МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІНГВОДИДАКТИКИ

КУРСОВА РОБОТА

з сучасної української літературної мови

на тему: Мова творів Василя Стефаника

Студентки ІІІ курсу 301 групи

напряму підготовки Філологія

спеціальності Українська мова і л література

Лисиганич А. С.

Керівник к. ф. н. доц. Спанатій Л. С.

Національна шкала _______

Кількість балів: __Оцінка ECTS____

Члени комісії _______ _____________

( підпис ) ( прізвище та ініціали )

_______ _____________

_______ _____________

м. Миколаїв – 2013 рік

ПЛАН

ВСТУП……………………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ 1. СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА, ЇЇ РОЛЬ ТА РОЗВИТОК. ВЗАЄМОЗВЯЗОК МОВИ З ГОВІРКАМИ, ДІАЛЕКТАМИ …...7

1. Покутсько-буковинський діалект у творах Василя Стефаника……………7

2. Фразеологізми як один із художніх засобів створення експресивно-емоційного фону новел Василя Стефаника………………………………..11

РОЗДІЛ 2. МОВНО – СТИЛІСТИЧНІ АСПЕКТИ ДІАЛЕКТНОЇ ЛЕКСИКИ У НОВЕЛАХ В. СТЕФАНИКА ПЕРШОГО ПЕРІОДУ ТВОРЧОСТІ………..13

2.1 Особливості покутсько-буковинського діалекту на фонетичній морфологічній та стилістичній основі………………………………….......13

2.2 Стилістична функція діалектизмів у творчості В. Стефаника...............19

2.3 Особливості системи фразем у новелах В. Стефаника……….....……..24

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..…...28

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ………………….………………...30

ВСТУП

Актуальність дослідження. Кожна мова існує у двох виявах – літературному й діалектному, які протиставляються один одному й разом з тим органічно пов’язані, постійно взаємодіють між собою, існують як нерозривне ціле. Українська літературна мова на всіх історичних етапах перебувала в постійній взаємодії з територіальними діалектами. Як зазначає І. Матвіяc у праці: «Взаємодія української літературної мови і територіальних діалектів на всіх етапах історичного розвитку української літературної мови » «Територіальні діалекти в сучасній українській літературній мові ще зберігаються як самостійні мовні одиниці» [21, c. 4]. У період формування української національної літературної мови єдиного центрального діалекту не існувало, тому мова складалася на основі не одного, а кількох споріднених діалектів. Протягом формування української літературної мови серед авторів не було єдиної думки про те, який діалект був взятий за її основу. Більшість лінгвістів доводить, що в основу сучасної української літературної мови був покладений середньонаддніпрянський діалект. І все ж таки доречним, є зауваження В. Лесина, що українська літературна мова постала не тільки на одній середньонаддніпрянській основі, а й на інших говорах України, зокрема на основі південно-західних. Творчість В. Стефаника – видатне, новаторське й до певної міри етапне явище в історії української мови та літератури. Письменник виступив оновлювачем української прози, майстром стислої соціально-психологічної новели, яка з кінця ХІХ століття посіла в мові та літературі дуже важливе місце. Щоб правильно оцінити Стефаникове слово, треба знати його мову, той діалект, яким він користувався і який він високо оцінював у своїй творчості. В. Стефаник – письменник-новатор, один із найвидатніших реформаторів української прози. Діалект сам по собі не вадив популярності творів В. Стефаника. Це свого часу слушно відзначив ще І. Франко у статті «Літературна мова і діалект» (1907). Діалект «не був Стефаникові перешкодою в тому, щоб він зробився почесним і улюбленим письменником усієї України» [32, с. 230]. Також І. Франко назвав його «абсолютним паном форми». Про мову цього письменника нашими вченими мовознавцями і літературознавцями висловлено багато суперечливих думок. В останній час говорять про «стилізацію» діалектів та про безперечну літературність мови в творах цього видатного західноукраїнського письменника. П. Горецький відзначає: «… Стефаник у своїх творах цілком зберігає місцеву діалектну лексику в мові персонажів» [ 8, с. 129]. До цього правильного спостереження треба додати, що діалектну лексику він зберігає свідомо і не тільки в мові персонажів, але й у своїй авторській мові, причому використовує не лише лексичні діалектизми, але й фонетичні, морфологічні і синтаксичні. Мовознавці й літературознавці згодні з тим, що мова персонажів у творах В. Стефаника – діалектна (покутська говірка). Немає також розходжень у тому, що мова персонажів займає в творах більше місця, ніж мова самого автора, яка часто зводиться до мінімуму виступів. Письменник дійсно глибоко відчував мову. Він був наділений тонким поетичним розумінням того, що мова з її інтонаціями, ритмом, мелодикою часто є луною найбільш потаємних душевних рухів. І. Франко, мов справжній фахівець-діалектолог, відзначив, що в покутському діалекті «більше схожості із загальною літературною мовою, ніж у гірських гуцульських говірках» [ 32, с. 231]. Оригінальний і глибоко поетичний талант прогресивного письменника В. Стефаника зумів на базі покутського діалекту створити картини – шедеври художньої літератури і забезпечити їм всенародну славу. Покутський діалект був для нього та його героїв рідною материнською мовою і він, прислухаючись до своїх героїв, писав твори. Взагалі до мовних засобів індивідуалізації героїв він не вдавався. Розрізнити за мовою, де той чи інший герой В. Стефаника, – неможливо. У публіцистичних статтях, перекладах, спогадах і листах мова В. Стефаника збігається з галицьким різновидом української літературної мови. Тогочасною літературною мовою В. Стефаник, без сумніву, добре володів та знав також наддніпрянський різновид літературної мови. Новели В. Стефаника збагатили художню літературну мову, її зображальні можливості, словник, внесли у свідомість читача реалії, пов’язані з побутом покутського селянина його доби. На всіх етапах творчості В. Стефаника мова героїв-інтелігентів у новелах та авторська мова – це мова літературна. У ранніх творах, у період неунормованості літературної мови, в авторській мові чимало діалектизмів, фразеологізмів. У пізніших творах мова письменника не відрізняється навіть від нормативної літературної мови наддніпрянського різновиду. Об’єкт дослідження – новели В. Стефаника. Предмет дослідження – художня мова новел В. Стефаника. Мета роботи: зробити комплексний аналіз художньої мови В. Стефаника. Для реалізації поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання:

– розкрити взаємозв’язок української літературної мови та місцевих діалектів; – окреслити особливості покутсько-буковинського діалекту; – продемонструвати використання діалектизмів на прикладах творів В. Стефаника; – проаналізувати систему фразеологізмів. Методи дослідження: описовий, компонентний і контекстний методи. Практичне значення. Матеріали нашого дослідження можуть бути використані під час вивчення творчості В. Стефаника на практичних заняттях із української мови як у вищих навчальних закладах, так і в загальноосвітніх школах, допоможуть у написанні учнівських рефератів, повідомлень та творів на теми: «Особливості стилю Василя Стефаника» , «Індивідуально-авторські особливості образно-мовного світу В. Стефаника». Функціонально-семантична сфера фразеологічних одиниць письменника надасть змогу оновити змістовий запас фразеологічних словників. Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, 2 розділів, що містять підрозділи, висновків та списку використаної літератури ( 33 позиції ). Загальний обсяг роботи – 32 сторінки, із них 27 сторінок основного тексту.

РОЗДІЛ 1

СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА, ЇЇ РОЛЬ ТА РОЗВИТОК. ВЗАЄМОЗВЯЗОК МОВИ З ГОВІРКАМИ, ДІАЛЕКТАМИ