7.2 Регіональні особливості країн, що розвиваються

Угруповання країн, що розвиваються, можна уявити у ви­гляді піраміди, верхівку якої становлять нові індустріальні країни (НІК) з високими темпами економічного розвитку і найвищими як серед країн, що розвиваються, так і серед ба­гатьох розвинутих країн показником ВВП на одну особу. За ними йдуть країни середнього рівня розвитку, що зберігають в останні десятиліття високі темпи економічного розвитку. Ближче до основи й основу піраміди утворюють слаборозвинені й найбідніші країни — найчисленніша група. Вона також неоднорідна, і спостерігається тенденція постійного вимиван­ня на вищий рівень піраміди все нових країн.

Країни, що розвиваються, значно відрізняються за рівнем продуктивності праці. Найвищий він у нових індустріальних країнах, найнижчий — у країнах Тропічної Африки. Але на­віть у деяких країнах з динамічною економікою, наприклад в Індії, він ще далекий від світового рівня продуктивності.

Модель наздоганяючого розвитку, властива більшості кра­їн, що розвиваються, має явні вади: прагнення забезпечити свою економіку одними промисловими товарами неминуче ви­кликає необхідність імпорту інших товарів і засобів їх вироб­ництва. Щоб задовольнити ці потреби, які дедалі зростають, необхідно постійно збільшувати експорт або брати кредити.

Країни, що розвиваються, мають суттєві відмінності, в них відбуваються складні соціально-економічні процеси, але го­ловною тенденцію, що виникла на початку 70-х років, є їх зростаюча диференціація. Отже, розглядати особливості кра­їн, що розвиваються, краще в регіональному розрізі.

Африка

Африканські країни значно диференційовані за рівнем соціально-економічного розвитку:

• найменш розвинені економічно відсталі країни з неста­більною політичною ситуацією — Ліберія, Демократична Рес­публіка Конго, Сомалі, Чад та ін.;

• країни, що мають достатньо розвинену промисловість, яка ґрунтується на видобутку корисних копалин та переробці сільськогосподарської сировини, — ПАР (яку за деякими кла­сифікаціями переводять з групи країн, що розвиваються, до групи розвинених країн), Ботсвана, Гана, Кенія, Кот-д'Івуар, Нігерія та ін.

Країни Африки мають багаті запаси різноманітних природ­них ресурсів, але розподілених украй нерівномірно, внаслідок чого деякі країни можуть одержувати так звану ресурсну рен­ту. Основна спеціалізація африканських країн у світовому гос­подарстві — аграрно-сировинна. Африка є основним поста­чальником: діамантів, міді, олова, нікелю, кави, какао та ін. на світові ринки. В африканських країнах широко діють ТНК, що здійснюють інвестиції в сільськогосподарське виробницт­во, сферу послуг, видобувні та переробні галузі, комунікації.

На початку 90-х років темпи зростання економіки афри­канських країн прискорились у зв'язку з підвищенням попиту на сировинні ресурси з боку азіатських країн, але фінансова криза 1997—1998 pp. тимчасово призупинила розвиток.

У 2006 р. ВВП Африки збільшився на 5,6%, зберігаючи темп стійкого зростання, досягнутий у попередні три роки. Потягом 2007-2010 рр. країни показують приріст ВВП в межах 4,6 – 5,6% за рахунок підвищення попиту на сировинні товари.

Однією з найсерйозніших проблем Африканського конти­ненту є проблема енергопостачання. Недостатнє та ненадійне енергопостачання не в змозі встигнути за урбанізацією й індустріалізацією. Незважаючи на істотний розвиток джерел енер­гії, доступ до електроенергії має менш ніж 30 % африкансько­го населення, а споживання електроенергії є удвічі меншим за Східну Азію та становить лише третину від споживання елек­троенергії у Латинській Америці.

Східна Азія і Тихоокеанський регіон

Група цих країн досить неоднорідна. Серед них виокрем­люють:

• найбідніші аграрні країни — Лаос, Камбоджа;

• НІК першої хвилі — Республіка Корея, Сінгапур і Тайвань;

• НІК другої хвилі — Індонезія, Малайзія, Таїланд, Філіппіни та один з лідерів світової економіки — Китай.

Для більшості країн регіону характерні інтенсифікація сільськогосподарського виробництва і скорочення частки сіль­ського господарства у ВВП. У галузевій промисловій структу­рі — зростання частки переробних виробництв, поява нових, У тому числі наукомістких і капіталомістких.

