38.Стратегічне планування розвитку регіонів. Державне регулювання регіонального розвитку.

Стратегічне планування – це системний шлях до управління змінами й досягнення консенсусу в усій громаді, а також створення спільного бачення економічного майбутнього громади.

Стратегічне планування соціально-економічного розвитку регіонів в Україні перебуває на етапі становлення. Тривале невирішення системних проблем розвитку регіонів, відсутність взаємовигідних зв’язків держави та регіонів, застарілість застосовуваних методів державного регулювання розвитку регіонів, порушення економічних зв’язків між регіонами підготували підґрунтя для пошуку новітніх інноваційних методів управління регіонами з метою надання їм стимулів до активного саморозвитку, раціонального використання наявного потенціалу, подолання надмірного патерналізму держави.

Процес прогнозування та програмування розвитку регіонів отримав нормативно-правове забезпечення із прийняттям відповідного закону. У ньому визначено такі види планування: прогнози економічного і соціального розвитку АР Крим, областей, районів та міст на середньостроковий період (5 років); програми економічного і соціального розвитку АР Крим, областей, районів та міст на короткостроковий період (1 рік). Однак, не передбачено механімів узгодження прогнозів та програм, перелік структурних складових прогнозів та програм є досить описовим і приблизним.

Основні завдання реґіонального планування полягають у забезпеченні оптимального розвитку народного господарства реґіонів у єдиному господарському комплексі держави; вдосконаленні, спеціалізації територій; установленні оптимальних пропорцій; ефективному використанні трудових і природних ресурсів та виробничих потужностей; раціоналізації розміщення продуктивних сил.

Стратегічне планування реґіонального розвитку має такі стадії:

1) розроблення концепції реґіонального розвитку;

2) обґрунтування важливих пропозицій;

3) формування системи цільових програм.

Стратегія соціально-економічного розвитку реґіону визначає зміст основних напрямів діяльності органів місцевого самоврядування:

 управління соціально-економічним розвитком;

 управління бюджетом та фінансами;

 управління економікою та підприємництвом;

 управління майном і землею;

 управління зовнішньоекономічною діяльністю;

 охорону навколишнього середовища.

У структурі концепції розвитку реґіону мають бути такі розділи:

 соціальна; екологічна; структурна; аграрна політика;

 реґіональна науково-інноваційна політика; політика розвитку ва-жливих комплексів спеціалізації та рвитку продуктивних сил; політика розвитку системи розселення; підготовки трудових ресурсів і зайнятості;

 розвитку виробничої інфраструктури; ринкової інфраструктури;інвестиційна та зовнішньоекономічна політика;

 антимонопольна; фінансово-бюджетна і податкова; реґіональнокредитна політика і розвиток банківської системи;

 політика розвитку відносин власності.

Отже, концепція реґіонального розвитку визначає важливі структурні зміни в процесах соціально-економічного розвитку у формі важливих пріоритетів, цілей і забезпечує їх реалізацію економічних та організаційно-правових механізмів. На основі концепції реґіону формується стратегічна комплексна

програма соціально-економічного розвитку, що охоплює систему взаємопов’язаних цільових програм.

Загальна мета прогнозу соціально-економічного розвитку регіонів полягає в тому, щоб інформаційно забезпечити об’єктивність управлінських рішень щодо оптимальних шляхів розвитку реґіональної економіки у

майбутньому.

Прогнози і програми розвитку реґіонів складають як на національному (в межах країни), так і на міжнародному рівні (СЕЗ, єврореґіони та ін.) із залученням іноземного капіталу.

Державне регулювання регіонального розвитку.

У регіональній економіці виділяється ряд механізмів управління процесами соціально-економічного розвитку регіону .

1. Механізм, заснований на використанні важелів саморегулювання. У цьому випадку головна функція держави полягає в тому, щоб визначити економіко-правові умови діяльності для всіх суб’єктів ринкових відносин, самі ж відносини регулюються ринком.

2. Механізм державного регулювання. У цьому випадку функції держави значно ширші, вони не обмежуються лише областю законодавства, а включають участь держави у всіх фа-зах відтворювального процесу.

