Лекція 8. Соціологія особистості

Мета: забезпечити засвоєння студентами знань та навичок в області соціології особистості, вивчнення ними основних концепцій особистості в сучасній соціології, а також сприяти розвитку наукового соціологічного бачення особистості як соціального феномена суспільства.

ПЛАН

1.Ключові поняття і категорії соціології особистості

2.Філософсько-соціологічні уявлення про особистість

3. Основні проблеми соціології особистості

Література

1. Губерський Л., Андрущенко В., Михальченко М. Культура. Ідеологія. Особистість. - К.: Знання, 2002.

2. Бех І. Від волідо-особистості. - К.: Україна-Віта, 1996.

3. Боришевський М. Про виховання особистості // Початкова школа. - 1998. - № 5

4. Боришевський М. Психологічні механізми розвитку особистості//Педагогіка і психологія. - 1996. - № 3.

5. Боришевський М. Духовні цінності встановленні особистості громадянина // Педагогіка і психологія. - 1997. - № І.

6. Злобіна О. Особистісна складова суспільних змін: соціологічний контекст // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2003 - № 3.

7. Лукашевич М. Соціалізація людини: структура, функції та механізми реалізації // Шкільна бібліотека. — 2003. — № 5.

8. Сморж Л. Особа і суспільство (філософсько-психологічний аспект). - К.: МІЛП, 2001.

9. Соціологія. Курс лекцій / За ред. Старовойта I. - Тернопіль: Астон, 1999.

10. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. - М.: Политиздат, 1992.

11. Ходорівська Н. Ситуаційні негативи повсякдення та адаптивні ресурси людини //Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2004 - № 4.

12. Циба В. Соціологія особистості: системний підхід (соціально-психологічний аналіз): Навчальний посібник. — К.: МАУП, 2000.

Підхід соціолога до проблеми особистості - це погляд на людину з боку суспільства, включеності людей у соціальні процеси, де їх індивідуальні якості несуттєві, бо вони самі розглядаються з точки зору того, в якій мірі вони містять загальносоціальні чи частковосоціальні риси. Отже, соціолог визначає особистість як елемент соціального життя, розкриває механізми її становлення під впливом соціального оточення. Дослідження особистості у соціології здійснюється за такими основними напрямами:

1. структура особистості, рольова діяльність і спілкування як шляхи реалізації потреб, інтересів, соціальних установок та ціннісних орієнтацій особистості;

2. структура та закономірності соціалізації як процесу включення індивіда до системи суспільних зв”язків, особливості життєвого шляху особистості;

3. соціальна типологія особистості, формування основних соціальних типів особистості, що відображають особливості соціальної організації й розвитку суспільства.

Ці напрями досліджень розробляються в соціологічних теоріях особистості, що перетворилися на самостійну галузь соціологічного знання.

1.Ключові поняття і категорії соціології особистості

Виникнення людини – диво, не з‘ясоване ніякими науковими теоріями. Перш ніж з‘явилася людина, повинно було виникнути життя на Землі, і це – не менше диво, оскільки десятки чинників повинні були збігтися: відстань від Землі до Сонця, обсяг планети...

Багато вчених підтверджують: те, що виникла людина, було випадковістю. Кроманьйонці могли і не витримати, оскільки в них були досить сильні супротивники.

Людська дитина народжується зовсім не пристосованою до природи, як тварина. Для того, щоб дитина була пристосована, вона повинна проводити в утробі матері 21 місяць. Людська дитина багато років не може жити самостійно. Жодна тварина не може дозволити собі такої розкоші.

Будь-яка нерозумна істота не може чогось не робити. У ній це запрограмовано природно. Людина ж може взагалі нічого не робити: от зараз ляжу і помру.

Виділення людини з тваринного світу – наскільки ж грандіозний стрибок, як виникнення живого з неживого.

Усім нам відомо, що ми – тварини, які належать до класу ссавців, ряду приматів, сімейства гомінід, роду Homo, виду sapiens; що наше тіло являє собою конструкцію, складену з тридцяти мільярдів клітин, чиє відтворення контролюється генетичною системою, що склалася в ході природної еволюції тривалістю від двох до трьох мільярдів років; що мозок – за допомогою якого ми мислимо, рот – за допомогою якого ми говоримо і рука – якою пишемо, суть – біологічні органи.

Вивчення груп мавп і антропоїдів на волі призвело до нового розуміння їхнього громадського життя. Група бабуїнів, макак, шимпанзе, сприймається тепер не як орда, підпорядкована неприборканій тиранії полігамного самця, а як соціальна організація, що володіє внутрішньою диференціацією, комунікацією між особами, правилами, нормами, заборонами.

