) прибуток, що залишається на підпри­ємстві, спрямовується на виплату дивідендів, створення резервного фонду, фонду споживання та фонду розвитку виробництва. Останній є заощадженням (капіталізаці­єю) чистого прибутку. Заощадження разом із амортизаційними відрахуваннями та залишком нерозподіленого прибутку минулих років становлять власний інвестицій­ний капітал підприємства. Одна частина інвестиційного капітал)' використовується на поповнення продуктивних активів - приріст основних засобів і запасів товарно-матеріальних цінностей, а інша - на приріст довгострокових і поточних фінансових активів. Власний інвестиційний капітал підприємства доповнюється позичковим ка­піталом (внутрішнім і зовнішнім), який також має інвестиційний характер.

Інвестиційний капітал у своєму русі на різних етапах інвестиційного процесу про­ходить усі стадії кругообороту капіталу, починаючи з моменту придбання інвестицій­них ресурсів і закінчуючи продажем готової продукції, і слугує джерелом розширеного відтворення капіталу підприємства. У традиційних методах аналізу фінансово-госпо­дарської діяльності підприємств, який зазвичай проводиться на основі бухгалтерської звітності, відсутній зв'язок між двома структурами капіталу. Користуючись цією звіт­ністю, неможливо прослідкувати процес створення доданої вартості і нагромадження капіталу в реальному секторі економіки. Для цих цілей потрібно додатково залучати дані, що містяться в Системі національних рахунків (СНР), такі як: випуск продукції, проміжне споживання, додана вартість, валове (чисте) заощадження, валове (чисте) нагромадження, чисте кредитування, чисте запозичення по сектору нефінансових корпорацій. За допомогою цих даних можна проаналізувати тенденції формування капіталу та джерел його фінансування.

У табл. 2.3. наведені дані, що характеризують динаміку доданої вартості, валове за­ощадження і валове нагромадження.

Таблиця 2.3

Тенденції чистої доданої вартості, валового заощадження та валового нагромадження в секторі НФК в Україні за період 2005-2010 pp., млрд. грн.

Показник	2005	2006	2007	2008	2009	2010
Чиста додана вартість	217,0	264,8	355,0	451,0	411,6	501,9
Чистий прибуток, змішаний доход	59,1	76,8	114,9	140,3	122,8	140,8
Валове заощадження	41,4	53,4	77,2	78,0	56,9	39,5
Валове нагромадження основного капіталу	76,6	104,4	151,7	184,7	134,1	146,2
Чисте кредитування (+)	-	-	.	_	-	.
Чисте запозичення (-)	-33,5	-47,0	-71,8	-109,6	-38,8	-99,7

Джерело: рахунки інвестиційних секторів економіки України [Електронний ресурс]. //www.ukrstat.gov.ua>.

За період 2005-2010 pp., як видно з даних табл. 2.3, валове нагромадження переви­щувало валове заощадження, а різниця покривалася за рахунок запозичень. Запози­чення виросли майже втричі - з 33,5 млрд. грн. у 2005 р. до 99,7 млрд. грн. у 2010 р. За даними фінансового рахунку і рахунку капіталу, що містяться у СНР, можна проана­лізувати формування капіталу та джерела його фінансування. В табл. 2.4 представлені результати такого аналізу.

За проаналізований період, як видно з табл.2.4, загальний приріст капіталу по сек­тору нефінансових корпорацій України становив 2334,9 млрд. грн., у тому числі чисте нагромадження матеріальних активів (оборотних і необоротних) - 418,2 млрд. грн. і чисте придбання фінансових активів - 1916,7 млрд. грн. Основними джерелами фі­нансування капіталу загалом за 2005-2010 pp. були зовнішні джерела фінансування на суму 2317,3 млрд. грн, що становило 99,2% від загальної суми приросту капіталу. На приріст капіталу шляхом зміни чистого багатства за рахунок заощадження та ка­пітальних трансфертів припадало лише 0,8%.

Таблиця 2.4

Формування капіталу та джерел його фінансування в нефінансових корпораціях України за період 2005-2010 pp., млрд. грн.