Основним чинником економічного зростання цих країни є великий зовнішній попит і експортна орієнтованість економік цих країн. Темпи економічного зростання в НІК регіону зна­чно перевищують показники багатьох розвинених країн. За виробництвом окремих видів промислової продукції, в тому числі наукомісткої, НІК вийшли на провідні позиції у світі. Високими темпами розвивається експорт цих країн. Продук­ція обробної промисловості НІК регіону має високу конку­рентоспроможність та інтенсивно захоплює позиції на світо­вих ринках. НІК регіону є значними експортерами взуття, одягу, побутової, аудіо - та відеотехніки, комп'ютерів тощо. НІК Південно-Східної Азії опинилися у сфері особливих еко­номічних та політичних інтересів розвинутих країн і отрима­ли майже половину всіх фінансових ресурсів, призначених країнам, що розвиваються.

Розвиток економіки країн Східної та Південно-Східної Азії залежить від збільшення інвестицій, збільшення внутріш­нього споживання, зростання експорту та прив'язаний до міжнародного циклу торгівлі. Останнім часом у регіоні спо­стерігається слабке зростання рівня внутрішніх інвестицій, а в деяких країнах навіть його зниження. Погіршення інвестиційного клімату Таїланду та Філіппін зумовлено політичною нестабільністю. Рівень інвес­тиційного зростання впав від середнього показника 15 % на рік, що спостерігався протягом трьох років, до 3,6 %. Слабкі сторони інституційного ха­рактеру та затримка у втіленні проголошених реформ негатив­но впливають на інвестиційний попит в Індонезії.

Економіка острівних країн Тихоокеанського регіону побу­дована на індустрії туризму, сільському господарстві та ри­бальстві. Деякі країни, такі як Папуа-Нова Гвінея, Соломоно­ві Острови, Вануату, є експортерами мінеральних ресурсів та сировини. Політична нестабільність в окремих тихоокеанських Острівних країнах заважає припливу іноземних і вну­трішніх інвестицій та здійсненню економічних реформ. Сер­йозними загрозами розвитку є також зменшення запасів тун­ця, основної статті доходів багатьох країн, та висока залеж­ність від імпорту нафти та дизельного палива.

Південна Азія

У регіоні Південної Азії розташовані як країни зі значним економічним потенціалом (Індія, Пакистан), так і країни, які відносять до найбідніших країн світу.

Високі ціни на нафту та розпочаті урядами де­яких країн економічні реформи і структурні перебудови да­ють змогу зберігати достатні темпи економічного зростання.

Індія та Пакистан досягли в останні роки суттєвих темпів економічного зростання. Завдяки сталому високому економіч­ному зростанню Індія все більше перетворюється на впливо­вий фактор світового економічного зростання в цілому. Стій­кому економічному зростанню Індії сприяють розвиток приватного сектору економіки, підвищення споживчого та інвес­тиційного попиту, приплив іноземних інвестицій, стримування бюджетного дефіциту. Незважаючи на масштабний внутрішній попит, основною стимулюючою силою економіки зали­шається зовнішній сектор.

В економіці Пакистану у 2008 р. спостерігалося найбільше зростання за останні двадцять років. Це зумовлено зростанням великомасштабного виробництва, особливо текстилю, різким підйомом у сільському господарстві та хорошими результата­ми в секторі послуг, особливо фінансових. Крім того, еконо­мічному зростанню сприяли вдала макроекономічна політика уряду, зростання внутрішнього попиту, відновлення довіри приватного сектору, фінансова дисципліна та стабільний об­мінний курс валюти.

Передбачається, що Індія та Пакистан збережуть високі темпи економічного зростання (9%) в найближчі роки, при цьому стрімко будуть розвиватися всі три сектори економіки: сіль­ське господарство, промисловість та сфера послуг. Ключовими заходами для Індії та Пакистану має стати забезпечення стій­кості державного фінансування і зниження уразливості, пов'я­заної з високим державним боргом і бюджетним дефіцитом.

Третьою країною регіону, що демонструвала підйом еко­номіки, є Шрі-Ланка, але після масштабного цунамі (грудень 2004 р.) у країні розпочався період довгострокового відновлен­ня та реструктуризації.

Бангладеш та Непал належать до групи найменш розви­нутих країн, але останнім часом також демонструють стійке економічне зростання, в основному завдяки сприятливим погодним умовам і рекордним врожаям сільськогосподарських культур.

