Міністерство освіти, науки, молоді та спорту україни

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ

ІМЕНІ МИХАЙЛА ТУГАН-БАРАНОВСЬКОГО

Кафедра міжнародної економіки економіка зарубіжних країн

Курс лекцій

для всіх спеціальностей та всіх форм навчання

Укладач:

доцент, канд..екон наук

Л.М.Самосьонок

Донецьк - 2012

Тема 1. Світове господарство: історія, етапи, рушійні сили розвитку.

1.1 Сутність та чинники розвитку світового господарства.

1.2 Національна економіка, як складова частина світового господарства.

1.3 Міждержавні відносини в умовах глобалізації.

1.1 Сутність та чинники розвитку світового господарства

Світова економіка переживає за останні десятиріччя якіс­но новий етап свого розвитку. Останніми тенденціями цього процесу стало посилення інтеграційних та глобалізаційних процесів. Сьогодні процеси міжнародної інтеграції визнача­ють напрями розвитку світового господарства, зумовлюючи пріоритети сучасних тенденцій інтернаціоналізації господар­ського життя, створюючи середовище сучасної конкуренції, і впливають на стратегічні інтереси всіх країн і регіонів світу. Поглиблюються процеси транс націоналізації та регіональної економічної інтеграції. Значно посилюється конкурентний по­тенціал Європейського Союзу, Північної Америки (в контекс­ті розширення НАФТА), Азійсько-Тихоокеанського регіону (АТЕС) тощо.

Світове господарство є системою національних госпо­дарств та відносин економічної власності, що складають єдину цілісність завдяки наднаціональному господарському меха­нізму на основі інтернаціоналізації технологічного способу ви­робництва. Загалом сукупність національних економік у їх взаємозв'язку становить світове господарство.

Основою виникнення й розвитку світового господарства є поглиблення міжнародного територіального поділу праці. Тривалий час міжнародний поділ праці виражався у поширен­ні міжнародної торгівлі. На певній стадії розвитку його ви­явом стають міжнародні потоки капіталу й робочої сили, а та­кож виробнича кооперація між підприємствами різних країн, яка особливо активізувалася з другої половини XX ст. під впливом науково-технічного прогресу.

Виробнича кооперація здійснюється не лише у формі обмі­ну деталями, вузлами і технологіями між фірмами, а й у ство­ренні спільних підприємств. Усе це є стимулом для розвитку міжнародної економічної інтеграції.

Міжнародна економічна інтеграція — це процес взаємо­дії національних економік, коли вони стають невід'ємним ор­ганічним доповненням, додатком одна до одної.

Система господарських зв'язків національних економік становить міжнародні економічні відносини, до складу яких входять світова торгівля, міжнародний рух капіталу, міжна­родні валютні відносини, міжнародна міграція робочої сили, міжнародна економічна інтеграція.

Зміцнення економічних зв'язків між країнами, посилення їх розмаїтості, поширення їх на нові сфери діяльності й регіони земної кулі сприяють інтернаціоналізації світового господарства.

Інтернаціоналізація є типовою тенденцією розвитку між­народних економічних відносин на початку XXI ст., яка вияв­ляється в глобалізації всіх аспектів світової економіки¹.

Інтернаціоналізація як процес має такі основні вияви:

• інтернаціоналізація виробництва;

• інтернаціоналізація капіталу;

• утворення транснаціональних корпорацій. Інтернаціоналізація виробництва полягає в установленні

між підприємствами різних країн, стійких виробничих зв'яз­ків, які ґрунтуються на поглибленні спеціалізації й кооперу­вання. У виробництві багатьох товарів беруть участь підпри­ємства різних країн світу. Сьогодні важко навести приклад продукту, під час виробництва якого не застосовувалися б іноземні деталі, комплектуючі, сировина тощо. Міжнародне ви­робниче кооперування дуже поширене у сфері автомобілебуду­вання, електронного машинобудування, літакобудування, ви­робництва аерокосмічної техніки.

Інтернаціоналізація капіталу виявляється:

• у посиленні міжнародного руху капіталу;

• переливанні капіталу за національні кордони країни;

• зміцненні контактів між великими банками різних країн;

• контролі за рухом капіталу з боку транснаціональних банків;

• формуванні великих фінансових ринків.

Важливим компонентом процесу інтернаціоналізації й од­ним з основних джерел глобалізації є феномен транснаціоналізації, в межах якої певна частка виробництва, споживання, експорту, імпорту і доходу країни залежить від рішень міжна­родних центрів за межами конкретної держави.

Транснаціоналізація — процес посилення світової інтегра­ції в результаті глобальних операцій транснаціональних ком­паній (ТНК).

Транснаціональні корпорації, ТНК {transnational corporation, ТNС), які самі є одночасно і результатом, і головними ді­йовими особами інтернаціоналізації, — це міжнародні фірми, що мають свої господарські підрозділи у двох або більше краї­нах світу і керують цими підрозділами з одного або декількох центрів на основі такого механізму прийняття рішень, який дає змогу проводити узгоджену політику і загальну стратегію, розподіляючи ресурси, технології та відповідальність для до­сягнення результату отримання прибутку.

Ознаки ТНК такі:

• компанія повинна реалізувати значну частину (не мен­ше 25 %) продукції за кордоном (корпорація "Нестле" продає близько 98 % своєї продукції за межами країни базування);

• за кордоном мають знаходитись філії або підрозділи компанії (в шести або більше країнах);

• річний обіг має перевищувати 800 млн. дол. США;

• власниками є громадяни різних країн.

У світі нараховується більше 65 тис. ТНК, які мають при­близно 850 000 закордонних філій. ТНК контролюють 2/3 сві­тової торгівлі, 1/2 промислового виробництва, на їхніх під­приємствах працюють приблизно 10 % зайнятих не у сіль­ському господарстві, контролюють 4/5 усіх існуючих у світі патентів, ліцензій ноу-хау.