Показник	2005	2006	2007	2008	2009	2010	Усього за 2005-2010
Приріст капіталу	162,3	210,8	390,9	738,0	418,5	414,4	2334,9
у тому числі:
- чисте нагромадження матеріальних активів (оборотних і необоротних)*	40,0	60,5	99,2	124,8	33,8	59,9	418,2
- чисте придбання фінансових активів	122,3	150,3	291,7	613,2	384,7	354,5	1916,7
Джерела фінансування	162.3	210,8	390,9	738,0	418,5	414,4	2334,9
у тому числі:
- зміна чистого багатства за рахунок заощадження та капітальних трансфертів	6,2	13,5	27,3	15,3	-4,9	-39,8	17,6
- зовнішні джерела фінансування капіталу	156,1	197,3	363,6	722,7	423,4	454,2	2317,3

* Чисте нагромадження матеріальних активів визначене шляхом вирахування з валового на­громадження основного капіталу споживання основного капіталу; зміну запасів матеріальних оборотних коштів; придбання за винятком вибуття цінностей; придбання за винятком вибуття невироблених нефінансових активів.

Джерело: рахунки інвестиційних секторів економіки України [Електронний ресурс], — До­ступний з : <http://www.ukrstat.gov.ца>.

Капітал підприємства, з одного боку, характеризується загальною вар­тістю засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих у фор­мування його майна (активів), а з іншого - капітал становлять джерела фінансових ресурсів, авансованих у фінансово-господарську діяльність підприємства і спрямова­них у формування його активів. Тому капітал слід розглядати як одне ціле, застосу­вавши до його дослідження відтворювальний підхід.

Сутність капіталу виявляється в поєднанні двох його структур - за формою влас­ності (власний і позиковий) і за формою втілення власності в різні види активів -нефінансові (продуктивні) та фінансові. Критерієм поєднання двох структур капіталу є фінансово-економічна рівновага, яка полягає, по-перше, у рівновазі власного капі­талу і нефінансових активів і, по-друге, в рівності позикового капіталу і фінансових активів. Упродовж 2001-2011 pp. у двох структурах капіталу підприємств позначилися та­кі негативні тенденції: наростання нестачі власного капіталу для забезпечення нефі­нансових активів, що пов'язане зі збитковістю і низьким рівнем капіталізації чистого прибутку підприємств; посилення боргової залежності підприємств за низької оборот­ності активів; зростання від'ємної різниці між активами та зобов'язаннями (за збіль­шення частки фінансових активів у загальній сумі активів підприємств), що свідчить про значну ризикованість роботи підприємств; перевищення суми довгострокових зо­бов'язань над робочим капіталом, що означає нецільове використання частини довго­строкових кредитів і позик на фінансування поточних операцій[18].

Для призупинення зазначених негативних тенденцій необхідно проводити системну державну фінансову політику, спрямовану на удосконалення механізмів формування і відтворення капіталу підприємств реального сектора із використанням досвіду євро­пейських країн і країн, що розвиваються.

РОЗДІЛ 3

НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ

ОСНОВНИХ ФОНДІВ

3.1 Розробка пропозицій щодо поліпшення ефективності використання основних виробничих фондів

Роль основних засобів у процесі виробництва особливості їх відтворення в умовах ринкової еко­номіки висувають особливі вимоги до інформації про наявність, рух, стан і використання основних засобів. Ринкова система управління потребує більш оперативної та комплексної інформації щодо основних фондів. Практика про діяльність підпри­ємств свідчить про те, що облік основних засобів ще більше ускладнився та існує ряд проблем, які нега­тивно впливають на процес управління виробницт­вом і знижують ефективність використання основних засобів.

Якщо розглядати основні засоби, то потрібно за­значити, що основні виробничі засоби - це частина постійного виробничого капіталу, яка виступає у формі засобів праці, які поступово, протягом бага­тьох виробничих циклів, що повторюються, зношу­ються і, не змінюючи своєї натуральної форми, час­тинами переносять свою вартість на виготовлений продукт.

В економічній літературі існує багато пояснень терміна "основні засоби". На думку В. Бабича, осно­вні засоби підприємства - це сукупність матеріально речових цінностей, що діють у натуральній формі протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним та моральним зносом.

С. Покропивний визначає основні фонди як за­соби праці, які мають вартість і функціонують у ви­робництві тривалий час у своїй незмінній споживній формі, а їх вартість переноситься конкретною пра­цею на вартість продукції, що виробляється (на пла­тні послуги), частинами в міру спрацювання [7].

Однак у класичному політекономічному визна­ченні основних засобів немає якихось обмежень у розмірі їх вартості у грошовому виразі. Важливо ли­ше те, що вони беруть участь у виробничому проце­сі багаторазово і переносять свою вартість на виго­товлений продукт частинами.

Відповідно до цього класифікація основних фон­дів розрізняється за належністю, використанням та призначенням. За належністю основні засоби поді­ляються на власні й орендовані; за використанням - на діючі та недіючі; за призначенням - на виробничі і невиробничі. До власних основних засобів зарахо­вують ті, які належать певній організації чи підпри­ємству. Власні основні засоби можуть формуватись за рахунок статутного (пайового, акціонерного) капі­талу, допоміжного фінансування з відповідних дже­рел на розширене виробництво, власних прибутків. Орендовані основні засоби не належать певній ор­ганізації, але на підставі договору оренди викорис­товуються в її господарській діяльності.

До діючих основних фондів належать ті, які пе­ребувають в експлуатації, у тому числі й ті, які тим­часово не використовуються або здані в оренду ін­шим підприємствам на договірних засадах. До неді­ючих і основних засобів належать ті, які перебува­ють у резерві (в запасі на складі).

Для поліпшення використання діючих основних виробничих фондів необхідна ефективність їх вико­ристання. Від ефективності їх використання зале­жать темпи зростання продуктивності праці, обсягів виробництва, поліпшення якості промислової проду­кції та інших показників.

Під ефективністю основних фондів розуміють результат, здобутий у вигляді отриманого ефекту, що співвідноситься з витраченими ресурсами. Під­вищення ефективності полягає в досягненні найбі­льших результатів при відповідному рівні розвитку продуктивних сил порівняно з витратами праці, ви­користаними на створення суспільного продукту.

Завданнями аналізу використання основних за­собів на підприємствах є:

- установлення рівня ефективності застосування засобів праці, характеристика екстенсивності й інтенсивності роботи найважливіших груп устат­кування;

- визначення показників використання виробничої потужності й основних виробничих фондів - фо­ндовіддачі і фондооснащеності, а також факторів, що впливають на них;

- вивчення складу і динаміки основних засобів (фондів), технічного стану і темпів відновлення їх активної частини (робочих машин, устаткування, приладів, транспортних засобів), технічного пе­реозброєння і реконструкції підприємства, упро­вадження нової техніки, модернізації і заміни мо­рально застарілого обладнання;

- виявлення впливу використання основних засо­бів на обсяг виробництва, собівартість продукції.

Економічна ефективність використання засобів праці характеризується часткою амортизації у вартості продукції. Але, аналізуючи цей показник, треба мати на увазі особливість його формування. З удо­сконаленням техніки сума щорічної амортизації та­кож зростає, збільшується її частка в собівартості продукції. Але оскільки збільшується і випуск проду­кції, виготовленої на більш продуктивному устатку­ванні, то сума амортизації у вартості одиниці виробу зазвичай зменшується. Економія на амортизації особливо відчутна при перевиконанні планів випуску продукції за постійної величини основних виробни­чих фондів. У період бурхливого технічного прогресу частка амортизації в собівартості продукції зростає, але це зростання відбувається при зниженні собіва­ртості в цілому, тобто економічний ефект від впро­вадження нової техніки виявляється через інші еле­менти витрат на виробництво, переважно через ви­трати праці.

Для оцінки резервів підвищення ефективності основних фондів необхідно насамперед знати реа­льний рівень використання основних фондів і конк­ретні можливості його підвищення. Поліпшення ви­користання основних фондів може бути забезпечене двома шляхами: інтенсивним; екстенсивним.

Інтенсивний шлях характеризується підвищен­ням завантаження устаткування і збільшенням рівня використання його потужності.

Основними напрямами підвищення інтенсивного завантаження устаткування є: - удосконалення тех­нологій та організації провадження робіт;

- правильний вибір машин і робочого устаткування;

- упровадження сучасних технологій.

Значний вплив на продуктивність устаткування справляє і якість його виготовлення.

Для характеристики використання основних ви­робничих фондів застосовуються різні показники, які умовно можна поділити на дві групи: узагальнюючі й окремі показники. Узагальнюючі показники, до яких зараховують насамперед фондовіддачу і рентабе­льність, застосовуються для характеристики вико­ристання основних фондів на всіх рівнях народного господарства - для підприємств, галузей і народно­го господарства в цілому. Окремі показники, натура­льні, що застосовуються для характеристики вико­ристання основних фондів найчастіше на підприєм­ствах або в їх підрозділах.

Екстенсивний шлях полягає у збільшенні трива­лості роботи, скороченні цілозмінних і внутрішньо-змінних втрат робочого часу, підвищенні коефіцієнта змінності.

Основними шляхами поліпшення екстенсивного використання устаткування в машинобудуванні є:

- безперебійне постачання підприємств сирови­ною, матеріалами, паливом, електроенергією;

- своєчасне усунення намічених диспропорцій у галузі і на підприємствах, у середині окремих це­хів, що забезпечить запобігання перервам у ро­боті підприємства;

усунення причин нврївномірноі роботи підприєм­ства, що призводить до невикористання устатку­вання взагалі й у часі, тобто до його простоїв. У більшості випадків окремі показники, до яких належать показники екстенсивного й інтенсивного використання устаткування, не можуть бути засто­совані, оскільки вони показують лише міру викорис­тання окремих елементів основних фондів, тому для визначення використання всієї маси основних фон­дів на підприємстві варто застосовувати узагальню­ючі показники.

Найбільш важливим з узагальнюючих показників є фондовіддача основних фондів, що показує загальну віддачу від використання кожної гривні, витра­ченої на основні виробничі фонди, тобто ефектив­ність цього вкладення коштів, її зростання дає змогу знижувати обсяг нагромадження і, відповідно, збі­льшувати частку фонду споживання. Можна підви­щити частку коштів на розвиток невиробничої сфери поліпшення структури основних фондів, підвищення питомої ваги їх активної частини до оптимальної величини з установленням раціонального співвід­ношення різних видів устаткування; скорочення ре­монту активної частини основних фондів шляхом спеціалізації і концентрації ремонтного господарст­ва; поліпшення матеріально-технічного постачання основних фондів.

Не менш важливим фактором поліпшення вико­ристання основних виробничих фондів є фондоємність - це величина, обернена до фондовіддачі. У звичайних умовах господарювання фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондоємність - до зменшення.

Цей показник характеризує необхідну величину основних фондів для виробництва продукції заданої величини або те, скільки основних фондів закладе­но в кожній гривні виробленої продукції. Якщо обсяг товарної продукції на майбутній період не змінюєть­ся, то немає необхідності збільшувати основні фон­ди, треба їх тільки вдосконалювати, тобто заміняти застаріле обладнання прогресивною технікою. Од­ним з найважливіших узагальнюючих показників, що характеризують економічну ефективність роботи промислових підприємств, є рентабельність.

У промисловості рівень рентабельності зазвичай визначається відношенням прибутку до середньорі­чної вартості основних виробничих фондів. Розра­хований таким чином показник рентабельності заці­кавлює організації в найкращому використанні виді­лених у її розпорядження основних виробничих фо­ндів.

Підвищення рівня рентабельності потребує мо­білізації внутрішніх резервів виробництва, послідов­ного проведення всіх видів робіт, спрямованих на поліпшення всіх видів ресурсів, збільшення маси прибутку.

У кожній галузі промисловості варто сформувати програми, спрямовані на підвищення рівня рентабе­льності. У них мають бути передбачені конкретні заходи щодо скорочення витрат на виробництво, впровадження ресурсоощадної техніки і технології виконання робіт, поліпшення організації виробницт­ва і праці, більш продуктивного використання транс­порту і механізмів, підвищення змінності роботи найбільш продуктивної техніки, ощадливого витра­чання матеріалів.

