1.3 Міждержавні відносини в умовах глобалізації

Взаємодія країн світу з різним рівнем економічного та со­ціального розвитку позначається істотними розбіжностями етнокультурних характеристик, що відображаються на всіх рівнях торгово-економічних відносин. Етнокультурні особли­вості країни визначаються з урахуванням специфіки її еконо­мічної діяльності. В широкому розумінні відмінності країн світу на етнокультурному рівні можна визначити такими чин­никами:

• культура виробництва;

• культура споживання;

• культура ділової поведінки.

Культура виробництва конкретної країни залежить від низки факторів, найбільш вагомими з яких є рівень розвитку країни, соціально-економічна організація виробництва, рівень освіти населення, історичні традиції праці.

Культура виробництва складається з таких основних еле­ментів.

1. Культура умов праці, що містить комплекс компонентів економічного, науково-технічного, організаційного, соціаль­ного і правового характеру.

2. Культура трудового процесу, яка виражається в діяль­ності окремо взятого працівника.

З- Культура виробництва, яка визначається соціально-психологічним кліматом у виробничому колективі.

4. Культура управління, яка має особливе значення в су­часному виробництві. Вона органічно поєднує науку і мисте­цтво управління, виявляє творчий потенціал, що реалізовує ініціативу І заповзятливість кожного учасника виробничого Процесу.

5. Культура праці включає навички володіння знаряддя­ми праці, свідоме управління процесом створення матеріаль­них і духовних благ, вільне застосування своїх здібностей, використання в трудовій діяльності досягнень науки і техніки.

З культурою виробництва тісно пов'язаний рівень продуктивності праці та, власне, культура праці. Культура праці спирається на духовно-етичну основу та завжди має національне коріння, про що свідчить історія розвитку цивілізації.

Перший досвід особливого ставлення до праці виник у культурі Китаю. Саме там ідея праці як етичного боргу (Моцзи) сформувала установки нації, а працьовитість стала націо­нальною рисою китайського народу. Таке ставлення зумовле­но конфуціанськими моральними нормами, що вимагають від кожного чесно виконувати свої обов'язки, дотримуватись чіт­кої ієрархії, прагнути суспільного порядку. Тому в країнах Східної Азії (зокрема у Китаї, Кореї, Японії) людина ставить­ся до праці дуже відповідально, ретельно, витримано, навіть за великих обсягів робіт.

В Європі в основу культури багатьох країн (насамперед це Скандинавські країни — Швеція, Норвегія, Данія, Нідерлан­ди, а також Німеччина) покладена протестантська мораль. Од­нією з найкращих рис у людині вважається вміння та бажання добре та самовіддано працювати. Європейським народам при­таманні ставлення до праці як до джерела національного ба­гатства, повага до колег та керівництва. Саме такі риси, як працьовитість, відповідальність, брак тяжіння марнотратства, повага до законів та чесно набутого капіталу визначили про­тягом останніх століть успіхи розвитку європейського капіта­лізму.

Якщо звернутися до досвіду країн Північної Америки (зок­рема США та Канади), що стали центром індустріального роз­витку з початку XX ст., то ключову роль у формуванні базових цінностей відіграв соціально-психологічний чинник. Куль­туру праці американської нації стали відрізняти мотивована установка на успіх, демонстрація цього успіху, публічне ка­р'єрне зростання, "рівняння на кращих". Отримання якомога більшого доходу вважається визнанням особистих якостей працівника, визначає місце людини у суспільстві.

Високий рівень культури виробництва та продуктивності праці притаманний таким розвинутим державам, як США, Японія та країни Західної Європи (Велика Британія, Німеччи­на тощо). Нові індустріальні країни Далекого Сходу постійно та швидко підвищують його.

Культура споживання виявляється через традиції побуту певного народу, її можна простежити за споживчими преференціями населення щодо певної групи товарів та послуг (про­дуктів харчування, одягу, меблів, побутової техніки тощо).