3. Механізм стихійного регулювання, що характеризується як пасивною роллю держави в управлінні ринковою системою, так і відсутністю передумов для використання ва-желів саморегулювання. Результатом використання цього механізму може бути поглиблення економічної кризи, посилен-ня розбалансованості ринкової системи, гіперінфляція й т. ін.

Державне регулювання регіонального розвитку — це цілеспрямована діяльність держави в особі відповідних законодавчих, виконавчих і контролюючих органів, які за допомогою системи різних підходів і методів забезпечують досягнення поставленої мети й вирішення намічених економічних і соціальних завдань, що відображають конкретний етап розвитку регіональної економіки.

Державне регулювання регіонального розвитку вирішує такі завдання:

♦ структурну перебудову економіки регіонів на основі визначення соціально-економічних, науково-технічних, екологічних і демографічних пріоритетів;

♦ реконструкцію економіки промислових регіонів і вели-ких міських агломерацій, модернізацію їхньої інфраструктури, оздоровлення екологічної ситуації;

♦ подолання відставання окремих регіонів за рівнем і якістю життя населення;

♦ стимулювання розвитку експортних і імпортозамінюючих регіональних виробництв, що мають для цього найбільш сприятливі умови;

♦ розвиток міжрегіональних і регіональних інфраструктурних систем, що стимулюють регіональні структурні зрушення й забезпечують ефективність регіональної економіки;

♦ забезпечення повного й збалансованого використання природно-ресурсного потенціалу регіонів;

♦ розвиток найбільш ефективних галузей виробничої й соціальної сфери регіонів з урахуванням загальнодержавних інтересів;

♦ підвищення рівня добробуту населення й поліпшення демографічної ситуації;

♦ удосконалювання розвитку регіональної й міжрегіональної інфраструктури;

♦ поліпшення стану навколишнього середовища й збереження генетичного фонду живої природи;

♦ забезпечення збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів.

Об’єктами державного регулювання регіонального роз-витку виступають численні і якісно різні таксономічні одиниці державного, регіонального й муніципального рівнів.

Серед суб’єктів державного регулювання регіонального розвитку варто виділити органи державної влади, представницькі органи й органи місцевого самоврядування.

Основним внутрішнім протиріччям регіонального розвит-ку є вузькість спеціалізації виробництва й широта комплексності регіонального споживання. Найбільші втрати має економіка регіонів з надмірно вузькою спеціалізацією. Чим вужча спеціалізація, тим гостріше виникає необхідність зовнішньоекономічного співробітництва регіонів для забезпечення широкої номенклатури споживання. Своєрідність регіонального розвитку полягає у виконанні посередницької функції між мікро- і макроекономічним рівнем функціонування економічної системи.

Держава як основний суб’єкт реалізації державної регіональної політики покликана виконувати такі функції:

♦ забезпечення функціонування ринкового господарства в регіоні;

♦ розробка конкретних “правил гри” у ринковому про-сторі регіону й контроль за їхнім дотриманням;

♦ забезпечення стабільного розвитку еколого-соціально-економічної системи регіону;

♦ обґрунтування основних стратегічних і тактичних цілей регіонального розвитку з обов’язковим тимчасо-вим контролем їхнього досягнення;

♦ визначення пріоритетів регіонального розвитку й підтримка конкурентного простору;

♦ вибір і обґрунтування шляхів досягнення поставлених цілей регіонального розвитку

Державне регулювання регіональних програм повинне передбачати створення спеціальних фондів регіонального розвитку, стимулювання залучення приватних вітчизняних та іноземних інвестицій, надання податкових пільг, установлення пільг з орендної плати при вилученні земельних площ під будівництво нових підприємств, екологізації ціноутворення. У управлінні регіональними програмами особливо важливе розмежування компетенції між державними й місцевими органами влади.

Фундаментом регіонального розвитку повинна стати самостійність регіонів у визначенні перспективних цілей і можливостей фінансування заходів щодо їхньої реалізації, насамперед за рахунок власних джерел.

