Тема 3. Види підприємств, їх організаційно-правові форми

1. Правові основи функціонування підприємств. Порядок створення і реєстрація.

2. Класифікація підприємств.

3. Об’єднання підприємств.

1. Правові основи функціонування підприємств. Порядок створення і реєстрація

Підприємство має діяти та господарювати в межах законодавства, що регулює всі напрямки його діяльності. Основними законодавчими актами, які регулюють діяльність підприємств є Господарський кодекс України, Закони України, статут підприємства, а також узгоджений з чинним законодавством колективний договір.

Цивільний кодекс України регулює особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Господарський кодекс України введений в дію 1 січня 2004р. Він встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності, яка базується на різноманітності суб’єктів господарювання різних форм власності. Господарський кодекс України має на меті забезпечити зростання ділової активності суб’єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

Будь-яке підприємство може бути створене:

• відповідно до рішення власника майна чи вповноваженого ним органу, організації-засновника;

• внаслідок примусового поділу іншого підприємства згідно з чинним антимонопольним законодавством;

• в результаті виділення зі складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів з рішення їхніх трудових колективів і за згодою власника майна.

Підприємство має право створювати свої філії (представництва, відділення або інші відокремлені підрозділи) з поточними й розрахунковими рахунками в банку.

Порядок створення і реєстрації підприємств в Україні здійснюється таким чином:

1. Вибір організаційно-правової форми підприємства.

На вибір організаційно-правової форми впливають такі чинники: запланований вид діяльності, законодавчі вимоги до організаційно-правової форми як умови здійснення певного виду діяльності, наявність коштів на момент реєстрації підприємства, кількість засновників, форма власності, ступінь відповідальності засновників за зобов’язаннями майбутнього підприємства та інш.

2. Вибір найменування підприємства, визначення розміру статутного капіталу (статутного фонду), розподіл його між засновниками, обрання місця знаходження (юридичної адреси) та напрямків діяльності.

Найменування підприємства повинне містити відомості про його організаційно-правову форму та назву.

Місцезнаходженням підприємства може бути місце знаходження одного з його засновників або інше місцезнаходження, підтверджене відповідними документами.

Формувати статутний капітал повинні лише деякі господарські товариства, а саме, товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю та акціонерні товариства. Решта підприємств створюють статутний капітал за власним бажанням, виходячи з економічної доцільності цього кроку.

Чим більший розмір статутного капіталу підприємства, тим вищий рівень довіри до нього з боку контрагентів і фінансових установ. Значний розмір статутного капіталу є додатковим аргументом для банків при вирішенні питань щодо кредиту.

Законодавчо встановлений мінімальний розмір статутного капіталу для:

• акціонерних товариств – 1250 мінімальних заробітних плат;

• товариств з обмеженою відповідальністю – 100 мінімальних зарплат.

3. Реєстрація підприємства в органах державної влади.

Державну реєстрацію підприємств усіх форм власності юридичних осіб проводиться у місцевих органах влади, за місцезнаходженням. Для державної реєстрації юридичної особи власник або особа, яку він уповноважив, подає до органу державної реєстрації наступні документи:

• заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи, яка є одночасно і заявою;

• установчі документи (засновницький договір – для повного і командитного товариств, статут підприємства – для АТ, ТзОВ, ТзДВ);

• документи, що засвідчують внесення власниками своєї частки до статутного капіталу підприємства;

• платіжне доручення (квитанцію) про сплату збору за державну реєстрацію;

• звіт про проведення підписки на акції, який засвідчено Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (подається у разі реєстрації ВАТ).

Засновницький договір – цивільно-правовий договір, який засвідчує волевиявлення фізичних або юридичних осіб щодо заснування підприємства для реалізації конкретної підприємницької мети. В засновницькому договорі в обов’язковому порядку повинні бути відомості про найменування і місцезнаходження майбутньої юридичної особи, про розмір частки у статутному капіталі кожного з учасників, про порядок внесення ними майна до статутного капіталу; найменування і реквізити учасників товариства.

Статут підприємства – офіційно зареєстрований документ, на підставі якого діє підприємство. Статут не є угодою, проте виконує функцію внутрішнього нормативно-правового акту юридичної особи. Він містить в собі обов’язкові правила, що регулюють діяльність підприємства, взаємовідносини з іншими суб’єктами господарювання. Статут повинен відповідати основним положенням Господарського кодексу; його затверджує власник чи засновник підприємства, а для державних підприємств – власник майна за участю трудового колективу.

У статуті підприємства зазначаються:

1. Найменування і місцезнаходження підприємства.

2. Юридичний статус.

3. Предмет, цілі та напрямки діяльності.

4. Склад учасників підприємства.

5. Джерела створення майна підприємства.

6. Порядок формування статутного капіталу підприємства.

7. Порядок розподілу прибутку.

8. Органи управління підприємством.

9. Порядок припинення діяльності підприємства.

Наведений перелік розділів статуту не є вичерпним. Підприємство може включати до установчих документів будь-які відомості, але за умов, що вони не суперечать положенням чинного законодавства.

Статут та засновницький договір підписують усі учасники, засвідчує нотаріус, після чого їх подають на державну реєстрацію.

Державний реєстратор зобов'язаний перевірити ці документи на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи. За відсутності таких підстав державний реєстратор повинен внести до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи ідентифікаційний код заявника та внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі відомостей цієї реєстраційної картки.

Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи. Строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати три робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи.

Після подання відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації юридичної особи із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи підприємство відкриває рахунок у банку.

Протягом 5 робочих днів, з моменту подання документів до районного управління МВС України, підприємство отримує дозвіл на виготовлення печаток і штампів.

На цьому процес реєстрації підприємства можна вважати завершеним. Тепер підприємство може здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, не заборонену законами України.

Власник підприємства зобов’язаний постійно поліпшувати умови праці, життя, здоров’я працівників. Тому на підприємстві важливу соціальну роль відіграє колективний договір – угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією підприємства, що укладається щорічно. Ним регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією будь-якого підприємства, яке використовує найману працю. У колективний договір включають зобов’язання щодо поліпшення умов праці та відпочинку працівників, їх соціального захисту, заходи для забезпечення зростання продуктивності праці, величини матеріального стимулювання, вирішення житлових проблем тощо.

Сторони, які уклали й підписали колективний договір, повинні періодично (не менше двох разів на рік) взаємозвітувати про його виконання на зборах трудового колективу.