Культура споживання є однією з найбільш значущих, оскільки стосується кожної людина. З першого погляду спо­живання є процесом вільного індивідуального вибору, проте надіндивідуальний характер культури споживання легко ви­являється під час переїзду з країни в країну, коли культура проривається у формі поширених або домінуючих смаків у сфері харчування (національна кухня), архітектури, одягу, косметики, організації вільного часу, споживання алкоголю тощо.

Одним із проявів культури споживання є структура това­рів, які споживаються на одному ринку. Наприклад, алкоголь вживають повсюдно, проте в різних культурах структура спо­живання значно розрізняється. Так, виокремлюють країни а горілчаною, винною, пивною культурами.

Культура ділової поведінки є дуже важливим фактором у міжнародних економічних відносинах, оскільки в них задіяні представники різних країн, що представляють різні етнокуль­турні типи. Міжнародні відносини потребують дотримання за­гальновизнаних стандартів ділової етики, але навіть у сучас­них умовах всебічної глобалізації світового суспільства збе­реглися характерні для окремих країн та регіонів відмінності у традиціях, манерах та способах ділового спілкування. На ді­лових переговорах слід враховувати ці особливості, сформо­вані під впливом етнокультурних особливостей різних на­родів.

У широкому спектрі ділових культур можна виокремити два полюси — західну і східну ділову культуру. До типових за­хідних культур належать євро-американська і західноєвро­пейська ділові культури, до найбільш типових східних — ді­лові культури країн Азії і Сходу (конфуціанські Японія, Ки­тай, Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг і країни ісламу). Осо­бливості цих типів ділових культур мають історичні, релігійні і загальнокультурні передумови.

Наприклад, американці, британці та північні європейці оберігають особисті права і приватне життя, тоді як східна культура засуджує прагнення Заходу до індивідуалізму.

Для східних суспільств характерна, на відміну від захід­них, жорстка ієрархія і велика дистанція влади. У східній ді­ловій культурі, нерідко звертаючись до іншої людини, треба, перерахувати всі імена і титули співбесідника, що закріплює ієрархічність відносин, підкреслює відносини підлеглості. Як­що розглядати американську модель ділового спілкування, то тут прийняті стиль відносин "на рівних", надто дружнє став­лення до партнерів, використання короткого імені, плескання по плечах. Тому відмова від тих чи інших умов або навіть уго­ди може стати неприємною несподіванкою для іноземного співрозмовника. У свою чергу в Японії та Фінляндії бізнесме­ни спокійно та уважно ставляться до партнера, стримано ви­слуховують його, переважно не дивлячись у вічі. Водночас, подібна поведінка співрозмовника в Італії чи країнах Латин­ської Америки може бути помилково сприйнята як відмова від подальших переговорів, прояв небажання укласти угоду.

Прямолінійність у Західній, особливо в американській, культурі здається японцям зухвало неввічливою і майже на­хабством. Якщо американці прямо відмовляються від неціка­вої пропозиції, то на Сході вважають це неввічливим і всіляко ухиляються від прямої відмови.

Різне значення на Заході і Сході має компроміс. Компроміс у західній культурі — свідчення доброї волі та прагнення ви­рішити проблему. У східній культурі компроміс має швидше негативний відтінок, означаючи вияв слабкості характеру, не­здатність утримати свою позицію. Цікаво, що в Японії, якщо у відповідь на пропозиції партнера бізнесмен згідливо киває головою й промовляє "так", це лише означає, що він зрозумів співрозмовника, але не обов'язково приймає пропозицію. В Європі це означає згоду і часто помилково трактується на пе­реговорах.

Надійність як обов'язковість, точність і пунктуальність у західному бізнесі — питання ділової репутації. Тут це сувора норма ділової поведінки, ввічливість і такт одночасно. Не ви­падково існує американський термін dеadline — крайній, або останній строк. Водночас у східній культурі подія або персона важливіші за час. Графіки у східній культурі — поняття від­носне, залежне від стосунків і обставин.