Незважаючи на досягнутий останнім часом прогрес, бід­ність та низькі темпи збільшення рівня зайнятості й надалі є одними з основних проблем найбідніших країн регіону

Західна Азія та Північна Африка

Країни Середнього і Близького Сходу належать до регіону Західна Азія. До зони їхнього тяжіння входять також такі північноафриканські країни, як Алжир, Єгипет, Лівія, Марокко, Туніс — мусульманські країни, схожі з ними за етнічним, культурно-релігійним і геополітичним принципами.

Країни регіону неоднорідні за рівнем економічного розви­тку. У нафтоекспортуючих країнах Перської затоки ВВП на одну особу становить — 20—30 тис. дол. США. Є бідніші й більш диверсифіковані країни — Ліван, Йорданія, Сирія з ВВП на одну особу близько 5000 дол., в Ємені цей показник менше 1000 дол. Економічній розвиток країн регіону суттєво залежить від кон'юнктури світового ринку нафти.

Країни Західної Азії після нафтового буму 70-х років у 80-ті роки зазнали серйозних труднощів у зв'язку з падінням цін на енергоносії. У 90-ті роки до них додалися негативні на­слідки воєнних дій у Перській затоці. Нині, за умов сприятли­вих цін на енергоносії на світових ринках, зберігаються стійкі позитивні темпи економічного зростання країн регіону. Але воно не супроводжується збільшенням зайнятості та розвит­ку й приховує серйозні загрози, які ймовірні за умов зміни кон'юнктури світового ринку нафти.

Зростання регіональних прибутків, що спостерігається останнім часом приховує невідповідність еконо­мічного зростання країн у межах регіону.

З 2011 р. в країнах регіону почались соціальні та військові конфлікти, які негативно вплинули на темпи економічного розвитку. Особливо постраждали туристична індустрія (Єгипет, Туніс), а національна економіка Лівійської Арабської Джамахерії майже припинила своє функціонування по теперішній час. Заворушення спостерігаються також у Сирії.

Країни регіону, як правило, є чистими імпортерами продо­вольства внаслідок обмеженого доступу до природної води та несприятливого клімату для ведення сільського господарства.

Ці фактори сприяють посиленню бідності в сільськогосподар­ських регіонах.

Латинська Америка та Карибський басейн

Регіон відомий як продовольча, сировинна та енергетична база. Головними статтями експорту є боксити, залізна, мідна, олов'яна, свинцева і цинкова руда, золото і платина. Розвива­ються такі експортоорієнтовані галузі, як целюлозно-паперо­ва, чорна металургія, нафтопереробка.

Країни регіону — традиційні виробники сільськогосподар­ської продукції: кави, какао, пшениці, бавовни, бананів, сої, кукурудзи. Вони — головні постачальники яловичини, шкір, риби і морепродуктів, тростинного цукру. Після 50-х років тут першими серед країн, що розвиваються, виникли автомобіле­будування, виробництво ЕОМ, морських суден, літаків, радіо­електроніки.

Країни Латинської Америки та Карибського басейну стали впроваджувати модель імпортозамінної індустріалізації ще в 30-ті роки, закладаючи тоді основи важкої промисловості. Проте до 70-х років жорсткий державний контроль економіки на фоні ринкових відносин у світовому господарстві став галь­мом для розвитку і викликав затяжну кризу 80-х років. До се­редини 90-х років, застосувавши неоліберальну модель розви­тку, країни регіону зуміли перебороти кризові явища, а деякі з них стали розвиватися такими високими темпами, що уві­йшли до числа НІК або за показником ВВП на одну особу май­же зрівнялися з розвинутими країнами.

Починаючи з 2000 р. економічне зростання регіону знову загальмувалось. Лише у 2004 р. темпи економічного зростан­ня вперше стрімко зросли і становили 6 % , а у 2006 р. — понад 5 % (для порівняння у 2003 р. — 1,9 %), що є наслідком збіль­шення обсягів товарного експорту до Китаю, економічного піднесення у США, ефективної фінансово-бюджетної політики та регулювання зовнішнього боргу. У період 2007 – 2010 рр. країни загалом демонструють сталі темпи економічного розвитку 6,2 – 7,6 %.

Однак країни регіону все ще мають суттєві проблеми і програють іншим ринкам, що формуються за такими параметрами, як інвестиційний клі­мат, розвиток фінансового сектору економіки, рівень соціаль­ної напруженості. Ці фактори гальмують розвиток приватного сектору економіки, а найбідніші верстви населення не відчу­вають наслідків економічного зростання.