Серед нині існуючих приматів до людини в усіх відношеннях ближче всього стоять шимпанзе. Шимпанзе всеїдні і час від часу вони практикують полювання, і можна бачити, як під час полювання на дрібних річкових тварин у них виявляється співробітництво в ході застосування стратегії оточення й одночасних відтяжних маневрів. Інколи вони користуються палицями, якими стикаються із супротивниками: створюють знаряддя, наприклад, користуються трубчастими рослинами, занурюючи їх у термітники з тим, щоб через трубку всмоктувати термітів. Час від часу вони ходять або бігають на задніх кінцівках. У шимпанзе зв‘язок дитинчати з матір‘ю особливо тривалий і займає чотири роки. Статева зрілість починає виявлятися пізно, у 7-8 років, і ще 7-8 років триває соціальний підлітковий вік. Син надовго, можливо до самої смерті матері, зберігає специфічні взаємовідносини з нею; брат і сестра, що виросли разом, залишаються “друзями” на все життя. Шимпанзе переносить у сферу підліткової дружби прояви ніжності – обійми, поцілунки. Рука, як і у людини, служить “інструментом” афективної комунікації, що виражається в пестощах і потискуванні долонь; іноді навіть можна бачити, як двоє юних друзів прогулюються під руку.

Вже давно помічена і гнучка пристосованість шимпанзе до різних умов життя. Однак всі спроби навчити молодих шимпанзе людській мові закінчувалися невдачею, тому панувала теорія, відповідно до якої мозок шимпанзе нездатний до мовної діяльності. Проте їх вдалося навчити мові жестів, що ґрунтується на мові глухонімих, мові знаків, зображених на спеціальних жетонах. Після цього стало очевидним, що шимпанзе бракує не мозкових спроможностей, а пристосованості артикулярного апарату, соціальних стимулів для використання системи комунікації. Але ще виразніше тут виявилася наявність у молодих шимпанзе двох якостей: усвідомлення власної ідентичності і здатність до рахунку. Перше було продемонстровано фільмом, знятим Гарднерами. Вашуа (шимпанзе) довгий час забавлявся з дзеркалом; якось асистентка Гарднерів жестом запитала в неї, показуючи на зображення в дзеркалі: “Хто це”, і Вашуа відповіла: “Я (вказівний палець, що впирається в груди) Вашуа (жест поглажування одного з власних вух, що за умовною домовленістю, означала “Вашуа”)”.

Зі свого боку, Геллап (Gallup, 1970) дуже винахідливо підтвердив зроблене відкриття. Він давав шимпанзе дивитися в дзеркало, потім присипляв їх і бруднив їм щоки. Після пробудження кожна із тварин, як тільки їй протягували дзеркало, підносила руки до щік. Мавпа по собі не зуміє здійснити cogito (алюзія на декартовський принцип Cogito ergo sum (лат. “я мислю, отже, існую”)), для якого їй знадобиться людська поміч і опіка. Але з цього часу ми знаємо, що мавпа звертається до нас із посланням, що існувало і без нашої допомоги: “Я маю можливість мислити”. Про це більш детально ви можете дізнатися з книги Е.Морина Утраченная парадигма: природа человека. – К.: Кармэ-Синт, 1995, 226с.

Хто ж ми насправді, люди чи тварини? Дотепер немає чіткого визначення сутності людини як біосоціальної істоти. Не заперечуючи близькість її і з деякими іншими видами тварин, ми визначаємо за людиною множину тільки їй притаманних властивостей, таких як совість, любов, духовність, моральність, милосердя, справедливість, гумор, творчі спроможності, почуття часу, почуття прекрасного, самосвідомість, турбота про майбутнє, спроможність накопичувати знання і передавати їх наступним поколінням, надія, що її існування не припиняється зі смертю, що Землю можна і потрібно зберегти для себе і майбутніх поколінь. На фоні демократичної кризи, що продовжується, особливо важливо виробити загальнолюдську стратегію виживання. Руйнування природних ландшафтів різко знижує життєвий тонус людей, породжує стреси і соціальні хвороби, які послаблюють етноси як системи, призводять до їх загибелі. І тільки кардинальна перебудова нашого світогляду допоможе знайти вихід.

Тому так важливо показати розходження двох понять “природа” і “сутність” людини.

Соціологія особистості — одна зі спеціальних соціологічних теорій, предметом дослідження якої є особа як об'єкт і суб'єкт соціальних відносин на рівні її взаємозв'язків з соціальними спільнотами.