Також важливо враховувати, що американці орієнтовані на короткострокові ділові відносини, вдалий контракт їх вла­штовує сам по собі. На Сході прийнято будувати тривалі ділові відносини й орієнтуватися на них; короткострокові інтереси партнера викликають нерозуміння, розгубленість і настороженість.

Слід зауважити, що зазначені відмінності зумовлені перед­усім неоднаковим сприйняттям дійсності у різних народів сві­ту. У народів західних культур домінує ліва півкуля головного мозку, що зумовлює раціональне, послідовне, логічне числен­ня представників західних культур. У східних культурах до­мінує права півкуля, що концентрує мислення представників східних культур на одній миті, робить його образним, інтуї­тивним.

Є три найбільш відомі теорії в психології міжкультурних відмінностей:

• концепція культурних вимірів Г. Хофстеде;

• теорія моноактивних, поліактівних і реактивних куль­тур Р. Льюїса;

• теорія високо- і ннзькоконтекстуальних культур Е. Холла.

Концепція культурних вимірів

Голландський соціолог Гірт Хофстеде у 1986 р. виокремив поняття культурних вимірів — певного набору цінностей, установок, вірувань, норм і моделей поведінки, якими одна культура відрізняється від Іншої.

1. Головний культурний вимір — "індивідуалізм — колективізм". Основними цінностями індивідуалістичних культур є повага до прав людини, цінування людського життя. Індиві­дуальні цілі важливіші за групові. Найбільш індивідуалістич­ні культури склалися в західних країнах, насамперед у США, Великій Британії, Австралії, Канаді, Нідерландах. Основними цінностями колективістської культури є взаємовиручка, гос­тинність, щедрість. Поведінка людини визначається належ­ністю до групи, групові цілі є важливішими за індивідуальні, цінність окремого людського життя низька і завжди віддаєть­ся в жертву інтересам групи. Найбільш колективістські куль­тури склалися в країнах Азії і Латинської Америки: Японії, Тайвані, Гонконгу, Сінгапурі, Перу, Колумбії.

2. У мужніх культурах високо цінуються матеріальні речі та влада, прагнення до успіху, турбота про високий достаток, наполегливість, жорсткість і агресивність у досягненні цілей -У роботі представники мужніх культур бачать сенс життя, вони схильні багато і напружено працювати і мало допомага­ють іншим. До мужніх культур належать Німеччина, Японія, Італія, Ірландія, Австрія, кавказькі народи. У жіночних куль­турах головними є духовні цінності: сенс життя, виховання, духовний розвиток людини, цінуються турбота й увага. Пред­ставники жіночних культур допомагають слабким і співчу­вають невдахам. Найбільш успішною вважається діяльність у сфері сервісу. До жіночних культур належать Скандинавські країни (Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія, Нідерланди).

3. У культурах з високою дистанцією влади влада є основ­ною цінністю, що дає величезні переваги. Для досягнення успіху потрібні послужливість, конформізм, авторитарність. Представники культур з високою дистанцією влади вважають, що люди народжуються нерівними і в кожного своє місце в житті, дистанція між соціальними прошарками значна, пере­вага віддається жорсткому керівництву. Такі культури скла­лися в Росії, Франції, Бельгії, латиноамериканських країнах і на Близькому Сході. Представники культур із низькою дистанцією влади цінують рівність, пошану, знання, здібності. Влада не дає особливих пільг і привілеїв у соціальному плані й розглядається як звичайна суспільна діяльність. Підлеглі вва­жають себе такими самими людьми, як їх керівники, і останні поділяють цю думку. Це характерно для США, Німеччини, Великої Британії, Австрії, Фінляндії, Данії і Норвегії.

