4.1. Самозігрівання силосу

Зігрівання силосу є зовнішньою ознакою псування корму. У процесі обміну речовин дріжджі розкладають цукор і молочну кислоту до вуглекислого газу й води з виділенням тепла. При цьому спостерігаються такі небажані ефекти, як масові втрати поживності й сухих речовин корму, низьке споживання силосу та збільшення його кислотності. Цвілеві гриби також є причиною втрат корму у вигляді гнильних залишків.

Сьогодні основною проблемою фермерських господарств є зниження надоїв молока, котре пов’язане з погіршенням здоров’я тварин. При цьому річні витрати на лікування захворювань, що викликані низькою якістю силосу, можуть перевищувати кілька тисяч гривень.

Рівень потенційної небезпеки, що виникає при згодовуванні такого силосу, найчастіше недооцінюють. Зіпсовані корми містять не тільки недостатню кількість поживних речовин і гірше поїдаються, а й мають у своєму складі небезпечний коктейль з різноманітних продуктів обміну (мікотоксини) дріжджів і цвілі.

Саме мікотоксини ослаблюють імунну систему тварин, через що також спостерігається різке зниження їхньої продуктивності. Причому діагностика захворювань набагато ускладнюється. Як правило, основними симптомами є зниження апетиту тварин, мастити, порушення обміну речовин і роботи статевої системи.

Інтенсивний перебіг процесів самозігрівання більшою мірою проявляється саме в курудзяному силосі, що містить велику кількість поживних речовин та енергії. Погане ущільнення субстрату, недостатня ізоляція сховищ, неправильний підхід при заборі корму тощо сприяють активізації цих гідролітичних процесів. Чим ретельніше були виконані всі операції при заготівлі корму, тим краще. Особливо критично до питань заготівлі корму слід підходити в тих випадках, коли самозігрівання силосу стає постійним явищем. Тут потрібно виявити слабкі місця в загальному технологічному ланцюжку виробництва й виключити їх подальше виникнення. Небезпека виникнення самозігрівання пов’язана ще й з тим, що не завжди вдається додержувати величини тижневого відбору корму на рівні 2–3 м. Навіть проведення таких заходів, як обробка поверхні зрізу пропіоновою кислотою, не рятує.

А от застосування біологічних консервантів із штамами гетероферментактивних молочнокислих бактерій набуває усе більшого поширення при заготівлі об’ємистих кормів, адже консерванти протистоять розмноженню цвілі та дріжджів [3].

4.2. Вибір правильного консерванту

Консерванти стримують мікробіологічні процеси бродіння. Для вибору правильного засобу треба чітко визначити механізм його дії (щодо силосної кукурудзи це має бути стабілізація аеробної мікрофлори) і сферу застосування (приготування рослинних кормів). Однак варто врахувати, що не кожний продукт однаково підходить для будь-якої культури, що заготовлюється. Так, наприклад, штами молочнокислих бактерій відрізняються за типом бродіння субстрату: гетеро- або гомо ферментативні культури. Гомоферментативні молочно-кислі бактерії гідролізують цукри рослин виключно у молочну кислоту. Важливою відмінністю є той факт, що молочна кислота не діє проти грибів і дріжджів, а навпаки — слугує відмінним поживним середовищем для цих мікроорганізмів.

Саме тому консерванти, що містять переважно гомоферментативні молочнокислі бактерії, не тільки не запобігають ризику самозігрівання/пліснявіння кукурудзяного силосу, але навіть збільшують його.

Інакшим є перебіг гетероферментативного типу бродіння. Молочнокислі бактерії цього типу розкладають рослинні цукри не тільки на молочну кислоту, а й на інші компоненти, які пригнічують дію дріжджів. Найбільш відомими з них є оцтова кислота й пропіленгліколь. Цей керований тип бродіння не приводить до надмірного розкладання цукрів, а також поліпшує смакові якості заготовленного силосу.

Механізм дії цих консервантів простий: особлива комбінація молочнокислих бактерій типу Lactobacіllus buchnerі вноситься у рослинний субстрат, що силосується.

Збільшення концентрації інгібіторів цвілі та дріжджів поліпшує аеробну стабільність кукурудзяного силосу, що в підсумку підвищує вміст енергії в кормі й збільшує його споживання. Для досягнення таких результатів потрібна також повна ізоляція сховища протягом 4–6 тижнів від дня його закриття. У цьому разі небезпека самозігрівання й наступного горіння силосу повністю виключається.

Кукурудзяний силос має підвищену схильність до самозігрівання. Тому біологічні консерванти на основі гетероферментативних молочнокислих бактерій забезпечують повну аеробну збереженість обробленого силосу. За допомогою цього можна запобігти втратам і підвищити якість силосу [7].