Для того, щоб устаткування було в робочому стані, ремонтний цех має проводити щотижневу перевірку стану устаткування, вчасно виявляти по­ломки, визначати потреби поточного й капітального ремонту,здійснювати своєчасно замовлення на купівлю запасних частин для виключення простоїв устаткування[5].

Не менш важливою умовою для виявлення ре­зервів ефективності основних фондів є використан­ня власних і позичених коштів.

З результатів наведеного вище можна зробити висновок, що підвищення інтенсивності роботи ос­новних фондів (поліпшення їх використання) - це по суті збільшення кількості виробленої за одиницю часу продукції в розрахунку на одиницю основних фондів.

Для розробки організаційно-технічних заходів щодо поліпшення виробничих потужностей треба виконати аналіз з виявлення відповідних резервів виробництва. При цьому встановлюються:

- фактичне використання виробничих потужностей і формування можливої виробничої програми з урахуванням коефіцієнтів використання наявних потужностей;

- рівень використання фонду робочого часу й мо­жливість підвищення;

- внутрішньовиробничі диспропорції й можливості їх ліквідації;

- підвищення рівня спеціалізації на підприємстві; потреба в капітальних вкладеннях та устатку­ванні для нарощування потужностей.

Щоб домогтися всього переліченого, підприємст­ву необхідно шукати і використовувати різноманітні шляхи (резерви) підвищення ефективності роботи основних фондів. Найважливішим показником під­вищення рівня ефективності використання основних фондів підприємства є зростання обсягів виробле­ної ним продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Одним з головних факторів підвищення ефективно­сті основних фондів є їх оновлення та технічне вдо­сконалення. Впровадження досягнень науково-технічного прогресу дає змогу підвищити рівень ме­ханізації та автоматизації виробництва, продуктив­ності праці робітників, сприяє економії матеріальних витрат, підвищує культуру та безпеку виробництва.

Однією з головних умов підвищення ефективно­сті процесів є оптимальність строків експлуатації основних фондів. При цьому як скорочення, так і збільшення періоду експлуатації по-різному впливає на ефективність. Скорочення строків експлуатації основних фондів, з одного боку, уможливлює при­скорення їх оновлення, зменшення їх морального старіння, зниження ремонтно-експлуатаційних ви­трат, з іншого боку, зростає собівартість продукції, виникає потреба в збільшені інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей. Строки експлуатації мають бути оптимальними, що забез­печують найменші витрати суспільної праці на їх виготовлення і використання у виробничому процесі протягом усього періоду функціонування.

Значні резерви підвищення ефективності вико­ристання основних фондів містяться у збільшенні тривалості роботи машин та механізмів. У цілому сукупність резервів покращення використання осно­вних фондів підприємства може бути поділена на три великих групи:

1. Технічне вдосконалення засобів праці, що передбачає:

- технічне переозброєння на базі комплексної ав­томатизації та впровадження гнучких виробничих систем;

- заміну застарілої техніки, модернізацію облад­нання;

- ліквідацію вузьких місць у виробничих потужностях підприємства;

- механізацію допоміжних та обслуговуючих виро­бництв;

- розвиток винахідництва та раціоналізаторства.

2. Збільшення тривалості роботи машин та об­ладнання за рахунок:

- ліквідації недіючого обладнання (здавання його в оренду, лізинг, реалізація);

- скорочення строків ремонту обладнання; зниження простоїв: цілозмінних та всередині змін.

3. Покращення організації та управління вироб­ництвом, а саме:

- прискорення досягнення проектної продуктивно­сті введених в експлуатацію основних фондів; впровадження наукової організації праці та ви­робництва;

- покращення забезпечення матеріально-техніч­ними ресурсами;

- удосконалення управління виробництвом на базі сучасної комп'ютерної техніки; розвиток матеріальної зацікавленості працівни­ків, що сприяє підвищенню ефективності вироб­ництва[4].

Упровадження розроблених заходів (економіч­ний ефект) свідчить про те, що якщо кожен підрозділ для себе запланує поліпшення використання вироб­ничих потужностей, то в цілому по підприємству є реальна можливість підвищити обсяг випуску і това­рної продукції, підвищити показник фондовіддачі, а також збільшити прибуток від реалізації й балансо­вий прибуток, а отже, і рентабельність виробничих фондів підприємства.