4. Представники культур з високим рівнем уникнення не визначеності не припускають двозначності, більше турбують­ся про майбутнє, більш опираються будь-яким змінам. Це властиве Португалії, Греції, Німеччині, Перу, Бельгії, Японії, Росії, країнам Латинської Америки. Африки, Близького Схо­ду, Культури з низьким рівнем уникнення невизначеності мають нижчий рівень стресів, допускають розбіжності у своє­му середовищі і характеризуються більшою схильністю до ри­зику. Представники цих культур менш напружені й більш розкуті. Це характерно для Швеції, Данії, Норвегії, США, Ірландії, Фінляндії, Нідерландів і Гонконгу.

Теорія моноактивних, поліактивних і реактивних культур

Річард Льюїс запропонував менш складну й одночасно все­осяжну класифікацію світових культур, яка дає змогу легко порівняти культури, знайти загальне і відмінне. В основу по­ділу культур покладено принцип організації діяльності су­спільства в часі. Згідно з цим критерієм уся розмаїтість куль­тур поділяється на три групи: моноактивні, поліактівні та ре­активні.

1. Моноактивні культури (від лат. тоnо — один і асtivе — дія) (орієнтація на завдання — task-orient). У таких куль­турах прийнято займатися тільки однією справою в конкрет­ний момент часу, планувати майбутнє, чітко дотримуватись розкладів, організовувати роботу і життя в певній послідовності, іноді на декілька місяців і навіть років наперед. Мене­джери ретельно планують свою діяльність, діють поетапно, не відволікаючись на інші завдання. Призначену зустріч не можна відмінити.

Високо цінуються виконання власних обіцянок, але не по­пулярні компроміси, оскільки у моноактивних культурах вва­жається за норму обстоювання своєї думки, позиції, навіть усупереч інтересам партнера. У США, наприклад, відверто відкидають позицію партнера, обстоюючи свої інтереси, але у спілкуванні спостерігається більша гнучкість, аніж у країнах Західної Європи. Моноактивністю культури ділового спілку­вання характеризуються передусім Німеччина та Швейцарія, а також США, Велика Британія, Австрія, Голландія та країни Скандинавії.

2. Поліактивні культури (від лат. роli — багато та асtivе — дія) (орієнтація на людей — реорlе- orient). Поліактивність культури характерна для екстравертів, рухомих, компаній­ських народів, що вміють робити декілька дій одночасно, пла­нуючи черговість дій не за розкладом, а у зв'язку з відносною привабливістю.

Для бізнесменів цього типу ділове спілкування уявляється легким та приємним процесом, навіть більш цікавим, ніж кін­цева мета. Вільна форма ділового спілкування вважається більш ефективною, тому що в такому випадку враховуються поточна ситуація та зміна обставин. Поліактивні люди володі­ють усіма різноманітними жестами і мімікою, яка практично не використовується представниками інших типів культур. Обговорюючи умови угоди чи проблеми, прийнято голосно розмовляти, наближатись обличчям до обличчя співбесідни­ка, що не сприймається за норму в моноактивному типі куль­тури. Поліактивні культури характеризуються легкістю при­йняття компромісних рішень, але частим недотриманням сво­го слова. Чітка регламентація ведення переговорів вважається не дуже важливою, так само як пунктуальність та ретельність виконання робіт. Розклади з легкістю порушуються. Поліак­тивність культури ділового спілкування характерна для наро­дів арабських та африканських країн, країн Латинської Америки, а особливо для жителів Середземномор'я — Греції, Іта­лії, Іспанії, Франції, Туреччини, Португалії.

Україна та Росія, як і в багатьох інших випадках, займа­ють проміжне становище. Наприклад, домовляючись зустрі­тися через тиждень, українські менеджери зазвичай кажуть: "Давай зв'яжемося напередодні". Це означає, що можливі по­дії, внаслідок яких призначену зустріч буде відмінено.

3. Реактивні культури (орієнтація на збереження поваги — respect-oriented listeners). Тут діяльність організовується за­лежно від умов, що постійно змінюються, і є реакцією на ці зміни. У реактивних культурах час рухається циклічно, від­повідно до сходу і заходу сонця, зміни пір року. Представники реактивних культур, переважно жителі Сходу, не вирішують проблеми послідовно одну за одною, а "кружляють" навколо них. Менеджери — представники реактивних культур не по­спішають, знаючи, що другий шанс є завжди, оскільки час здійснює кругообіг, і в наступний цикл вони стануть мудріши­ми і краще підготуються.

Також є реактивні культури, орієнтовані більшою мірою на ввічливість і пошану. Представники таких систем вважа­ють за краще мовчки і спокійно слухати співрозмовника, стри­мано реагуючи на пропозиції іншої сторони. Це характерно для Китаю, Японії або Фінляндії. Так, у культурах Фінляндії та Японії бізнесмени уникають жестикуляції, яскравої міміки і вільного вираження відчуттів. Представники цих культур замкнені на собі, тобто є інтровертами, спокійними в спілку­ванні, іноді надто флегматичними. Дотриманню формальності ділового етикету надаєть­ся велике значення (зокрема жителями Японії). При укладен­ні угоди рішення приймається протягом певного часу, зважу­ються аргументи, всі аспекти справи поволі обговорюються, вимагається чітке виконання укладеної угоди обома сторона­ми. Під час переговорів бізнесмени намагаються не опинитися в незручному становищі самі та не поставити в таке становище партнера, таким чином переговорний процес обидва партнери мають вести дуже толерантно. До цього типу ділової культури належать представники Естонії, Фінляндії, Кореї, Японії, Ки­таю та країн Південно-Східної Азії (Таїланд, В'єтнам, Сін­гапур).

Такий поділ культур є багато в чому умовним, оскільки ба­гато націй поєднують ознаки всіх трьох груп. Наприклад, мов­чазні й урівноважені фіни, що мають ярко виражені риси моноактивних і реактивних культур, схильні також до сенти­ментальності та іноді дозволяють своїм почуттям брати гору над розумом. Французів, австралійців, болгарів, турків та ба­гато інших народів також не можна віднести до однієї з трьох груп.

Розглядаючи, наприклад, бізнесменів з Україні, які нале­жать до східнослов'янських народів та поєднують риси всіх трьох груп, можна відзначити явну перевагу поліактивної культури, але не настільки виражену, як в Італії. Водночас українським представникам ділового світу притаманні багато рис, які не можна класифікувати так, як показано вище. На вісі "поліактивні — моноактивні" Україна розташо­вується між Італією, Португалією та Іспанією, з одного боку, і між Францією і Польщею, з іншого.

Теорія високо- і низькоконтекстуальних культур

Американський антрополог Е. Холл розділяє висококонтекстуальні і низькоконтекстуальні культури залежно від їх відношення до контексту — Інформації, що оточує і супрово­джує подію.

1. Для висококонтекстуальних культур (країни Сходу — Японія, Китай, Корея, Саудівська Аравія) характерні такі риси:

• манера розмовляти є невираженою, прихованою, бага­тозначні та численні паузи;

• серйозне значення надається невербальному спілку­ванню;

• надмірність інформації вважається зайвою, оскільки все і так зрозуміло;

• конфлікт є руйнівним, і його уникають будь-яким чи­ном;

• відкрите виявлення незадоволеності в будь-якому ви­падку с неприйнятним.

2. Низькоконтекстуальним культурам (країни Заходу —Скандинавські країни, Німеччина, Канада, США) властиві такі риси:

• манера мовлення є прямою і виразною, спостерігається недовіра до мовчання;

• невербальне спілкування є менш значущим;

• все має бути висловлено, і всьому має бути дана ясна оцінка;

• будь-яке замовчування асоціюється з недостатньою по­інформованістю ;

• конфлікт є творчим і часто використовується для вирі­шення назрілих проблем;

• в окремих випадках можна відкрито виявляти незадоволеність.