Механізм державного регулювання розвитку регіонів передбачає наявність взаємоузгоджених елементів:

— нормативно-правової бази;— бюджетно-фінансового регулювання та селективної підтримки окремих регіонів;— державних регіональних програм розвитку;— створення та розвитку спеціальних економічних зон у певних регіонах;— розвитку міжрегіонального та прикордонного співробітництва.

Державне регулювання соціально-економічного розвитку регіонів

У прогнозі економічного та соціального розвитку регіонів відображаються:

Аналіз та оцінка соціально-економічного розвитку регіону за попередній період, визначення тенденцій і проблем розвитку економіки і соціальної сфери.

Стан використання економічного потенціалу регіону, екологічна ситуація.

Прогноз кон´юнктури на регіональних ринках основних видів товарів і послуг.

Напрями вирішення проблем соціально-економічного розвитку регіону.

Цілі та пріоритети регіонального розвитку, заходи з їх досягнення.

Основні показники соціально-економічного розвитку.

Висновки щодо тенденцій розвитку економіки регіону на середньостроковий період.

Базою прогнозування соціально-економічного розвитку регіону є система досягнутих макроекономічних показників, державні соціальні стандарти і нормативи забезпеченості населення, національно-етнічні особливості регіону, характеристика розвитку соціальної інфраструктури, можливості потенційних інвесторів та інвестиційна привабливість регіону.

Аналогічну структуру мають програми соціально-економічного розвитку регіону, які обов´язково взаємоузгоджуються з проектом державного плану (програми) економічного і соціального розвитку України на відповідний рік. У цих програмах відображаються:

— аналіз та оцінка соціально-економічного розвитку за поточний період, основні проблеми розвитку регіону;

— основні показники економічного розвитку;

— зведений план доходів соціального розвитку;

— показники розвитку промисловості;

— показники розвитку аграрного сектора;

— капітальне будівництво;

— регіональна інфраструктура;

— трудові ресурси;

— охорона природи і раціональне використання природних ресурсів;

— рівень розвитку та економічна ефективність виробництва.

З централізованих джерел фінансуються витрати на нове будівництво та реконструкцію промислових об´єктів, об´єктів природоохоронного призначення, на перебудову та розвиток депресивних територій та регіонів з низьким рівнем промислового потенціалу, надлишком трудових ресурсів, регіонів зі складними природно-географічними та екологічними умовами.

Відповідно до Закону України “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України”, в усіх адміністративно-територіальних одиницях розробляються прогнози соціально-економічного розвитку терміном на 5 років та програми економічного і соціального розвитку терміном на 1 рік.

У прогнозі економічного та соціального розвитку регіонів відображаються:

Аналіз та оцінка соціально-економічного розвитку регіону за попередній період, визначення тенденцій і проблем розвитку економіки і соціальної сфери.

Стан використання економічного потенціалу регіону, екологічна ситуація.

Прогноз кон´юнктури на регіональних ринках основних видів товарів і послуг.

Напрями вирішення проблем соціально-економічного розвитку регіону.

Цілі та пріоритети регіонального розвитку, заходи з їх досягнення.

Основні показники соціально-економічного розвитку.

Висновки щодо тенденцій розвитку економіки регіону на середньостроковий період.

Базою прогнозування соціально-економічного розвитку регіону є система досягнутих макроекономічних показників, державні соціальні стандарти і нормативи забезпеченості населення, національно-етнічні особливості регіону, характеристика розвитку соціальної інфраструктури, можливості потенційних інвесторів та інвестиційна привабливість регіону.

Аналогічну структуру мають програми соціально-економічного розвитку регіону, які обов´язково взаємоузгоджуються з проектом державного плану (програми) економічного і соціального розвитку України на відповідний рік. У цих програмах відображаються:

— аналіз та оцінка соціально-економічного розвитку за поточний період, основні проблеми розвитку регіону;

— основні показники економічного розвитку;

— зведений план доходів соціального розвитку;

— показники розвитку промисловості;

— показники розвитку аграрного сектора;

— капітальне будівництво;

— регіональна інфраструктура;

— трудові ресурси;

— охорона природи і раціональне використання природних ресурсів;

— рівень розвитку та економічна ефективність виробництва.

Державні регіональні програми розробляються з метою активізації господарської діяльності та розвитку ринкових відносин у регіонах; забезпечення структурної перебудови народногосподарських комплексів; вирішення проблем соціального характеру, пов´язаних із зайнятістю населення, розвитком соціальної інфраструктури; ліквідації локальних соціально-економічних криз; створення умов для екологічної безпеки в регіоні тощо.

Основні показники економічного розвитку характеризують господарський комплекс регіону в цілому: чисельність населення, кількість зайнятих у народному господарстві, випуск продукції, темпи випуску продукції, продуктивність праці та темпи зростання продуктивності праці, обсяг будівельно-монтажних робіт, розвиток основних сфер народного господарства та галузей невиробничої сфери.

До показників, які характеризують соціальний розвиток регіонів (областей) та заходи в цій галузі, належать: чисельність населення та його соціально-демографічна структура; показники забезпеченості населення житлом, культурно-побутовими об´єктами, установами освіти, охорони здоров´я, торгівлі; показники середньої заробітної плати, доходів населення різних верств тощо.

У плані розвитку промислового виробництва віддзеркалюються такі показники: частка внутрішнього валового продукту, який створюється галузями промисловості; обсяги випуску найважливіших видів промислової продукції в натуральному вираженні; випуск товарів народного споживання.

Розвиток агропромислового комплексу характеризується рівнем забезпечення сільського господарства мінеральними добривами, технікою, кормами; сховищами сільськогосподарської сиро вини і продукції, переробною промисловістю, холодильними установками; забезпечення населення регіону (області) основними продуктами харчування.

Планування капітального будівництва передбачає розрахунок таких показників: введення в дію виробничих потужностей та об´єктів виробничого і невиробничого призначення, обсяг капітальних вкладень у будівельно-монтажні роботи.

План розвитку інфраструктури передбачає зведені показники капіталовкладень, введення в дію об´єктів житлово-комунального і культурно-побутового будівництва; показники частки (паю) участі підприємств різних міністерств і відомств у будівництві об´єктів соціальної інфраструктури (наприклад, телефонізація, перевезення пасажирів та ін.).

При плануванні використання трудових ресурсів визначають додаткові потреби (надлишок) у трудових ресурсах, розподіл трудових ресурсів за галузями і сферами народного господарства, рівень забезпеченості галузей і сфер народного господарства кваліфікованими кадрами.

У плані з охорони природи і раціонального використання природних ресурсів встановлюються обсяги споживання природних ресурсів (води, землі, лісу, мінеральних родовищ), показники збереження навколишнього середовища.

Показники рівня розвитку економічної ефективності господарювання визначаються за найважливішими галузями регіону (області) – промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, зв´язку – як відношення обсягів виробництва відповідної продукції до затрат окремих видів ресурсів. Для оцінки ефективності використання праці обчислюються показники продуктивності праці, середньої заробітної платні.

При плануванні розвитку регіонів використовуються державні регіональні цільові комплексні програми, реалізація яких досягається шляхом залучення у виробництво місцевих ресурсів, державних інвестицій, позабюджетних коштів.

Державні регіональні цільові комплексні програми спрямовуються на розв´язання найважливіших регіональних проблем – фінансування будівництва та функціонування загальнонаціональних об´єктів культури, освіти, охорони здоров´я; забезпечення соціальних гарантій для населення регіонів; надання фінансової допомоги для прискорення реформування економіки регіону, створення нових робочих місць тощо.

Державні регіональні програми сприяють найповнішому узгодженню територіальних та галузевих інтересів, створюють реальні передумови для зближення та вирівнювання рівнів виробництва і споживання в усіх регіонах.

Підготовлені державні регіональні програми соціально-економічного розвитку схвалюються Кабінетом Міністрів України і стають складовими державної програми розвитку країни.

Основні завдання регіонального планування, полягають у забезпеченні оптимального розвитку народного господарства регіонів в єдиному народногосподарському комплексі держави; вдосконаленні спеціалізації територій; установленні оптимальних пропорцій; ефективному використанні трудових і природних ресурсів та виробничих потужностей; раціоналізації розміщення продуктивних сил.