Саме особистість з'єднує всі ланки суспільного життя: мега-, макро-, мезо- і мікросередовища, робить їх полем своєї творчої активності й осередками розгортання внутрішніх потенцій.

Звичайно, може виникнути запитання: людину вивчає і досліджує багато інших наук, в чому ж полягає відмінність саме соціологічного розуміння людини?

Філософію цікавить людина з позиції її як суб'єкта пізнання і творчості.

Психологія аналізує людину як цілісність психічних процесів, властивостей і відносин: темпераменту, характеру, здібностей, вольових властивостей тощо. Тобто психологія шукає характеристики психіки, які забезпечують незмінність людської природи.

Історики, навпаки, виявляють інтерес до того, як під впливом культурно-історичних чинників змінюється людська істота.

Економі­сти припускають, що людина здатна на раціональний вибір.

На відміну від цих наук соціологія розглядає людину як надзвичайно пластичну істоту, здатну до значних соціальних адаптацій, але водночас вирізняє в людині соціально-типові характеристики — риси, якими наділені певні типи людей. Далі, соціолог досліджує людину насамперед як особистість, як елемент соціаль­ного життя, розкриває механізми її становлення під впливом соціальних фак­торів, а також шляхи і канали зворотного впливу особистості на соціальний світ. Соціологію цікавить участь людини-особистості у змінах і розвитку соціальних відносин; вона досліджує зв'язки особистості й соціальної спільноти, особистості й суспільства, регуляцію і саморегуляцію соціальної поведінки.

Отже, як бачимо, специфіка соціологічного підходу до вивчення людини полягає у з'ясуванні насамперед того в людині, що безпосередньо пов'язане із соціальним життям, включенням людини у систему соціальних відно­син, — тобто не її біологічних чи психічних особливостей, а суто соціальних характеристик. Звідси виникає потреба у чіткому розмежуванні термінів, які використовуються у соціогуманітарних науках щодо людини в її різ­номанітних іпостасях.

У буденній свідомості досить часто ототожнюються поняття "людина", "особистість", "індивід". У соціології ж ці поняття як синоніми не викори­стовуються і достатньо чітко розрізняються.

Термін "людина" вживається як родове поняття, що вказує на приналежність до людського роду — вищої сходинки розвитку живої природи на нашій планеті.Тобто поняття людини вказує на якісну відмінність людей від тварин, на людину — продукт природи, і слугує для характеристики всезагальних, притаманних усім людям якостей і особли­востей, що знаходить свій вияв у назві "людина розумна".

Термін "індивід" вживається у значенні "конкретна людина", одиничний представник людського роду, коли необхідно наголоси­ти, що йдеться не про все людство загалом і не про будь-яку людину в ньому.

Термін "особистість" служить для характеристи­ки соціального в людині. Якщо "людина" — це передусім продукт природи, то "особистість" — продукт суспільства. Але було б спрощенням розглядати людину лише як продукт суспільного розвитку. У соціології, особливо сучасній, людина-особистість трактується переважно як суб'єкт суспільних процесів, тобто їх активний діяч і творець. Ця активна творча діяльність стає можливою і продуктивною завдяки опанування особистістю успадкованої від попередніх поколінь культури. Водночас, як слушно зазначає відомий харківський соціолог Олена Якуба, не можна відмовлятися від урахування біологічних особливостей людини, здатних опосередковано впливати на формування соціальних властивостей індивіда. Особистість - усталений комплекс якостей і властивостей людини, які набуваються під впливом відповідної культури суспільства і конкретних соціальних груп та спільнот, до яких вона належить і в життєдіяльність яких включається. Тому предметом дослідження в соціології є "людина соціальна".

Термін " індивідуальність" означає те особливе і специфічне, що вирізняє одну людину з-поміж інших, включно з її природними і соціальними, фізіологічними і психічними, успадкованими і набутими якостями. Однак і у випадку вживання цього терміна соціологію цікавить не сама по собі неповторність та індивідуальність, а її вплив на соціальні процеси та місце в них.

Особистість є конкретним виявленням суті людини, проте одночасно й утіленням соціально значущих рис і властивостей відповідного суспільства та його культури. Немає людини й особистості "взагалі" — обидві вони чітко ідентифікуються з певним суспільством, конкретною спільнотою і нормами та цінностями культури.

Включення особистості у суспільство здійснюється через її входження до різноманітних соціальних спільнот, прошарків і груп; саме вони є основним шляхом сполучення суспільства й людини протягом усього її життя. Особистостями стають у спільнотах, однак і сама людина-особистість згодом утворює нові спільноти відповідно до власних інтересів та умов, що змінюються.

Соціологія особистості зосе­реджується на трьох основних проблемах: